Українське цивільне право - Ромовська З.В. -
Закон 1991 р.

У статті 51 Закону України "Про власність", яка мала назву "Витребування майна з чужого незаконного володіння", власникові було надано право "вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння".

Ця норма тлумачилася як така, що припиняє чинність статті 145 ЦК щодо поділу незаконних набувачів на добросовісних і недобросовісних і тим самим встановлює необмежене право власника витребувати своє майно від кожного незаконного його набувача. Тому, якщо громадянин купить майно в орендаря, який видавав себе за його власника, справжній власник матиме право на його витребування.

Вважалося, що за допомогою цієї норми забезпечуватиметься дійсна стійкість цивільного обороту. Кожен набувач стимулюватиметься, під загрозою можливої віндикації, до з'ясування належності прав особи на майно, що нею продається305. Проте Закон України від 16 грудня 1993 р., яким Цивільний кодекс було приведено у відповідність до Закону "Про власність", залишив статтю 145 ЦК без змін.

У частині 2 статті 51 на вимоги будь-якого власника про витребування майна було встановлено позовну давність у три роки.

Кодекс 2003 р.

У Цивільному кодексі терміна "віндикація" немає. Відмова від нього, за умови включення до Кодексу іншої латинської термінології (сервітут, емфітевзис, суперфіцій), є результатом випадковості, адже термін "віндикація" віддавна широко використовується в літературі, в усній правничій лексиці.

У латинській мові слова vindico, vindiciae, vindiciarum мають чимало значень: претензія, вимога, позов, відновлення, звільнення від чийогось панування, усунення небезпеки, покарання. У нас же термін "віндикація" використовувався лише як синонім до слова "витребування". Проте звільнення від чийогось панування як одне зі значень віндикації могло би прислужитися нам як доповнення до терміна "витребування", особливо у тих випадках, коли предметом зазіхання стала нерухомість.

Поняття віндикації

Оскільки за законодавством радянського періоду земля була виключною власністю держави, а отже, не могла бути об'єктом цивільного обороту, поділ речей на рухомі та нерухомі не проводився. Це, у свою чергу, зумовило те, що віндикація трактувалася в літературі як вилучення речі у незаконного володільця, тобто її поняття було зорієнтовано винятково на випадки, коли річ можна було у нього фізично відібрати. Сучасною мовою це мало б означати, що предметом віндикації вважалася річ рухома.

Однак таке розуміння віндикації не відповідає чинному законодавству. Оскільки віндикація є відповіддю на порушення права володіння, вона має трактуватися більш широко, щоб можна було застосувати її й до захисту права власності щодо нерухомої речі.

Віндикація - це примусове відновлення права володіння річчю.

Щодо рухомої речі вона полягає в її вилученні, тобто у відібранні від незаконного володільця. Стосовно нерухомої речі віндикація полягає у виселенні набувача з будинку (квартири), у відновленні володіння іншою будівлею, спорудою чи земельною ділянкою, тобто у вивільненні цих об'єктів від особистої чи уречевленої присутності незаконного володільця.

Предметом віндикації у статті 388 ЦК названо майно. Але цей термін у даному контексті слід розуміти не так широко, як його визначено у статті 190 ЦК, адже права та обов'язки не є об'єктами права власності. Тому витребувати можна лише річ чи сукупність речей.

Предмет віндикації

Предметом віндикації може бути лише річ, наділена індивідуальними ознаками, адже власник прагне мати ту саму річ, а не таку саму чи іншу річ.

Якщо особа погоджується прийняти подібну річ чи навіть річ іншого виду, в цьому випадку йтиметься не про віндикацію, а про один зі способів залагодження матеріальної шкоди.

Кодекс 2003 р.
Поняття віндикації
Предмет віндикації
Сфера дії права на витребування
Статус володіючого невласника
Необмежене витребування
Витребування від добросовісного
Неможливість віндикації
Факультативна віндикація
Витребування від володільця за договором