Українське цивільне право - Ромовська З.В. -
2. Інші підстави переходу права власності

Попри можливість переходу права власності за волею відчужувача і набувача, тобто на підставі їхнього двостороннього волевиявлення, цивільне законодавство містить низку й інших підстав для заміни суб'єкта права власності, у яких воля попереднього власника, щоправда, має інший вияв.

Набувальна давність

Час не лише нищить, а й творить, - писав С. Дністрянський769. Ці слова повною мірою стосуються відносин власності.

У1962р. 3. Р. залишила у квартирі А. Я., в якій під час навчання мешкала як піднаймач, свої речі (книги, ковзани, шахи, пальто), сподіваючись, що невдовзі їх забере. Минали роки, але вона їх так і не забрала. Під час зустрічі через тридцять років про ці речі ніхто з них не згадав.

На той час у Цивільному кодексі УРСР не було норми про погашення права власності спливом певного строку. Це мало означати, що і після спливу тривалого проміжку часу 3. Р. не втратила права власності на речі, якщо вони, звичайно, збереглися. І лише у статтях 122,125 Кодексу торговельного мореплавства України (1995 р.) містилися особливі норми: власник майна, що затонуло, повинен повідомити найближчий морський порт України про свій намір підняти його протягом одного року з дня цієї події. Порт встановлював власникові достатній термін для проведення цих робіт. Якщо власник не зробить такої заяви або не підніме майно у встановлені строки, він втрачає право на нього. У цьому разі майно ставало власністю держави.

Земельний та Цивільний кодекси України закріпили інститут набувальної давності, який віддавна є у цивільному законодавстві усіх країн Західної Європи.

Відповідно до частини 1 статті 344 ЦК, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, а рухомим - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно, якщо інше не встановлено цим Кодексом. За статтею 119 Земельного кодексу України, набувальна давність щодо права власності на земельну ділянку встановлена у п'ятнадцять років і пов'язується з добросовісним, відкритим і безперервним користуванням нею.

Різниця між названими нормами є очевидною: заволодіння чужою земельною ділянкою, без користування нею не може призвести до настання набувальної давності щодо неї.

Набувальна давність у статті 344 ЦК пов'язана з трьома оцінюваними поняттями: добросовісно, відкрито, безперервно,- чітке, однозначне тлумачення яких має істотне правове значення.

Висловлена думка про те, що до ознак, які мають юридичне значення, належить і володіння майном, як своїм170. Однак ця ознака не має чітко визначених параметрів, адже якість володіння і користування майном дуже часто залежать не від юридичного статусу особи (власник чи орендар), а від особистих якостей людини (акуратний, хазяйновитий чи нехлюй, нечупара). До того ж у статті 344 ЦК вона не згадується.

Заволодіння чужим майном буде добросовісним, якщо воно не є результатом протиправної поведінки, а отже, не пов'язане з насильством, обманом, використанням хворобливого стану власника тощо. На думку Д. Д. Луспеника, стаття 344 ЦК не застосовується у разі, якщо особа заволоділа річчю на підставі договору з її власником, оскільки "саме недійсне відчуження є фундаментом, на якому сформований інститут набувальної давності"171. Проте стаття 344 ЦК не дає підстави для такого висновку.

О.С. Яворська відкритість володіння вбачає у тому, що особа не приховує свого статусу від інших осіб, не приховує, що вона не є власником майна172. А якщо особа тримає чужу річ, наприклад, пальто у шафі і не повідомляє про це інших осіб або живе усамітнено на віддаленому хуторі?

Відкритим може бути користування чужою річчю (але також не завжди), що ж до відкритості володіння, то розуміння цього поняття має залежати від конкретних життєвих ситуацій, зокрема, ознак речі. Тому відкритість володіння, наприклад, коровою чи золотою каблучкою не може трактуватися однаково.

Тлумачення "безперервності" володіння також не є легким завданням. Чи перерветься володіння, якщо особа перебуває у психіатричній лікарні, тримається під вартою чи засуджена до позбавлення волі?

Видається, що перерва володіння має пов'язуватися з вольовими діями особи, насамперед тоді, коли предметом володіння були рухомі речі. У цій ситуації основне значення мало б надаватися не тому, що особа, хоча і тримає чужу річ у своєму помешканні, але фізично не володіє нею, а тому, що її власник не виявляє щодо неї інтересу.

Наслідки, передбачені у частиш 1 статті 344 ЦК, не можна вважати юридичною санкцією, оскільки не пов'язуються з протиправною поведінкою власника. Вони - наслідок втрати власником інтересу до речі і водночас наявності в іншої особи інтересу у володінні нею.

