Трудове право - Жернаков В.В. -
Переведення з ініціативи роботодавця

Незважаючи на різноманітність переведень на іншу роботу, всі вони характеризуються єдиним правилом регулювання: що встановлено угодою сторін - не може бути змінено без їх згоди. Але якщо при постійних переведеннях ця вимога не знає винятків, то при тимчасових переведеннях такий виняток встановлено законом.

Так, у ч. 2 ст. 33 КЗпП України передбачено право власника чи уповноваженого ним органу перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, лише для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей.

При цьому необхідно дотримуватися встановлених законом гарантій, а саме:

1) строк такого переведення не може перевищувати одного місяця;

2) праця внаслідок даного переведення оплачується за виконану роботу, але не нижче, ніж середній заробіток за попередньою роботою;

3) заборонено переводити працівників на роботу, яка протипоказана їм за станом здоров'я;

4) навіть у разі виникнення надзвичайних обставин тимчасове переведення на іншу роботу вагітних жінок, жінок, які мають дитину-інваліда або дитину віком до шести років, а також осіб віком до вісімнадцяти років без їх згоди не допускається.

У решті випадків переведення на іншу роботу з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе тільки за згодою працівника.

Слід зазначити, що Конституція України, проголосивши принцип свободи трудового договору, заборонила використання примусової праці. Згідно з ч. З ст. 43 Конституції не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, що виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний та надзвичайний стани.

Термін "примусова чи обов'язкова праця", відповідно до п. 1 ст. 2 Конвенції № 29 МОП 1930 р. "Про примусову або обов'язкову працю", ратифікованої Указом Президії Верховної Ради УРСР від 9 червня 1956 р., означає всяку роботу або службу, що вимагається від будь-якої особи під загрозою якогось покарання, для котрої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг. Оскільки у Конвенції серед випадків, які не розглядаються як примусова праця, передбачено "всяку роботу або службу, що вимагається в умовах надзвичайних обставин, тобто у випадках війни або лиха чи загрози таких, як ось: пожежі, повені, голод, землетруси, сильні епідемії чи епізоотії, нашестя шкідливих тварин, комах або паразитів рослин, і взагалі обставин, що ставлять під загрозу або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови всього або частини населення", встановлення у КЗпП України норми про можливість тимчасового переведення працівників без їх згоди у разі настання надзвичайних непередбачуваних обставин не є порушенням конституційного права на працю, і таке переведення не слід розглядати як примусову працю.

Окремо серед тимчасових переведень законодавець виділив переведення на іншу роботу в разі простою. Відповідно до ст. 34 КЗпП України простоєм вважається призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але у тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Переведення на іншу роботу в інтересах працівника
Переміщення на інше робоче місце
Зміна істотних умов праці
6. Припинення трудового договору
6.1. Поняття та класифікація підстав припинення трудового договору
6.2. Припинення трудового договору за підставами, у яких присутня взаємна воля сторін
6.3. Розірвання трудового договору з ініціативи працівника
6.4. Розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця
Систематичне невиконання працівником без поважних причин трудових обов'язків (п. З ст. 40 КЗпП України)
Прогул без поважних причин (п. 4 ст. 40 КЗпП України)