Українське цивільне право - Ромовська З.В. -
Партія як власник

У главі 9 ЦК 1963 р. було визначено зміст та об'єкти права власності профспілкових та інших громадських організацій. Слово "інших" трактувалося як власність широкого кола наукових, мистецьких, спортивних та інших організацій. Про право власності комуністичної партії Союзу PCP не було згадки у жодному законодавчому акті95. Жоден з авторів тривалий час не наважувався торкатися цього воістину небезпечного питання. На проблемі "власність КПРС" лежала важка негласна заборона.

У 1989-90 роках партійні функціонери, маючи підстави сумніватися у стабільності політичної ситуації, почали активно перекачувати партійні кошти у найрізноманітніші підприємницькі структури, відкрито займатися бізнесовою діяльністю.

Для визначення обсягу майна КПРС на території України постановою Верховної Ради УРСР "Про питання щодо націоналізації майна КПРС та ВЛКСМ на території України" від 15 жовтня 1990 р. була створена Тимчасова комісія з питань націоналізації майна КПРС і ВЛКСМ. Тимчасова комісія виявила й оприлюднила численні факти незаконної господарської діяльності компартії, привласнення державного майна тощо96.

Про розмах комерційної діяльності КПУ свідчило те, що лише з 13 січня по 26 серпня 1991 р. для створення спільних і малих підприємств, акціонерних товариств та інших видів господарської діяльності ЦК КПУ перерахував партійним комітетам 19 млн 935 тисяч крб. Найбільше одержали Київський міськом - 5 млн., Кримський реском -З млн., Черкаський та Івано-Франківський - по 1,5, а Дніпропетровський - 1 млн 200 тис. крб.

За даними Національного банку України, понад 45 млн крб. було уже вкладено як установчі внески в діяльність комерційних банків, малих підприємств, кооперативів та асоціацій, а також як депозити на інші рахунки. Так, в обігу комерційного банку "Укрінбанк" кошти управління справами ЦК КПУ становили 17,5 млн крб.

Яскравим прикладом перекачування державних коштів на компартійні потреби була діяльність підсобного господарства КПУ "Чайка", вартість основних фондів якого була оцінена у понад 19 млн крб. Його продукція йшла лише на потреби закладів ЦК. Його рентабельність досягалася за рахунок щорічних державних капіталовкладень, сума яких за останні 7 років становила 6 млн 418 тис крб.

За останні десять років на будівництво капітальних споруд для КПУ з державного бюджету було використано 30 млн 935 тис. крб. На прохання ЦК ЦКУ, з державного балансу безоплатно передавалися житлові будинки, які згодом були продані комерційним структурам.

Тимчасовою комісією було виявлено чимало інших фактів незаконного одержання майна компартійними організаціями. В результаті комісія спростувала поширену думку про те, що партійне майно створювалося винятково за рахунок партійних внесків. Однак визначити точну суму привласнених КПРС коштів вона не змогла. Для прийняття постанови Верховної Ради за результатами роботи цієї комісії забракло голосів.

Законом України "Про обернення майна Компартії України та КПРС на державну власність" від 20 грудня 1991 р. усе майно КПРС та Компартії України, а також партійних комітетів Компартії України в м. Києві визнано загальнодержавною власністю, а майно, передане на баланс Верховної Ради АРК Крим, місцевих рад народних депутатів, крім м. Києва, визнано комунальною власністю.

Реальна перспектива створення нових політичних партій, прагнення забезпечити законодавче регулювання матеріальної (господарської) діяльності політичних партій, зокрема і КПУ, призвело до того, що і в авторському, і в остаточному варіанті проекту Закону УРСР "Про власність" вперше з'явилася норма про власність політичних партій: "Об'єктами права власності політичних партій є придбані на законній підставі будинки, споруди, грошові кошти та інше майно, необхідне виключно для забезпечення виконання статутних функцій"97.

Ця норма, що була закріплена у частині 2 статті 28 Закону "Про власність", містила дві дуже важливі умови. По-перше, у ній йшлося про законність набуття майна політичною партією. На той час КПРС володіла величезним обсягом будівель та споруд, щодо яких законність набуття у власність могла бути надто проблемною, оскільки державна власність "переливалася" у партійну часто без дотримання належної процедури.

По-друге, чітко було визначено призначення партійного майна. При цьому слово "виключно" мало закрити щонайменші щілини для його використання у підприємницькій діяльності, не пов'язаній з виконанням статутних завдань98.

Як зазначено в Законі України "Про політичні партії в Україні"99, держава гарантує політичним партіям право мати майно у власності, хоча таку можливість політичних партій ніхто не збирався заперечувати.

Джерелом набуття ними майна, як це було зазначено у статті 15 цього Закону, не можуть бути кошти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, державних та комунальних підприємств, установ, організацій, у майні яких є частки (паї, акції*), що є державною або комунальною власністю, або які належать нерезидентам; а також кошти іноземних держав, іноземних юридичних осіб та громадян; анонімних осіб; благодійних і релігійних організацій та об'єднань.

Стаття 15 цього Закону (з-поміж інших статей) була оскаржена групою народних депутатів до Конституційного Суду України як неконституційна. Як зазначено у пункті 5.1. рішення Конституційного Суду України від 12 червня 2007 р., обмеження, встановлені у статті 15 Закону, закладають рівні передумови для діяльності всіх політичних партій, мають забезпечити захист прав і свобод інших людей, які не є членами цих політичних об'єднань. Неможливість фінансування з боку іноземних держав, їх громадян, підприємств та організацій, зроблене в інтересах національної безпеки, повністю відповідає Конституції України, нормам міжнародно-правових актів і узгоджується з принципом справедливості та розміру, визнаного критерієм ідеології справедливості у демократичній державі.

На підставі такої виваженої аргументації Конституційний Суд України визнав статтю 15 Закону України "Про політичні партії в Україні" такою, що відповідає Конституції.

5. Держава як власник
6. Право спільної власності
Загальні зауваги
Ознаки спільної власності
Підстави виникнення
Види права
Право спільної часткової власності
Частка у праві чи право на частку?
Суб'єкти
Ідеальні частки