Факт відкритого, безперервного володіння чужим майном може бути встановлений судом173.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень, правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набуття чинності цим Кодексом. Це означає, що застосування набувальної давності щодо рухомих речей розпочалося в Україні з 1 січня 2006 р. Набувальна давність щодо нерухомості застосовуватиметься з 1 січня 2011 р., а щодо земельних ділянок - з 1 січня 2016 р. (ст. 119 ЗК).

Саме таке розуміння пункту 8 було надане в ухвалі колегії суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України у справі Б. Л.|74. На мою думку, воно є правильним.

В. А. Кройтор та С.О. Сліпченко вважають, що у разі, коли суди керуватимуться тим, що строк давності володіння, яке виникло до 1 січня 2001 р., вираховуватиметься тільки з 1 січня 2001 р., то це рішення не відповідатиме п. 8 Перехідних положень175. Ця позиція спірна.

Для набуття права власності на нерухомість за набувальною давністю закон вимагає окремого рішення суду. Вирішення судами таких справ не буде легким.

Останнім часом набуває поширення незаконна практика, коли окремі суди уже зараз надають право власності за набувальною давністю на земельні ділянки.

Так, суд задовольнив вимогу М., який обгрунтував її тим, що уже двадцять років користується у Львові "нічийною" земельною ділянкою.

Та обставина, що М. протягом тривалого часу користується цією земельною ділянкою, не має юридичного значення, оскільки набувальної давності щодо земельних ділянок ще не розпочалася.

18 вересня 2006 р. Ж., у зв'язку з продажем квартири і виїздом за кордон, уклав з К. договір зберігання меблів строком на три роки, однак досі ними не розпорядився.

Регулюванню цієї ситуації присвячена частина 3 статті 344 ЦК: якщо особа заволоділа майном на підставі договору з власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на рухоме майно через п'ять років з часу спливу позовної давності, а на нерухоме - через п'ятнадцять.

У наведеному випадку позовна давність має розпочатися 19 вересня 2009 р. Закінчиться вона 19 вересня 2012 р., а набувальна давність щодо права власності на меблі настане 20 вересня 2017 р.

Тепер - щодо питання про юридичну природу набувальної давності. Це встановлений законом строк чи закінчення строку? Схиляюся до другого варіанта відповіді: набувальна давність є закінченням встановленого законом строку. Тому слід говорити про настання набувальної давності, а не про її перебіг.

За допомогою набувальної давності заінтересований володіючий невласник набуває статусу власника, а байдужий неволодіючий власник втрачає його. Тому набувальна давність органічно пов'язана з погашувальною давністю, оскільки стати власником майна за статтею 344 ЦК можна лише тоді, коли попередній власник перестав ним бути176.

Погашувальна давність - це сплив строку, визначеного насамперед законом, який призводить до заміни попереднього власника без його згоди. Терміна "погашувальна давність" у Цивільному кодексі немає, але це не може засвідчувати неможливість його широкого використання.

Прийняття спадщини

Людина, яка збудувала будинок, посадила сад, усвідомлює, що ці дії вона вчинила не лише для задоволення своїх інтересів, а й своїх дітей, своєї сім'ї. Розуміючи недовговічність земного життя, вона свідома того, що у разі смерті її майно перейде до близьких їй людей. Це значить, що у кожному акті спадкування є "тиха" воля покійного власника.

Смерть власника призводить до суб'єктної невизначеності, оскільки невідомо, хто із тих, що одержали право на спадкування, прийме спадщину. Отже, певний проміжок часу рухоме чи нерухоме майно не матиме власника, перебуваючи під охороною нотаріуса чи органу місцевого самоврядування.

Проте для забезпечення безперервності існування права власності щодо певної речі у частині 5 статті 1268 ЦК зазначено, що, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Сплата пайового внеску

Особі, яка була членом житлово-будівельного кооперативу, надавалася окрема квартира, розмір якої залежав від кількості членів сім'ї та суми пайового внеску. Власником усього будинку вважався ЖБК, а член кооперативу мав лише право користування квартирою. Такі ж права мали члени інших кооперативів та товариств.

У частиш 1 статті 15 Закону України "Про власність" містилася норма, яку із задоволенням зустріли мільйони громадян: "Член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу чи товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно".

Така ж за змістом норма, але звуженого застосування, міститься у частині 3 статті 384 ЦК: у разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником. Такий викуп у побуті називають приватизацією.

Набувальна давність
Прийняття спадщини
Сплата пайового внеску
3. Приватизація
Приватизація державного майна
Приватизація житла
Відповідальний власник
Реприватизація
ГЛАВА 5. СТАТУС ВЛАСНИКА
1. Докази права власності