Фінансове право України - Воронова Л.К. -
2.3. Джерела фінансового права. Фінансове законодавство

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

Традиційно джерелами права вважаються нормативно-правові акти, санкціоновані звичаї, прецеденти (судові чи адміністративні), міжнародні угоди. Є кілька підходів до розгляду джерела права:

— соціально-економічний — визначає сукупність соціально-економічних чинників, що регулюють об’єктивні закони;

— державно-політичний - характеризує реалізацію державної волі в конкретних правових нормах;

— юридичний - специфічний механізм реалізації, що передбачає волю держави в конкретних нормах права.

Джерело фінансового права: установлює певні правила поведінки, що усувають її індивідуалізацію стосовно окремого суб’єкта; має бути видане компетентним органом (здебільшого органом державної влади); є чітко відповідати матеріальній і процесуальній стороні функціонування.

Отже, джерелом фінансового права є форми вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми фінансового права.

Розрізняють такі джерела фінансового права:

І. За владно-територіальними ознаками (це стосується переважних видів нормативних актів):

1) загальнодержавні нормативні акти;

2) республіканські (Автономна Республіка Крим);

3) місцеві.

П. За характером правових норм:

1) нормативні - акти, що містять правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку;

2) ненормативні - акти, що не містять правових норм загального характеру.

III. За особливостями правового регулювання і характером установлення:

1. Звичай, санкціонований компетентними органами у встановленому порядку, на який зроблено посилання в законі. Звичаєм, як правило, регулюються процесуальні сторони функціонування актів, межі компетенції державних органів у сфері фінансової діяльності.

2. Прецеденту який широко використовують у державах англосаксонської системи, особливо за наявності прогалин у законодавстві. Правозастосовчий орган при цьому фактично виступає як нормотворча структура. Багато процесуальних норм сформувалися у процесі судових слухань у податкових справах. Так, розгляд податкових правопорушень в американському суці ускладнювався посиланнями на п’яте виправлення Конституції США, яке надавало право відмовитися від давання показань, бо це могло призвести до "самозвинувачення". Верховний Суд США, наділений повноваженнями конституційного контролю, відмовив підозрюваним використовувати п’яте виправлення до Конституції у випадку розгляду справ з податкових правопорушень.

Подібні ситуації зумовлюють також потребу систематизувати найважливіші судові рішення. У США судову нормотворчість здійснюють Верховний Суд, апеляційні суди, претензійний суд, федеральні окружні суди й податковий суд США1.

3. Міжнародні договори (конвенції, угоди), які набувають важливого значення при врегулюванні питань подвійного оподаткування та інших. Застосування їх не завжди є однозначним, оскільки вони мають різну юридичну чинність. Якщо в Україні міжнародні договори мають переваги перед законами, що прийняті Верховною Радою, то в США рівнозначні законам і включаються в систему законодавства нарівні із законами США. Це породжує проблеми як забезпечення правового регулювання цих норм, так і системи гарантій такого забезпечення.

4. Правова доктрина характерна для мусульманських країн, де, будучи одним із важливих джерел шаріату, заповнює прогалини законодавства відповідно до розпоряджень мусульманської доктрини.

5. Нормативний правовий акт — найважливіше, а іноді єдине джерело фінансового права. Інші джерела іноді розглядають як похідні від нормативного акта.

Норми фінансового права насамперед містяться в актах представницьких і виконавчих органів та органів місцевого самоврядування. Саме вони і є джерелами фінансового права. Отже, джерела фінансового права - це правові акти представницьких, виконавчих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, що містять фінансово-правові норми.

Система нормативно-правових актів і система законодавства, не будучи синонімами, тісно пов’язані та взаємозумовлені. Саме тому аналіз системи фінансового законодавства і дає основне уявлення про джерела фінансового права України.

Слід розмежовувати систему фінансового права і систему фінансового законодавства. Якщо перша є сукупністю відносин, що регулюються фінансовим правом, то друга — зовнішнім вираженням фінансових правовідносин, своєрідним усвідомленням їх суспільством на певному етапі, закріпленим за допомогою наявних у ньому нормативних важелів. Системи фінансового права і законодавства співвідносяться як специфічні філософські категорії змісту й форми.

Фінансове законодавство, виступаючи формою реалізації фінансового права, містить досить широке коло нормативних актів, що регулюють фінансову діяльність. Основу фінансового законодавства становлять тільки закони і найбільш важливі підзаконні акти (здебільшого прирівняні до законів. Такими були Декрети Кабінету Міністрів України наприкінці 1992 - початку 1993 p.).

Основою нормативних правових актів, що регулюють фінансові правовідносини, безсумнівно, є закони. Проте їх використання має певні особливості. По-перше, варто говорити не про окремі чинні фінансові закони, а про групу взаємозалежних законів (з чітко вираженими нормами посилань). Наприклад, дія деяких статей Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" можлива тільки після введення інших нормативних актів (Закону України "Про страхування").

По-друге, дія багатьох спеціальних фінансових законів неможлива без широкої системи підзаконних актів - інструкцій, роз’яснень. Наприклад, Декрет Кабінету Міністрів України "Про оподаткування доходів підприємств" від 26 грудня 1992 р. передбачав особливий підзаконний акт, прийнятий у вересні 1993 p., що регулював склад витрат, віднесених на собівартість. У США, наприклад, Закон про підвищену вологість територій передбачає перегляд умов застосування поземельного податку в припливно-відпливних зонах, на водно-болотистих угіддях. Проте до прийняття Управлінням оподаткування відповідних інструкцій податкові інспектори не могли повністю використовувати механізм цього нормативного акта.

Конституція України значно розширила коло питань громадського життя, що визначаються чи установлюються винятково законами України як актами вищої після Конституції України юридичної чинності в системі нормативно-правових актів. Відповідно до ст. 92 Конституції України, законами України повинні регламентуватися найбільш важливі суспільні і державні інститути (права, свободи та обов’язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади тощо).

Разом з тим особливістю правового регулювання є те, що відносини регламентуються широкою системою нормативних актів, прийнятих органами різних рівнів. Найбільш соціально важлива частина відносин визначається тільки законами, інші - законами, постановами Верховної Ради, актами Президента і Кабінету Міністрів України, актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Термін "законодавство " використовують здебільшого як сукупність законів та інших нормативно-правових актів, що регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами визначених галузей права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (ст. 9,19,118). У законах залежно від важливості і специфіки регульованих суспільних відносин термін "законодавство" вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, насамперед кодифікованих, - як закони й інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента, Кабінету Міністрів України, а іноді - і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. Частиною національного законодавства, відповідно до ст 9 Конституції України, є також чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких дає Верховна Рада України.

Отже, термін "законодавство" охоплює закони України; чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України; постанови Верховної Ради України; укази

Президента України; декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень і відповідно до Конституції України, та законами України.

Нормативні акти представлені як законами (спеціальними, тими, що регулюють конкретну галузь права, і загальними), так і нормативними актами компетентних органів (представницьких і виконавчих органів державної влади, місцевого самоврядування, органів управління спеціальної компетенції). Фінансове законодавство саме і є системою цих нормативних актів. Основи фінансових відносин, компетенція державних органів регулюються конституціями країн.

Законодавчими актами, що становлять основу фінансового законодавства, с такі:

1. Загальні нефінансові закони - конституційні закони або закони, що стосуються інших галузей права, які містять фінансово-правові норми. Наприклад, найбільш принципові положення, що регулюють основи оподаткування, закріплюються на конституційному рівні (повноваження органів державної влади і управління, загальні принципи оподаткування і х ін.). Іноді приймаються спеціальні конституційні й органічні закони - Закон ФРН про фінансову допомогу Федерації і земель 1969 p.; Конституційний закон про фінанси, що визначає компетенцію Федерації і земель Австрії у сфері податків; Органічний закон 1979 р. про статус автономії Країни Басків (Іспанія), розділ III якого цілком присвячений фінансовим питанням1.

2. Загальні фінансові закони - переважно ті, що регулюють основи фінансової системи. Здебільшого це фундаментальні закони, що встановлюють основи бюджетної системи, місце її окремих елементів. В Україні вони практично не розроблені, хоча й обговорювалися перспективи розроблення фінансового кодексу, закону про фінанси.

3. Загальні інституційні закони — законодавчі акти, що містять положення, якими регулюються окремі інститути в цілому, їх основи, головні характеристики. У цих актах не деталізуються конкретні поняття. До них належать переважно бюджетні і податкові кодекси, що поєднують матеріальні й процесуальні питання, а також основні закони загального характеру (Закон "Про державну податкову службу в Україні", Закон України "Про систему оподаткування" та ін.).

4. Спеціальні інституційні закони - законодавчі акти, що регулюють окремі частини фінансових інститутів. Такими є, наприклад, закони, що містять характеристику окремого виду податку, детальний механізм його обчислення і сплати.

2.4. Фінансове право в системі права
2.5. Наука фінансового права
ТЕМА 3. ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ НОРМИ І ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ
3.1. Поняття, структура, особливості і види фінансово-правових норм
3.2. Зміст і особливості фінансових правовідносин
3.3. Структура фінансових правовідносин
3.4. Види фінансових правовідносин
ТЕМА 4. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ І ЗДІЙСНЕННЯ ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ
4.1. Поняття, зміст і значення фінансового контролю
4.2. Види фінансового контролю
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru