Фінансове право України - Воронова Л.К. -
11.11. Загальнодержавні збори

Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету. Відрахування за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, справляються з користувачів надрами, що здійснюють видобуток корисних копалин на раніше розвіданих родовищах. Відповідно до Кодексу України про надра останні надаються виключно в користування організаціям, підприємствам і громадянам тільки в тому випадку, якщо в них є спеціальний дозвіл (ліцензія) на використання ділянки надр. Механізм справляння закріплений постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.1999 р. №115, якою затверджений Порядок установлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, та його справляння.

Платниками відрахувань за геологорозвідувальні роботи є користувачі надрами усіх форм власності, в тому числі підприємства з іноземними інвестиціями, що добувають корисні копалини на раніше розвіданих родовищах, а також на розміщених на території України, ЇЇ континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні на родовищах, що були заздалегідь оцінені і за згодою зацікавлених недрокористувачів передані їм для промислового освоєння.

Розмір відрахувань залежить від виду мінеральної сировини (природний газ, тверде паливо, торф, чорні метали, кольорові метали, рідкі метали тощо). Одиниця виміру для мінеральної сировини визначається у відсотках від вартості добутої мінеральної сировини за цінами її реалізації без урахування плати за користування надрами при видобутку корисних копалин, рентної плати і податку на додану вартість. Існує два види розрахунку:

- розрахунок відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету (щодо добутих корисних копалин, частина яких реалізується в непереробленому, а частина в переробленому вигляді);

- розрахунок відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету (при видобутку водних ресурсів).

Від сплати відрахувань за геологорозвідувальні роботи звільняються власники землі, землекористувачі, що здійснюють у встановленому порядку видобуток корисних копалин місцевого значення для власних потреб (тобто без реалізації добутої мінеральної сировини або продукції його переробки), чи надра, які використовують для господарських і побутових потреб на наданих їм у власність чи користування земельних ділянках.

Збір за виконані геологорозвідувальні роботи не справляється при видобутку:

1) раніше погашених запасів корисних копалин, що віднесені у процесі розробки родовищ до категорії втрачених у надрах;

2) вуглеводневої сировини з нерентабельних свердловин з метою запобігання вибухонебезпечним газопроявам у населених пунктах нафтогазопромислових районів;

3) підземних вод, які не використовуються у господарстві і видобуток яких є технологічно вимушеним у зв’язку з видобутком інших корисних копалин в обсягах, погоджених із відповідними органами Державного гірського нагляду, Державного геологічного контролю й охорони навколишнього природного середовища;

4) . копалин, видобуток яких здійснюється для запобігання забрудненню надр;

5) копалин для усунення їх шкідливої дії (засолення, заболочування, забруднення тощо).

Вартість добутої мінеральної сировини визначають за обсягами видобутку та. ціною одиниці реалізованої мінеральної сировини за відповідний період.

Збір за спеціальне використання природних ресурсів. Специфіка цього збору полягає в тому, що його назва відображає смислове навантаження платежу, але не дає його визначення. До зборів за використання природних ресурсів належать:

1) плата за спеціальне використання лісових ресурсів;

2) плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів;

3) плата за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин.

Справляння плати за спеціальне використання природних ресурсів здійснюється відповідно до статтей 89-91 Лісового кодексу України. Використання лісових ресурсів може бути спеціальним і загальним. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється тільки на території земельних ділянок, наданих у користування. Такими користувачами можуть бути один або кілька тимчасових лісокористувачів у разі, якщо використовуються кілька лісових ресурсів. Дозволяється здійснювати такі види спеціального використання лісових ресурсів: заготівлю деревини під час порубки головним користувачем; заготівлю живиці; заготівлю другорядних лісових матеріалів (луб, кора та ін.); побічне лісове використання.

Розмір плати за спеціальне використання лісових ресурсів встановлюється відповідно до лімітів їх використання, такс на лісову продукцію і послуг з урахуванням якості й доступності. Такси і порядок справляння таких платежів встановлюються Кабінетом Міністрів України. При застосуванні конкурсних умов реалізації лісових ресурсів плата встановлюється не нижче чинних такс. Розмір орендної плати визначається за згодою сторін у договорі оренди, але не нижче встановлених такс на лісові ресурси.

Платежі за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення зараховуються в розмірі 80% до державного бюджету, 20% — до бюджету областей. Плата за спеціальне використання лісових ресурсів місцевого значення зараховується до бюджетів місцевого самоврядування. Ці платежі спрямовуються на виконання робіт з відновлення лісів, проведення лісогосподарських заходів і утримання лісів у належному санітарному стані.

