Українське цивільне право - Ромовська З.В. -
Кодекс 1922 р.

Ще двадцять років тому годі було й думати, що збентеженого, нічого не відаючого власника будівлі (будинку, квартири, виробничого приміщення) можна буде разом з майном фізично викинути з приміщення, показавши йому рішення суду чи інший документ, який засвідчував перехід права власності до іншої особи; що набуде розмаху нотаріальне посвідчення лжедовіреностей на відчуження нерухомості. Тому й застосування у ті роки статті 145 "Витребування майна власником від добросовісного набувача" ЦК УРСР у разі позбавлення власника права володіння щодо будинків чи квартир не викликало щонайменших проблем ні в теорії, ні в судовій практиці.

У нинішній життєвій практиці позбавлення власника права володіння квартирою чи земельною ділянкою в результаті дій, що мають ознаки злочину, стало явищем настільки поширеним, що й перестало, на жаль, дивувати.

Як захистити такого власника? Яким чином, якщо не зупинити, то хоча б зменшити обсяг злочинності на ринку нерухомості?

Відновлення становища, яке існувало до порушення права, як спосіб захисту права власності стосується випадків, коли протиправна дія уже припинилася, але результат її триває і на момент звернення до суду, і на момент постановлення судового рішення: річ викрадена у власника чи річ продана особою, яка не мала права на її відчуження, в результаті чого власника позбавлено можливості володіння нею.

Відновити становище, яке існувало до порушення права власності, - значить поставити все так, як воно було до моменту вчинення протиправної дії, тобто повернути майно власникові. За статтею 387 ЦК, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Річ може незаконно опинитися в чужих руках за різних обставин, зокрема, у разі викрадення, грабежу, фальсифікації документів. Траплялося, що, піддавшись гіпнозу чи обіцянці швидко розбагатіти, особа сама віддавала свої речі аферистові, шахраєві.

До 13-річної Ірини підійшли дві циганки, запитали, де мама. Почувши, що мама на роботі, стали говорити, що маму чекає важка хвороба, але вона може відвернути небезпеку, якщо винесе їм для молитви усі її золоті прикраси. Дівчинка винесла їм усі мамині золоті речі й не зчулася, як циганки зникли.

Недоторканність права власності, гарантована Конституцією України, забезпечується можливістю власника витребувати своє майно з чужого незаконного володіння. Законодавче закріплення цього права власника має таку історію.

Кодекс 1922 р.

"Власник має право відшукувати своє майно з чужого беззаконного володіння", - так було записано у статті 59 ЦК УСРР.

За статтею 60 цього Кодексу, від особи, яка добросовісно придбала майно не безпосередньо від власника, останній мав право витребувати його у разі, якщо воно було ним (власником) загублене або в нього пограбоване. Державні установи і підприємства могли витребувати від усякого набувача належне їм майно, незаконно відчужене будь-яким способом.

Кодекс 1963 р.

Статті 145 ЦК УРСР можливість витребування майна від незаконного, але добросовісного набувача була викладена інакше.

Придбання було розділено на два види: за плату і безоплатно. Якщо особа набула майно безоплатно від того, хто не мав права його відчужувати, власник мав право витребувати це майно в усіх випадках.

У разі придбання майна за плату воно могло бути витребуване від незаконного добросовісного набувача лише у трьох випадках: загублення, викрадення, а також вибуття із володіння іншим способом поза волею. З тексту статті 145 ЦК УРСР випливало, що власник не мав права на витребування, якщо його майно неправомірно відчужив той, кому він передав його на підставі договору схову чи найму.

Державне майно, а також майно колгоспів, інших кооперативних та громадських організацій могло бути витребувано від кожного незаконного набувача. На вимоги про повернення державного майна від колгоспів, інших кооперативних та громадських організацій та громадян не поширювалася позовна давність. На вимоги ж про повернення майна цих організацій позовна давність тривала один рік (якщо майном володів громадянин, позовна давність становила три роки), а на вимоги про повернення майна громадянина - позовна давність становила три роки.

Це означало, що, як уже було зазначено, право державної власності захищалося найкраще: річ могла бути витребувана від кожного незаконного набувача і завжди; право власності колгоспу, іншої кооперативної чи громадської організації захищалося дещо слабше - від кожного незаконного набувача, але під "дією" позовної давності; право власності громадянина захищалося ще слабше - не від кожного і за умови звернення до суду за захистом у межах позовної давності.

Кодекс 1963 р.
Закон 1991 р.
Кодекс 2003 р.
Поняття віндикації
Предмет віндикації
Сфера дії права на витребування
Статус володіючого невласника
Необмежене витребування
Витребування від добросовісного
Неможливість віндикації