Українське цивільне право - Ромовська З.В. -
Примусовий викуп

У Римській імперії термін реквізиція означав перехід майна злочинця, який приховувався, у власність держави261. Багато років по тому реквізицію стали пов'язувати з потребами армії під час воєнних дій.

У статті 14 Литовського статуту 1529 р. дозволялося, на підставі відповідної постанови, відплатне вилучення певного майна у разі виникнення необхідності у ньому під час військової служби. А в артикулі 19 глави 5 Прав, за якими судиться малоросійський народ, заборонялося самовільне вилучення провіянту та фуражу. Той, хто без указу став на "квартєрь" і там перебуваючи або в поході одержував без указу корм безплатно, мав бути покараний судом, з обов'язком відшкодувати потерпілому подвійну компенсацію живності та інших збитків.

У подальші часи сутність реквізиції залишалася без змін.

Адміністративний кодекс УСРР 1927 р. дозволяв проводити реквізицію у тих районах, в яких було оголошено надзвичайний стан. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 червня 1941 р. військовим властям було надано право вилучати транспортні засоби та інше майно для потреб оборони. Були реквізовані усі радіоприймачі.

У статті 141 ЦК 1963 р. реквізицією було названо вилучення державою майна у власника в державних або громадських інтересах з виплатою йому вартості майна.

Згідно зі статтею 353 ЦК, реквізиція може бути проведена за наявності надзвичайної обставини (стихійне лихо, епізоотії, аварії тощо) та з метою суспільної необхідності. Найперше, спірним видається визначення мети реквізиції, адже суспільна необхідність - це, на мій погляд, мотив реквізиції, а не її мета.

Реквізиція визначена як примусове "відчуження" майна. Однак характерною ознакою відчуження завжди є ініціатива власника. Якщо її немає - перед нами уже інше цивілістичне поняття. Тому реквізиція - це вилучення майна. Вилучення оплатне, причому плата, за загальним правилом, має передувати реквізиції.

Слушним є зауваження про те, що в окремих випадках реквізиція має бути не диспозитивною, а обов'язковою, наприклад, у разі стрімкого поширення епідемії, як це було в Україні у 2008 р. з пташиним грипом.

У статті 353 ЦК зазначено, що реквізиція здійснюється на підставі та в порядку, встановлених законом. Однак такого закону досі немає.

Якщо реквізоване майно після припинення надзвичайної обставини збереглося, попередній власник має право вимагати його повернення, якщо це можливо. У разі задоволення його прохання останній повинен повернути те, що він одержав взамін, з вирахуванням розумної плати за використання речі.

У статті 28 Кодексу про адміністративні правопорушення передбачено оплатне вилучення і продаж предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, з передачею попередньому власникові вирученої суми, з відрахуванням витрат з його реалізації. Цю міру адміністративного примусу можна вважати різновидом реквізиції.

4. Примусовий викуп, продаж і знищення майна

Примусовий викуп

Примусовий викуп відрізняється від договору купівлі-продажу тим, що воля власника при викупі не береться до уваги. Якщо є відповідна постанова, перспектива позбавлення особи її права власності на певне майно є майже невідворотною. Навіть якщо власник дає згоду на викуп, його добровільність є усвідомленням безвиході: "Або дай, або видеру".

За статтею 350 ЦК, рішення про викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю приймає, у межах своєї компетенції, орган державної влади, орган влади АРК або орган місцевого самоврядування. Власник має бути повідомлений про таке рішення не менш як за рік до викупу.

Власник має право на судове оскарження такого рішення. Згідно із частиною 1 статті 350 ЦК, викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю здійснюється за згодою власника або за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Чи означає ця норма, що у разі заперечень власника ініціатор викупу має звернутися з позовом до суду? О. С. Яворська та інші автори дають ствердну відповідь на це запитання. З таким буквальним тлумаченням цієї норми слід погодитися. Оскільки йдеться про земельну ділянку як найбільш цінне майно, запровадження двоетапного судового контролю за переходом права власності на неї має достатню аргументацію. Отже, якщо рішення владного органу власник не оскаржив або суд відхилив його вимогу, ініціатор викупу має звернутися до суду з позовом про припинення в особи права власності на землю на певних умовах.