Відповідно до Водного кодексу України плата за спеціальне во-дови користання справляється з метою забезпечення раціонального використання й охорони вод, відновлення водних ресурсів і включає плату за забір води з водних об’єктів і за скидання в них забруднювальних речовин. До спеціального використання прісних водних ресурсів належить використання водних ресурсів для задоволення водою виробничих і сільськогосподарських потреб і потреб населення. Воно здійснюється за допомогою спеціальних пристроїв чи установок або без їх застосування, що впливає на якісні і кількісні показники стану водних ресурсів.

Установлено плату за спеціальне використання прісних водних ресурсів загальнодержавного і місцевого значення. Платниками платежів за спеціальне використання прісних водних ресурсів є суб’єкти підприємницької діяльності - водокористувачі незалежно від форм власності, які є юридичними особами, що включають підприємства гідроенергетики і водного транспорту, підприємства з іноземними інвестиціями, їхні філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не є юридичними особами, але мають окремий баланс, поточний і розрахунковий рахунки в банку. Плату за спеціальне використання прісних водних ресурсів вносять також господарські виробничі підрозділи, що не мають юридичного статусу, і підвідомчі негоспрозрахункові організації. У деяких випадках фізичні особи зобов’язані платити за спеціальне використання води.

Об’єктом обчислення плати за спеціальне використання прісних водних ресурсів є об’єм води, яку водоспоживачі використовують для власних потреб, незалежно від того, надходить ця вода безпосередньо з водогосподарських систем (поверхневих чи підземних водних джерел) чи від інших водокористувачів або від підприємств комунального господарства. Підприємства, що використовують на потреби охолодження устаткування оборотну систему водопостачання, плату до бюджетів вносять тільки за воду, яку відбирають з водогосподарських систем і використовують для поповнення оборотної системи. Розмір плати за забір води з водних об’єктів визначають на основі нормативів оплати фактичного забору води і встановлених лімітів на забір води.

Розмір плати за скидання забруднювальних речовин у водні об’єкти визначається на основі нормативів оплати фактичного скидання забруднювальних речовин і встановлених лімітів скидання. Нормативи платежів і порядок їх справляння встановлені Інструкцією про порядок обчислення і сплати платежів за спеціальне використання прісних водних ресурсів і Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.1991 р.

Плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів не справляється:

а) за воду, що відпускається платниками збору за спеціальне використання прісних водних ресурсів іншим водокористувачам;

б) за використання підземних вод, що є сировиною в технологічному процесі, для вилучення компонентів, що містяться в них;

в) за використання підземних вод, що вилучаються з надр разом з видобутком корисних копалин, а також забір яких допомагає усувати небезпечні дії вод у господарській діяльності (забруднення, підтоплення, засоленість, заболоченість, зрушення тощо).

Плату за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин введено на підставі Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", Кодексу України про надра і постанови Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 р. №1014 "Про затвердження базових нормативів плати за користування надрами для видобування корисних копалин та Порядку справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин".

Платниками збору за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин є суб’єкти підприємницької діяльності (незалежно від форм власності), у тому числі підприємства з іноземними інвестиціями, які здійснюють видобування корисних копалин.

Об’єктом справляння плати за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин є обсяг фактично погашених у надрах балансових і забалансових запасів корисних копалин, який визначають як суму обсягів добутих корисних копалин і фактичних їх втрат у надрах під час їх видобування. Але деякі втрати не підлягають урахуванню під час визначення розміру платежів за використання надр при видобутку корисних копалин.

Розмір плати за використання надр для видобутку корисних копалин визначається надрокористувачами самостійно: для вугілля кам’яного, вугілля бурого, металевих корисних копалин, нерудної сировини для металургії, гірничо-хімічної, гірничорудної галузей і будівельної сировини — виходячи з обсягів погашених у надрах балансових і за-балансових запасів корисних копалин і нормативів плати й одиниці погашення в надрах запасів корисних копалин; для нафти, конденсату, газу природного, підземних вод, мінерального бруду й мулу - виходячи з обсягів добутих корисних копалин і нормативів плати за одиницю добутих корисних копалин; для урану, сировини ювелірного, ювелірно-виробничого, виробничого і для облицювальних матеріалів - виходячи з вартості мінеральної чи сировини продукції його первинного оброблення і нормативів плати. У випадку встановлення лімітів плата за використання надр для видобування корисних копалин обчислюється з їх урахуванням.

Від сплати збору звільняються землевласники, землекористувачі, що добувають корисні копалини без подальшої їх реалізації (тобто для власних потреб). Пільги передбачені при використанні надр для господарських і побутових потреб, якщо земельні ділянки перебувають у власності або в користуванні суб’єктів, що добувають корисні копалини. Знижка за використання надр застосовується до платежів за користування надрами і може надаватися користувачу надр, що здійснює видобуток:

- дефіцитних корисних копалин за низької економічної ефективності розробки покладів, об’єктивно зумовленої і не пов’язаної з порушенням умов раціонального використання розвіданих запасів;

- корисних копалин із запасів, що залишилися, зниженої якості, крім випадків погіршення якості запасів корисних копалин в результаті вибіркового розроблення родовищ.

Збір за забруднення навколишнього природного середовища. Відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища регулюються Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", а за окремими видами використання природних ресурсів - земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря та іншим спеціальним законодавством.

Зазначений збір є загальнодержавним і установлений ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування". Підприємства, установи, організації, що забруднюють навколишнє природне середовище, підлягають державному обліку і зобов’язані безкоштовно надавати інформацію установам, що здійснюють охорону навколишнього природного середовища, про обсяги викидів, скидів забруднювальних речовин, використання природних ресурсів, виконання завдань щодо охорони навколишнього природного середовища та іншу інформацію 9 порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Збір за забруднення навколишнього природного середовища розраховують на підставі лімітів викидів і скидів забруднювальних речовин та розміщуваних відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного й іншого виробництва. Порядок справляння збору затверджений Кабінетом Міністрів України постановою від 01.03.1999 р. У ньому встановлюється диференційований підхід до встановлення лімітів для різних видів забруднення навколишнього природного середовища. За надлімітні обсяги викидів і скидів, розміщення відходів збір обчислюється в п’ятикратному розмірі. Якщо у платників збору відсутній затверджений ліміт викидів, скидів, розміщення відходів, то збір стягується як за надлімітні викиди і скиди, розміщення відходів відповідно до їх обсягів. Попередній розрахунок збору, що підлягає сплаті, подають до податкової інспекції до 1 червня поточного року на наступний рік.

Період сплати збору - 10 календарних днів, наступних за останнім днем граничного терміну подання розрахунку збору, за місцем податкової реєстрації. Остаточний річний розрахунок збору платники подають до податкової інспекції за місцем податкової реєстрації платника протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного року.

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування. Цей збір сплачується відповідно до Закону України "Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 р.

Платниками цього збору є:

1) суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об’єднання, бюджетні, громадські та інші установи й організації, об’єднання громадян, інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників;

2) філії, відділення й інші відокремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на іншій території, ніж платник зборів, територіальної громади;

3) фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, що не є суб’єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов’язаною з одержанням доходу;

4) фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, у тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок, та ін.

Існує певний взаємозв’язок податку з доходу фізичних осіб і пенсійного збору: якщо не існує об’єкта оподаткування відповідно до Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 p., - немає і пенсійного збору.

Об’єктом оподаткування є:

1) для суб’єктів підприємницької діяльності — фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, затверджуваних Кабінетом Міністрів України, а також винагороди, що виплачуються громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру;

2) для платників збору (фізичних осіб і фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності) - сума оподатковуваного доходу (прибутку), яку обчислюють у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України;

3) для фізичних осіб, що працюють на умовах трудового договору, - сукупний оподатковуваний дохід, обчислений відповідно до законодавства України.

Ставки збору, що надходять до Пенсійного фонду, встановлені диференційовано, наприклад:

1) для суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об’єднань, бюджетних, громадських та інших установ та організацій, об’єднань громадян та інших юридичних осіб, а також фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників — 32,3% від об’єкта оподаткування;

2) для фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокатів, їх помічників, приватних нотаріусів, інших осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов’язаною з одержанням доходу, - 32% від об’єкта оподаткування;

3) для юридичних та фізичних осіб, що здійснюють операції з купівлі-продажу валют, - 1% від об’єкта оподаткування;

4) для суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння, - 5% від об’єкта оподаткування.

Збір на державне обов’язкове пенсійне страхування сплачується одночасно з одержанням коштів в установах банків на оплату праці. У разі недостатності у платників збору коштів на оплату праці і сплату збору в повному обсязі видача коштів на оплату праці і сплата збору здійснюються у пропорційних розмірах.

Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства. Цей обов’язковий платіж введений Законом України "Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства" від 09.04.1999 р. Платниками збору є суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності і підпорядкування, які реалізують в оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольні напої та пиво. Збір сплачують підприємства торгівлі:

1. Суб’єкти роздрібної торгівлі від реалізації алкогольної продукції чи пива, що надійшли безпосередньо від виробника.

2. У разі надходження алкогольної продукції і пива в роздрібну мережу з оптової торговельної мережі - оптовик. Потрібно, щоб у товарно-транспортних і платіжних документах сума збору була зазначена окремим рядком.

Об’єкт оподатковування - виручка від реалізації алкогольних напоїв і пива.

Ставка збору становить 1% від об’єкта оподаткування. Суму платежу обчислює платник самостійно і відображує у відповідному звіті, який подає до податкових органів щомісяця протягом 20 днів, наступних за останнім календарним днем звітного періоду.

Збір сплачується щомісяця протягом 10 днів, наступних за граничним терміном подання звіту, і нараховується на всю суму виручки, включаючи ПДВ.

Цей збір зараховується на спеціальні рахунки Державного казначейства України. Тридцять відсотків нарахованих сум збору залишаються на спеціальних рахунках управлінь Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим та в областях і використовуються на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства. Розпорядником цих коштів є органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим та органи виконавчої влади в областях, які здійснюють державну політику у галузі виноградарства, садівництва і хмелярства. Сімдесят відсотків нарахованих сум збору перераховуються на спеціальний рахунок Державного казначейства України, розпорядником цих коштів є центральний орган виконавчої влади, який здійснює державну політику у галузі виноградарства, садівництва і хмелярства. Суми збору, які надходять на спеціальний рахунок Державного казначейства України, розподіляються та використовуються таким чином: 70% — на розвиток виноградарства, 30% - на розвиток садівництва та хмелярства.

Єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України. Цей платіж є загальнодержавним збором, що визначений ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування". Його сплачують на підставі Закону України "Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України" від 04.11.1999 р. (вред, від 12.07.2001 p.). Порядок справляння єдиного збору визначається Кабінетом Міністрів України.

Єдиний збір встановлено щодо транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, які перетинають державний кордон України, і справляється за здійснення у пунктах пропуску через державний кордон України відповідно до митного законодавства України при транзиті вантажів і транспортних засобів, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного та екологічного контролю вантажів і транспортних засобів, за проїзд транспортних засобів автомобільними дорогами України та за проїзд автомобільних транспортних засобів з перевищенням установлених розмірі в загальної маси, осьових навантажень та (або) габаритних параметрів. Отже, єдиний збір складається з:

1) плати за здійснення передбачених вказаним вище законом видів контролю вантажу і транспортного засобу;

2) плати за проїзд транспортного засобу автомобільними дорогами;

3) додаткової плати за проїзд автомобільного транспортного засобу з перевищенням установлених загальної маси, осьових навантажень та (або) габаритних параметрів.

Платниками єдиного збору можуть бути такі суб’єкти:

1) власник транспортного засобу та вантажу;

2) перевізник вантажу;

3) інша особа, уповноважена власником або перевізником. Законодавством передбачені також випадки, коли єдиний збір не

справляється. Ними є: 1) перетинання державного кордону авіаційними та водними транспортними засобами, залізничними вагонами без вантажу, залізничними пасажирськими вагонами, легковими автомобілями; 2) транзит вантажу, що не підлягає пропуску через митний кордон та перевантажується на інший транспортний засіб у зоні митного контролю пункту пропуску, який є одночасно пунктом ввезення та вивезення цього вантажу; 3) в’їзд та виїзд транспортного засобу в межах одного пункту пропуску через державний кордон без перетинання митного кордону; 4) переміщення товарів трубопровідним транспортом та лініями електропередачі. Крім того, єдиний збір не справляється з транспортних засобів, якими перевозяться вантажі гуманітарної допомоги, якщо товаросупровідні документи оформлені на отримувачів гуманітарної допомоги в Україні, що внесені до Єдиного реєстру таких отримувачів.

Ставки збору залежать від виду транспортного засобу, місткості або загальної маси транспортного засобу з вантажем, режиму переміщення і встановлені у євро. Але цей платіж сплачується у національній валюті України за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України на день сплати цього збору. Єдиний збір не може перевищувати вартість витрат, пов’язаних із здійсненням митного при транзиті вантажів і транспортних засобів, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного та екологічного контролю вантажів і транспортних засобів і витрат, пов’язаних із відновленням автомобільних доріг.

Єдиний збір справляється одноразово залежно від режиму переміщення (ввезення, транзит) за єдиним платіжним документом, форму та порядок заповнення якого затверджує Держмитслужба. Єдиний збір у повному обсязі перераховується до Державного бюджету України.

Збір за використання радіочастотного ресурсу України. Це загальнодержавний збір, що передбачений ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування". Його справляють на підставі Закону України "Про радіочастотний ресурс України" від 01.06.2000 р. ( в ред. від 24.06.2004 p.). Сплата цього збору має на меті формування джерела коштів на фінансування заходів щодо ефективного використання радіочастотного ресурсу в Україні.

Платниками є користувачі радіочастотного ресурсу, а саме -юридичні або фізичні особи, діяльність яких безпосередньо пов’язана з використанням радіочастотного ресурсу відповідно до законодавства. Об ’скт оподаткування — 1 МГц смуги радіочастот. Розмір щомісячного збору за користування радіочастотним ресурсом України встановлює Кабінет Міністрів України.

Користувачі радіочастотного ресурсу України сплачують щомісячний збір за користування наданим радіочастотним ресурсом у строки, визначені відповідними законодавчими актами. Суму збору за користування радіочастотним ресурсом України платники визначають самостійно з огляду на розмір визначених ставок та ширину смуги радіочастот, визначеної в ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України або дозволі на експлуатацію, по кожному регіону окремо.

Користувачі радіочастотного ресурсу України щомісяця протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, подають до органів податкової служби податкові декларації. Форму податкової декларації визначає центральний податковий орган. Від сплати за користування радіочастотним ресурсом України звільняються спеціальні користувачі Й радіоаматори.

Кошти, що надходять від користувачів радіочастотного ресурсу України, спрямовуються до Державного бюджету України.

Збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Цей загальнодержавний платіж визначений ст. 14 Закону України * Про систему оподаткування". Його сплачують на підставі Закону України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" від 20.09.2001 р.

Платниками збору є учасники Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - банки і філії іноземних банків, внесені до Державного реєстру банків, який веде Національний банк України, і мають банківську ліцензію на право здійснювати банківську діяльність. Участь банків і філій іноземних банків у Фонді є обов’язковою.

Законодавство виокремлює такі види збору до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб: початковий, регулярний і спеціальний. Розмір початкового збору становить 1% зареєстрованого статутного капіталу банку (приписного капіталу філії іноземного банку). Його перераховують учасники на рахунок Фонду протягом тридцяти календарних днів з дня одержання банківської ліцензії на банківську діяльність.

Регулярний збір становить 0,25% загальної суми вкладів, включаючи нараховані за вкладами відсотки, станом на 31 грудня року, що передує поточному, та 30 червня поточного року. Отже, регулярний збір учасники визначають двічі на рік. Сплачують його щоквартально рівними частками до 15 числа місяця, наступного за звітним періодом.

Спеціальний збір установлюється у разі, якщо поточні доходи Фонду є недостатніми для виконання ним у повному обсязі своїх зобов’язань щодо обслуговування та погашення залучених кредитів, спрямованих на відшкодування коштів вкладникам банків — учасників Фонду. Рішення про встановлення спеціального збору приймає адміністративна рада Фонду за погодженням з Національним банком України. Вносять спеціальний збір учасники у строки і відповідно до умов, які також визначає адміністративна рада Фонду. Законодавством установлено тільки загальний розмір спеціальних зборів, які мають бути сплачені учасниками протягом року. Загальний збір не може перевищувати розмір щорічного регулярного збору.

Гастрольний збір. Цей загальнодержавний збір установлено Законом України "Про гастрольні заходи в Україні" від 10.07.2003 р. Платниками його на території України є організатори гастрольних заходів, за винятком організаторів благодійних гастрольних заходів.

Об’єкт такого оподаткування - виручка від реалізації квитків на гастрольний захід. Ставка збору становить 3% об’єкта оподаткування.

Платники цього збору протягом 10 календарних днів після дати проведення гастрольного заходу подають до органу державної податкової служби за місцем його проведення розрахунок збору за формою, встановленою центральним податковим органом. Збір сплачується одним платіжним дорученням протягом 20 календарних днів, наступних за датою проведення гастрольного заходу, якою вважається дата його фактичного завершення.

Надходження від збору розподіляються так: 30% нарахованих сум залишаються на спеціальних рахунках управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим та в областях і використовуються для підтримання гастрольних заходів у зазначених регіонах; 70% перераховуються на спеціальний рахунок Державного казначейства України і використовуються на підтримку гастрольних заходів вітчизняних гастролерів на загальнодержавному рівні.

Плата за торговий патент. Починаючи з 1998 р. в Україні стали з’являтися альтернативні форми оподаткування, до яких належать: здійснення підприємницької діяльності з придбанням спеціального патенту1 і спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва. Платники можуть обирати добровільно форму оподаткування. Щодо фіксованого сільськогосподарського податку, то, попри те, що він може бути спрощений, однак не може бути альтернативним, тобто не здійснюється на вибір платника.

Визначення платників цього податку наведене в п. 1.2 ст. 1 Закону "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23.03.1996 p.: суб’єктами правовідносин, що піддягають регулюванню за цим Законом, є юридичні особи і суб’єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, - резиденти й нерезиденти, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва й ін.), які займаються підприємницькою діяльністю, що передбачена частиною першою ст. 1 Закону. Згідно з цим визначенням, розрізняють три групи платників:

- юридичні особи, незалежно від організаційно-правової форми господарювання і форми власності;

- громадяни-підприємці;

- відокремлені підрозділи (філії, відділення і т. ін.), причому ні місце їх розташування, ні наявність окремого банківського рахунку чи відокремленого балансу в цьому разі не мають значення.

Обов’язковою умовою класифікації перелічених категорій резидентів і нерезидентів як суб’єктів патентування є здійснення ними кожного виду діяльності, що підлягає патентуванню.

Об’єкт патентування охоплює чотири укрупнених види підприємницької діяльності:

1. Торговельну діяльність за готівку і за кредитними картками на території України. Об’єктом патентування є не тільки роздрібна торгівля, а вся торговельна діяльність, під якою (відповідно до Порядку заняття торговельною діяльністю і правил торгового обслуговування населення, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р.) розуміють роздрібну й оптову торгівлю, а також діяльність у торгово-виробничій сфері (громадське харчування).

2. Діяльність з надання побутових послуг. Об’єктом регулювання (згідно зі ст. З Закону про патентування) є діяльність з надання побутових послуг, під якими розуміють діяльність, пов’язану з наданням платних послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівку, а також з використанням інших форм розрахунків, включаючи кредитні картки.

3. Діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками). Торгівля готівковими валютними цінностями в цьому Законі означає продаж готівкової іноземної валюти, інших готівкових платіжних засобів, виражених в іноземній валюті (в тому числі дорожніх, банківських та персональних чеків), а також операції з дебету вання кредитних (дебетових) карток в обмін на валюту України, інших готівкових платіжних засобів, виражених у валюті України, а також в обмін на іншу іноземну валюту.

4. Діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу. У Законі про патентування (п.5.2 ст. 5) застосовано спеціальне (використовуване тільки в цілях цього Закону) визначення грального бізнесу: під гральним бізнесом варто розуміти діяльність, пов’язану з улаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (крім державних) та розіграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі.

Наведений перелік об’єктів оподаткування є вичерпним, і жодні інші види діяльності патентуванню не підлягають.

Оплату здійснюють щомісяця, до 15 числа місяця, який передує звітному. Під час придбання патенту вноситься одноразова плата в розмірі вартості торгового патенту за один місяць (останній місяць дії патенту). Якщо торговий патент отримано не з початку місяця, розмір плати за перший місяць визначається пропорційно кількості календарних днів з дня придбання торгового патенту до кінця місяця. У разі придбання патенту після 15 числа місяця одночасно сплачується вартість торгового патенту за наступний звітний місяць.

Кошти, одержані від продажу торгових патентів, зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування (місцевих бюджетів) за місцем оплати торгового патенту.

11.12. Місцеві податки і збори
ТЕМА 12. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ І ДЕРЖАВНОГО БОРГУ
12.1. Правовий режим державного кредиту. Види державних запозичень
12.2. Поняття державного боргу
12.3. Управління державним внутрішнім боргом
ТЕМА 13. ПУБЛІЧНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАГАЛЬНООБОВЯЗКОВ’ОГО ДЕРЖАВНОГО СТРАХУВАННЯ
13.1. Загальна характеристика страхування. Особливості державного страхування
13.2. Види страхування. Обов’язкове страхування
ТЕМА 14. ПУБЛІЧНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
14.1. Банківська система України