Трудове право - Жернаков В.В. -
5. Система трудового права

Термін "функція" в українській мові має багато значень, серед яких для правового середовища найбільш підходять "діяльність", "призначення", "роль"1.

Загальним призначенням права є регулювання суспільних відносин. Цінність права проявляється не тільки у тому, що за його допомогою забезпечується порядок у цих відносинах. Звичайно, право як регулятор покликано через нормативні приписи здійснювати вплив на поведінку суб'єктів цих відносин. Та при цьому воно не тільки упорядковує суспільні відносини, впливаючи на волю учасників, а й здійснює вплив на свідомість, сприяє їх вихованню. Людина у своїй поведінці має керуватися такою мірою свободи, яка не порушує загального порядку, не зачіпає права і свободи інших членів суспільства.

Сутність права, найбільш характерні властивості та його призначення проявляються у функціях права.

Під функціями трудового права слід розуміти основні напрями правового впливу на суб'єктів відносин у сфері праці для забезпечення призначення трудового права й законодавства.

Трудове право, крім загально-правових функцій - регулятивної й охоронної, виконує захисну, економічну (або виробничу) і соціальну функції.

Основне призначення трудового права, поряд із регулюванням відносин у процесі праці, полягає у захисті прав й інтересів учасників процесу праці, і, насамперед, найманих працівників. Трудове право не тільки регламентує поведінку в процесі праці, а й закріплює права працівників, гарантії їх реалізації, встановлює механізми правового й соціального захисту цих прав.

Захисна функція трудового права реалізується як у закріпленні гарантій прав і законних інтересів працівників, так і в існуванні юрисдикційних форм їх захисту.

Захист трудових прав найманих працівників без належного втручання з боку держави не може бути повною мірою забезпечений. У правових актах встановлено засоби, за допомогою яких здійснюється захист трудових прав та інтересів; заходи щодо попередження, запобігання й усунення причин, що породжують порушення законності; види юридичної відповідальності для роботодавців і посадових осіб за порушення трудових прав і невиконання юридичних обов'язків; міри примусового відновлення порушених трудових прав.

Законодавство про працю містить багато положень, спрямованих на утвердження прав і законних інтересів суб'єктів трудового правовідношення. Вони характерні фактично для всіх інститутів трудового права. Наприклад" в інституті трудового договору встановлено заборону необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу, заборону вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

Одним із дієвих способів захисту прав працівників є участь профспілкового органу (профспілкового представника) в механізмі розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. Законодавством встановлено, що воно може відбуватися лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Профспілковий орган, розглядаючи подання роботодавця, не тільки досліджує обставини здійснення дисциплінарного проступку, а й враховує особу працівника, матеріальні та інші умови його життя. Такий розгляд надає працівникові додаткові можливості для захисту трудових прав.

Працівник може захищати свої права шляхом звернення до органів, що вирішують трудові спори - комісії по трудових спорах (КТС) та суду. Наявність у механізмі розгляду трудових спорів КТС, що створюються і діють на підприємстві, є надбанням галузі трудового права.

Відповідно до ст. 44 Конституції України ті, хто працюють, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок реалізації права на страйк визначено Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)".

Права та законні інтереси працівників захищаються і засобами нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Економічна (виробнича) функція трудового права випливає із призначення трудового права регулювати відносини у сфері праці. Праця як економічна категорія є процесом, у якому здатність людини до праці поєднується із засобами виробництва. Від того, наскільки продуктивно буде працювати людина, залежить економічний результат діяльності підприємства. Тому засобами трудового прав створюються умови для поєднання зусиль працівника і організаторів процесу праці задля досягнення економічного ефекту.

Законодавством встановлено обов'язок роботодавця забезпечити працівникам належні умови для високопродуктивної праці. Це означає, що він повинен правильно організовувати роботу, щоб кожен працював за своєю спеціальністю і кваліфікацією, мав закріплене за ним робоче місце, своєчасно був ознайомлений із встановленим завданням і забезпечений роботою протягом усього робочого дня (зміни); забезпечити здорові й безпечні умови праці, справний стан інструментів, верстатів та іншого обладнання; створити умови для безперебійної і ритмічної роботи. Крім того, він зобов'язаний постійно розвивати форми організації і стимулювання праці, удосконалювати організацію оплати праці, підвищувати якість її нормування; забезпечувати матеріальну зацікавленість працівників у результатах їх особистої праці, економно і раціонально витрачати фонд оплати праці тощо.

У свою чергу, на працівника покладено обов'язок ефективно використовувати робочий час, присвячувати його продуктивній праці, вживати заходів щодо запобігання простоїв, дбайливо ставитися до майна власника.

Соціальну функцію трудового права слід розглядати як забезпечення засобами трудового права реалізації соціальної політики держави у сфері пращ, заснованої на соціальній справедливості й соціальній безпеці.

Перш за все у соціальній функції знаходить прояв призначення трудового права, яке є і залишиться надалі галуззю, що містить дієві механізми реалізації встановлених Конституцією соціально-трудових прав громадян.

У трудовому праві сформовано спеціальний напрям правового регулювання осіб із соціальними факторами - жінок, що мають дітей (осіб із сімейними обов'язками), неповнолітніх, осіб із зниженою працездатністю. Так, яскравим проявом соціальної функції є комплекс правових заходів щодо вагітних жінок і жінок, які мають дітей певного віку. Крім заборони звільнення їх з ініціативи роботодавця, діє обов'язок працевлаштувати їх у випадках повної ліквідації підприємства, установи, організації, та у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата.

Соціальний фактор є визначальним для встановлення переваги в залишенні на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із скороченням штату або чисельності. У переліку таких працівників першими вказані сімейні працівники (при наявності двох і більше утриманців) та особи, в сім'ї яких немає інших працівників із самостійним заробітком (пп. 1, 2 ч. 2 ст. 42 КЗпП).

5. Система трудового права

Трудове право як самостійний структурний підрозділ права є системою правових норм, що регулюють відносини із участі у суспільній праці, які утворюють суспільну організацію праці, а також пов'язані з ними наглядово-контрольні й процесуальні відносини. Результатом взаємодії однорідних правових норм є більш складні системні правові утворення-правові інститути, що є наступним, більш високим рівнем системи трудового права.

Система трудового права - це об'єктивно необхідне поєднання норм трудового права з їх одночасним внутрішнім розподілом на взаємопов'язані та взаємодіючі правові інститути, що відображають реально існуючу систему відносин з участі у суспільній праці, а також пов'язані з нею наглядово-контрольні й процесуальні відносини1.

У визначенні структурних елементів галузі слід виходити із закономірностей, сформованих класичною школою трудового права. Численні правові норми, що регулюють суспільні відносини у сфері трудового права, поділяються на дві великі групи. Одна з них поєднує інститути, що визначають принципові підходи до регулювання відносин у сфері праці, загальний порядок регулювання відносин, і становить Загальну частину трудового права. Інша група норм регулює окремі сторони суспільних відносин усередині загального масиву відносин, що становлять предмет трудового права. Вони утворять Особливу частину трудового права.

Загальна частина трудового права складається із положень, що охоплюють основні засади законодавства про працю - предмет трудового права, сферу його дії, функції, принципи, джерела, суб'єкти соціально-трудових відносин, їх права й обов'язки та ін. Особлива частина охоплює норми, що складають інститути: працевлаштування й зайнятості, трудового договору, робочого часу й часу відпочинку, нормування й оплати праці, дисципліни праці, матеріальної відповідальності, особливостей регулювання праці окремих категорій працівників (неповнолітні, жінки, особи, що поєднують роботу з навчанням), охорони праці, нагляду й контролю за додержанням законодавства про працю, трудових спорів.

Систему трудового права слід відрізняти від системи законодавства про працю як сукупності нормативних правових актів, що регулюють трудові й тісно пов'язані з ними відносини. Система законодавства про працю може не збігатися із системою трудового права, оскільки складається не з об'єктивно існуючих норм права, а зі створених у встановленому порядку нормативних актів, які мають свої зовнішні характеристики - найменування нормативного акта і його структурних елементів, розподіл на статті, пункти і т. д. Законодавчий масив не має розподілу на загальну й особливу частини, і законодавчі акти можуть систематизуватися, наприклад, за такою ознакою, як юридична сила.

Розділ 2. Принципи трудового права
1. Поняття та значення принципів трудового права
2. Основні принципи трудового права
Принцип забезпечення права на працю
Принцип свободи праці і свободи трудового договору
Принцип заборони примусової праці
Принцип стабільності трудового договору і стабільності трудового правовідношення
Принцип рівності у трудових правах та заборони дискримінації у сфері праці
Принцип свободи об'єднання
3. Принципи окремих інститутів трудового права