Українське цивільне право - Ромовська З.В. -
ГЛАВА 2. СУБ'ЄКТИ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

Властитель, властивець, володар, хазяїн, господар - ці слова українці віддавна використовували для означення особи, якій належало певне майно83. Поширеним було і звертання - "пане господарю".

У статті 318 ЦК суб'єктами права власності названо Український народ та інших учасників цивільних відносин, що визначені у статті 2 цього Кодексу.

1. Право власності Українського народу

"Земля - селянам!" Це гасло-обіцянку більшовицької влади українські селяни сприйняли всерйоз, повірили їй і нею ж невдовзі були жорстоко покарані за те, що не дали вичавити зі своєї душі почуття господаря. Свідомість радянських громадян впродовж багатьох десятиріч присиплялася гаслом про загальнонародний характер державної власності, тоді як ті самі громадяни в основній своїй масі жили впроголодь і ні на що не впливали. Безневинне економічне невдоволення, як це трапилося в Ростові-на-Дону в 70-ті роки минулого століття, було подавлене танками. Отже, ототожнення власності народу і власності держави радянським громадянам нічого доброго не дало.

Декларація Про державний суверенітет України (16 липня 1991 р.) проголосила: "Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України". Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української PCP, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України,- були визнані власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки, які повинні використовуватися з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

У Законі Української PCP "Про економічну самостійність України" було вжито термін "власність народу України", але у перелік конкретних форм власності, що містився у ньому, власність народу України включена не була.

18 грудня 1990 р. Верховна Рада У PCP прийняла новий Земельний кодекс України та постанову "Про земельну реформу". У статті 1 ЗК, яка мала назву "Земля в Українській PCP - власність народу України", зазначалось: "Відповідно до Декларації про державний суверенітет України, земля є власністю її народу. Кожен громадянин Української PCP має право на земельну ділянку, порядок і умови надання якої регулюється цим Кодексом та іншими актами законодавства Української PCP". Проте у цьому Кодексі не було норми, яка б визначала способи здійснення народом цього права.

Під час обговорення численних проектів закону "Про власність" ідея про визнання українського народу суб'єктом права власності на землю стала предметом бурхливих дискусій. Головним її опонентом виступило Міністерство юстиції У PCP, аргументом якого було: "Чи розумієте ви, до яких непередбачуваних наслідків це може призвести?"

Звичайно! Адже ця правова норма покликана була послужити народові, сприяти становленню його як справжнього господаря на своїй землі, допомогти йому звільнитися від державно-партійних структур, які впродовж тривалого часу визискували його. На той час Міністерство юстиції У PCP, будучи підпорою старої системи, не могло відреагувати інакше.

Ополчилися проти визнання народу суб'єктом права власності на землю й окремі науковці: "Цього нема в РРФСР, нема ніде; держава представляє народ і діє від імені народу; не можна розпалювати протистояння між народом та державою".

У проекті, схваленому Комісією Верховної Ради УРСР з питань економічної реформи і управління народним господарством, термін "український народ" (з маленької букви) було замінено на "народ України".

Як зазначено було у статті 9 Закону УРСР "Про власність", земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони є об'єктом права виключної власності народу України. Отже, незважаючи на всілякі перешкоди, ідея визнання власності народу на землю та інші природні ресурси набула законодавчого закріплення.

У статті 10 цього Закону було чітко сформульовано правовий механізм здійснення народом України цього права. Народ України дістав право вирішувати питання щодо правового режиму природних об'єктів, їх використання та охорони шляхом референдуму, через своїх депутатів у Парламенті та в місцевих представницьких органах.

Закон надав право кожному громадянинові, трудовим колективам, громадським організаціям, органам територіального самоврядування брати участь у розгляді Радами народних депутатів питань, пов'язаних з використанням та охороною природних ресурсів, вимагати від інших громадян та організацій додержання правил природокористування і екологічної безпеки, а також накладення заборони на діяльність підприємств, організацій, громадян, яка завдає шкоди навколишньому середовищу.

За кожним громадянином - як часточкою народу України - було визнано право користуватися природними ресурсами для задоволення власних потреб. Водночас кожного було зобов'язано всемірно охороняти землю та інші природні ресурси, сприяти їх відновленню як першооснови свого буття і буття суспільства.

Цим Законом було утверджено реальний статус народу України як власника.

Зазначені юридичні можливості мали сприяти відновленню в українців почуття власника своєї ж землі. Якби така норма з'явилася раніше і була б сприйнята усіма всерйоз, можливо, не було б у нас Чорнобильської катастрофи, масового вирубування лісів і зумовлених цим затоплень значних територій, стихійних сміттєзвалищ тощо84.

13 березня 1992 р. Верховна Рада України прийняла нову редакцію Земельного кодексу, в якому норми про право власності народу України на землю уже не було. У статті 4 ЗК зазначалось, що всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність, перебувають у державній власності, що поділяється на загальнодержавну та територіальну.

У Законі України "Про форми власності на землю" від 30 січня 1992 р. таких форм було визнано три: державна, колективна і приватна. Про право власності народу України на землю у ньому зазначено не було.

Відповідно до статті 6 Водного кодексу України, води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування. Аналогічна норма щодо надр міститься у статті 4 Кодексу України про надра. У статті 7 Лісового кодексу України зазначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.

Згідно зі статтею 13 Конституції України, "земля, її надра, атмосферне повітря85, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону". Однак ця конституційна норма була знехтувана у Земельному кодексі України 2001 р., в якому немає й згадки про Український народ як власника землі.

У статті 318 ЦК Український народ названо суб'єктом права власності, а у статті 324 ЦК зазначено, що від його імені права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. До цієї статті, на жаль, не були перенесені дуже вартісні положення Закону України "Про власність", у яких містився чіткий механізм здійснення Українським народом свого природного права на власність.

У правовій літературі домінує думка про те, що право власності Українського народу - це надумана, штучна юридична конструкція; що власність народу і держави - тотожні поняття. Воно й зрозуміло, адже скинути з себе кайдани тоталітарного мислення щодо ролі народу в суспільстві - нелегко. До того ж, діяльність нинішньої влади не дає, на жаль, підстав говорити про збіг інтересів владних чиновників і Українського народу.

Та поступово наростає опонентна сила, яка, неодмінна, змінить ситуацію і не лише в науці. Все глибше усвідомлення значення землі та інших природних ресурсів для життя кожного громадянина України, щоденне змагання з владними інституціями за кожен клаптик землі для себе й прийдешніх поколінь мусить врешті утвердити в суспільній свідомості інший погляд на проблему86.

Український народ реально існує, тому вважати його як суб'єкта права власності юридичною фікцією немає підстави. Право власності Українського народу - не лише публічно-правова, а й приватноправова категорія, яка має право на існування87.

Як зазначав И. О. Покровський, територія - не лише найважливіший виробничий капітал нації, вона - місце її життя, вона у справжньому сенсі дім її життя, в якому вона живе в усіх виявах свого існування88.

1. Право власності Українського народу
2. Право власності фізичної особи
3. Власність громади
4. Юридична особа як власник
Партія як власник
5. Держава як власник
6. Право спільної власності
Загальні зауваги
Ознаки спільної власності
Підстави виникнення
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru