Українське цивільне право - Ромовська З.В. -
2. Права власника

Кожне право, що належить конкретній особі (суб'єктивне право), складається щонайменше з двох компонентів: права на власні дії і права вимагати відповідної поведінки від інших осіб. Спірним є лише те, входить чи не входить до його складу право на захист.

Щодо власника, його право на власні дії традиційно складалося із трьох можливостей, які входили до поняття "зміст права власності".

Те, що власникові належать три права: володіння, користування та розпорядження майном - було зафіксовано у римському цивільному праві ще у II ст. до н.е., хоча цей перелік прав власника уже на той час не вважався вичерпним.

У російську цивілістику цю "тріаду" (лат. tres - "три") ввів українець В.Г. Кукольник, один із вихователів російського царя Ніколая І, автор першого російськомовного підручника з цивільного права183.

У статті 86 ЦК 1963 р., яка мала назву "Правомочність власника", було зазначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном. Термін "правомочність" як кальковий переклад з російської "правомочие" (російське слово "мочь"- українською "могти") означав конкретну поведінку, на яку власник мав право щодо належного йому майна.

У Господарському кодексі до української правничої лексики було вперше включено термін "управнення", однак у Цивільному кодексі України він, на жаль, не використаний жодного разу.

Традиційні компоненти змісту права власності (володіння, користування, розпорядження) зафіксовані у частині 1 статті 317 ЦК.

Невідомо з чиєї легкої руки літературу заполонив термін "повноваження власника". Однак права і повноваження мають різний зміст, а відтак - різну сферу застосування. Повноваженнями наділяється службова (посадова) особа чи відповідний колективний орган. Повноваження - це те, що вони, за певних умов, зобов'язані вчиняти. Право ж-це можливість діяти, а не обов'язок діяти. Власник - це управнена, а не уповноважена особа, хоча, крім прав, має він і певні обов'язки.

Право володіння

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном", - записано у статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини.

Цивілістична література багата на різні погляди щодо суті права володіння. Проте більшість авторів трактують володіння як панування власника над річчю. Так, на думку Я. М. Шевченко, володіння полягає у можливості фактично посідати, панувати над річчю, впливати на неї у будь-який момент, здійснювати щодо неї свою волю ш.

Цей погляд був відображений у проекті Цивільного кодексу України (1996 р), у якому право володіння було визначене як "юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над річчю". Та, оскільки законодавча дефініція не може містити понять, що потребують додаткового уточнення, її у тексті проекту, підготовленого до третього читання, уже не було.

Термін "панування", якщо і послуговуватися ним у цивілістичній літературі, за своїм змістом набагато об'ємніший, адже панування над річчю означає не лише володіння, а й користування та розпорядження нею. Недарма власника називають паном. Крім того, "панування", як було зазначено вище, багато авторів вважають ознакою права власності взагалі.

Чимало авторів визначає право володіння як юридичну можливість фактичного впливу на річ, як можливість впливати на неї у будь-який момент185. Але в чому має виявлятися цей вплив?

Д. Й. Мейєр трактував володіння як матеріальний зв'язок особи з річчю, але не постійно існуючий, а постійно можливий. І саме таке розуміння володіння здається максимально прозорим і чітким. Володіє річчю той, хто має можливість за першим своїм бажанням фізично доторкнутися до неї, мати матеріальний зв'язок з нею.

Навіть передавши річ у володіння іншій особі, власник має право контролювати стан зберігання речі, зажадати її повернення у випадках, визначених законом або договором.

Право володіння
Право користування
Заборона використання
Право розпорядження
Заборона розпорядження
Право управління
Право вимоги
Межа права власності
3. Обмеження права власності
Арешт майна