Українське цивільне право - Ромовська З.В. -
Моральність здійснення

Розумність є однією із засад цивільного законодавства (п. 6 ст. З ЦК). Бути розумним - це вимога до закону. Але проголошення цієї засади не може гарантувати розумності кожного акта цивільного законодавства. Якщо ж така виняткова ситуація тралиться, то, допоки ця нерозумна норма не буде скасована, на допомогу має прийти принцип верховенства права, який, згідно зі статтею 8 Конституції України, діє і визнається.

Чи можна вести мову про нерозумність здійснення права, зокрема права власності? Звичайно! Інша річ, які наслідки можна застосувати до особи, яка користується чи розпоряджається своїм майном нерозумно.

У статті 8 ЦК 1922 р. була встановлена можливість оголошення повнолітньої особи недієздатною, якщо вона "своїм надмірним марнотратництвом марнувала майно, що перебувало в її розпорядженні". У чинному законодавстві такої норми немає. Сьогодні фактичного марнотратника можна обмежити у цивільній дієздатності лише тоді, коли він зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами і цим ставить себе чи свою сім'ю у скрутне матеріальне становище.

Тому, хто, прагнучи виграти в казино, програє своє майно, закон не може стати на перешкоді. Ніхто не може вимагати визнання недійсним договору, якщо його родич продав, наприклад, своє майно надто дешево або роздарував його стороннім особам. Проти того, хто розтринькує своє майно, але не обтяжений батьківськими чи синівськими обов'язками або належно виконує їх, закон безсилий.

Нерозумність дій неповнолітнього власника дає право батькам, піклувальникові, органу опіки та піклування звернутися, відповідно до частини 5 статті 32 ЦК, до суду із заявою про обмеження його права самостійно розпоряджатися заробітком, стипендією чи іншими доходами або про позбавлення його цього права взагалі.

У частині 5 статті 12 ЦК зазначено, що у разі, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом. Той, чиї інтереси порушені такою поведінкою власника, має довести в суді її недобросовісність чи нерозумність, інакше презумпція добросовісності та розумності залишиться неспростованою. І саме у цьому полягає призначення і цінність цієї норми.

Змоделювати життєву ситуацію, коли б дієздатна особа вчинила якийсь дозволений правочин щодо свого (!) майна і цим порушила права іншої особи, надто важко, ба навіть неможливо. Так, повнолітні працездатні діти можуть мати жаль на батька за те, що він, склавши заповіт на ім'я іншої особи, позбавив їх сподівання на спадщину. Але у цьому разі йтиметься не про порушення їхнього права, а лише про втрату надії на право.

Моральність здійснення

Вимога моральності здійснення права взагалі, а отже, і права власності, була закріплена ще у частині 2 статті 5 ЦК 1963 р.: "При здійсненні права громадяни і організації повинні поважати моральні принципи суспільства". Однак ця норма багатьма не була помічена, а тому не справила того впливу ні на практику життя, ні на судову практику, яку мала б справити. Дарма, що мораль ("добрые нравы") в інших європейських державах давно була визнана критерієм правомірності, правозгідності поведінки особи.

Згодом ця ж вимога, з деякою термінологічною корекцією і за інших політичних умов, була поміщена у частині 5 статті 4 Закону України "Про власність": при здійсненні своїх прав власник зобов'язаний додержувати моральних засад суспільства. Але критика і скепсис ("це загрожує судовим свавіллям", "у кожного своя мораль" тощо), що ними зустріли цю норму, не перешкодила подальшому утвердженню принципу моральності у здійсненні права.

Наявність частини 4 статті 13 ЦК ("При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства"), а також абзацу 2 частини 2 статті 319 ЦК ("При здійсненні своїх прав... власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства") - це потужний законодавчий заряд протидії тим, хто, діючи формально у межах юридичного дозволу, нехтує заповідями справедливості. Не помітити його чи, тим більше, нехтувати ним стає все важче і важче.

На жаль, для багатьох юристів досі не стало одкровенням рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 р., в якому мораль, поряд із законом, названа соціальним регулятором суспільних відносин, а отже, і відносин власності. Одна із тез цього рішення: "право - це не тільки закон" - має нарешті стати незаперечною, аксіомною не лише для кожного юриста, а й для кожної освіченої людини.

Суд може піддати тестуванню на відповідність моральним засадам суспільства будь-яку поведінку власника: при визначенні порядку користування спільним майно чи при його поділі, при розпорядженні ним, зокрема, на випадок смерті. З цих міркувань можливість судового визнання заповіту недійсним як несправедливого, наприклад, щодо дружини, дітей, батьків є для мене очевидною234.

Дозвіл на здійснення

В окремих випадках здійснення власником своїх прав потребує дозволу відповідного органу.

Закон України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" вимагає при здійсненні будь-яких договорів щодо нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, попередню згоду органу опіки та піклування.

За статтею 18 Закону України "Про державну охорону культурної спадщини", пам'ятка (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) може бути відчужена, а також передана власником у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності згоди органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до Закону України "Про безпечність та якість харчових продуктів", цілі туші свійської птиці, кроликів та малих диких тварин, риба, мед, яйця і рослинні продукти можуть продаватись на агропродовольчих ринках за умови їх перевірки на придатність для споживання людиною перед їх продажем. Сертифікат ветеринарно-санітарної експертизи є фактично дозволом на торгівлю цими продуктами на агро-продовольчому ринку.

Дозвіл на здійснення
2. Здійснення права спільної власності
Порядок користування
Визначення частки
Виділ частки
Реальний поділ
3. Здійснення права розпорядження
Право відчуження
Знищення речі
Передання права володіння