Трудове право - Жернаков В.В. -
2. Методи правового регулювання оплати праці

Правове регулювання заробітної плати здійснюється за допомогою двох методів: методу державного регулювання та методу договірного регулювання.

Метод державного регулювання означає, що держава регулює оплату праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій; визначення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету; регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Одним із основних елементів державного регулювання заробітної плати є визначення і гарантування її мінімального рівня.

До державного регулювання відповідно до законодавства (ст. 12 Закону України "Про оплату праці") відносять також норми оплати праці за роботу: в надурочний час; святкові, неробочі та вихідні дні; нічний час; за час простою, який стався не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника. Держава регулює і гарантує доплати працівникам молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості їх щоденної роботи.

На державному рівні встановлено гарантії для працівників щодо оплати щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, що направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених на іншу постійну нижчеоплачувану роботу протягом двох тижнів; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів.

На державному рівні встановлено гарантії та компенсації працівникам у разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах.

Слід відмітити, що зазначені норми і гарантії в оплаті праці є мінімальними державними гарантіями.

Метод державного регулювання має місце при оплаті праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету. Так, згідно із законодавством (ст. 13 Закону України "Про оплату праці", ст. 98 КЗпП України) праця працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, оплачується на підставі законодавчих та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Треба відмітити, що обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди" (ст. 14 Закону України "Про оплату праці").

Необхідно зазначити, що згідно із законодавством (ст. 8 Закону України "Про колективні договори і угоди") угодою на державному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики та трудових відносин у галузі оплати праці, зокрема: мінімальні соціальні гарантії оплати пращ і доходів усіх груп і верств населення, які забезпечували б достатній рівень життя; розмір прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів; умови зростання фондів оплати праці та встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці.

Угодою на галузевому рівні щодо оплати праці регулюються галузеві норми, зокрема: нормування і оплата праці, встановлення для підприємств галузі (підгалузі) мінімальних гарантій заробітної плати відповідно до кваліфікації на основі єдиної тарифної сітки по мінімальній межі та мінімальних розмірів доплат і надбавок з урахуванням специфіки, умов пращ окремих професійних груп і категорій працівників галузі (підгалузі); умови зростання фондів оплати праці; встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

Слід відмітити, що галузева угода не може погіршувати становище трудящих порівняно з генеральною угодою.

Нарешті, важливе місце в системі договірного регулювання оплати праці посідає колективний договір.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих трудових, соціально-економічних відносин у галузі оплати праці, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо); умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

Договірне регулювання оплати праці має місце при укладенні контракту. Так, згідно зі ст. 20 Закону України "Про оплату праці" оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов'язана з виконанням умов контракту.

3. Мінімальна заробітна плата та індексація заробітної плати
4. Тарифна система оплати праці
5. Нормування праці
6. Системи оплати праці
7. Оплата праці при відхиленні від нормальних умов праці
8. Обчислення середньої заробітної плати
9. Порядок виплати заробітної плати
10. Гарантійні і компенсаційні виплати
11. Відповідальність за порушення у сфері оплати праці
Розділ 11. Дисципліна праці