Якщо власник земельної ділянки не звертався до суду з вимогою про визнання незаконним рішення про викуп, він реально може лише протестувати щодо запропонованої ціни.

Чи може ініціатор викупу звернутися до власника із зустрічним позовом про припинення права власності на земельну ділянку? Ні, оскільки вимога власника має розглядатися в порядку адміністративного судочинства, а вимога ініціатора викупу - в порядку цивільного.

Потребує уваги ще одна проблема. У статті 350 ЦК йдеться про викуп у зв'язку із суспільною необхідністю, а у статті 147 ЗК - викуп для суспільних потреб. При цьому така суспільна потреба може виявитися у зведенні будівель та споруд для органу державної влади та органу місцевого самоврядування, об'єктів державної та комунальної власності, доріг, водопроводів, облаштування інших об'єктів загального користування.

Згідно із статтею 21 Закону України "Про охорону культурної спадщини", якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам'ятки їй загрожує пошкодження або знищення, державний орган з питань охорони пам'яток історії та культури робить власникові відповідне попередження. Якщо власник пам'ятки не вживе заходів щодо її збереження, зокрема у зв'язку з неможливістю створення необхідних для цього умов, суд за позовом державного органу з питань охорони пам'яток історії та культури може постановити рішення про її викуп.

У разі невідкладної необхідності забезпечення умов для збереження пам'ятки позов про її викуп може бути пред'явлено без попередження. Викуплена пам'ятка переходить у власність держави.

Примусовий продаж майна (ліцитація)

Ліцитацією (лат. - аукціон, конкурент на торгах) віддавна називали відібрання кредитором майна боржника, який не виконав свого зобов'язання. "Лише за 1873-1883 рр. корчмарі-орендарі за борги злі цитували 23237 селянських господарств. Польською владою була встановлена примусова видача селянам у "кредит" горілки".

Відповідно до статті 10 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", податковий орган, у разі недостатності у платника податків додаткових джерел погашення суми податкового боргу, має право продажу інших його активів. Однак здійснити такий продаж податковий орган без рішення суду не зможе.

У разі невиконання власником своїх договірних чи інших обов'язків на його майно може бути "звернено стягнення". Цей недолугий термін був скопійований з російського, до речі, такого ж невдалого, - "обращение взыскания".

Накладення стягнення на майно власника-боржника - це примусовий продаж цього майна задля подальшого задоволення вимоги кредитора із виторгуваної грошової суми. Виконання такого рішення здійснюється на підставі договору між Державною виконавчою службою та спеціалізованою організацією, шляхом продажу на прилюдних торгах (аукціонах).

Найбільш проблемним у процесі накладення стягнення є оцінювання предмета продажу, а також дотримання процедури проведення аукціону.

До численних порушень порядку проведення публічного продажу майна належать: відсутність публічності, встановлення заниженої початкової ціни, чинення перешкод "небажаним" особам в участі у торгах тощо. Результатом цього стає продаж майна "своїм" покупцям за істотно заниженою ціною.

Згідно із Законом України "Про виконавче провадження", боржник має право визначити, в якій послідовності має відбуватися продаж майна. Продаж майна припиняється, якщо вирученої суми достатньо для задоволення вимог стягувача та відшкодування інших витрат.

Знищення

У статті 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено можливість безвідплатного знищення контрафактної продукції, тобто тієї, що виготовлена з порушенням норм авторського права.

Примусовий продаж майна (ліцитація)
Знищення
5. Націоналізація
Сторінки історії
Сучасність
ГЛАВА 9. ОХОРОНА І ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ
1. Охорона права власності
Охорона від зазіхань
Сучасна ситуація
Злочини проти власності
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru