Фінансове право України - Воронова Л.К. -
ТЕМА 17. ПУБЛІЧНО-ПРАВОВА ПРИРОДА ЦІНОУТВОРЕННЯ

(лекції -2 години, практичні заняття — 1 година, самостійна робота — 2 години)

План

1. Поняття ціни.

2. Система цін.

3. Органи ціноутворення.

Основні категорії: ціна; політика ціноутворення; державне регулювання цін; вихідна ціна; націнки; елементи ціни; вільні ціни; фіксовані ціни; регульовані ціни; оптова ціна; роздрібна ціна; кошторисна ціна; тариф; зовнішньоторговельна ціна; органи ціноутворення.

17.1. Поняття ціни

Ціноутворення регулюється комплексом правових норм, значну частину яких становлять цивільно-правові норми, що регулюють договірні ціни диспозитивними методами. Активну роль у формуванні цін відіграє також адміністративно-правове регулювання, що стосується вже сфери публічно-правового впливу на ціни. У цьому разі йдеться про наділення компетентних державних органів повноваженнями щодо встановлення цін, тарифів, граничних коефіцієнтів їх підвищення, в чому й полягає управлінська діяльність у галузі фінансів. Варто приділити увагу і фінансово-правовому аспекту ціноутворення з огляду на те, що структура ціни формується насамперед за допомогою фінансово-правових шструментів. Такі елементи ціни, як собівартість (валові витрати), прибуток, податок на додану вартість, є предметом фінансово-правового регулювання. Саме в цьому аспекті і розглянемо фінансово-правові основи ціноутворення.

Ціна виступає загальним вимірником вартості речей. У тій чи іншій формі ціни існували з часу виникнення товарно-грошових відносин. Відіграючи певною мірою обслуговуючу роль, ціна відображала зміст панівних відносин, ієрархію класів, характер участі держави в ціновому регулюванні, закріпленні певних правових режимів ціноутворення, гарантування і забезпеченості цін.

Насамперед ціну аналізують як атрибут договірних відносин, умову будь-якого відплатного договору, індивідуалізації відносин обміну. У цьому аспекті ціна конкретизує обов’язки контрагентів; слугує для додаткового узгодження кількості відчужуваного майна; виражає ступінь виконання умов договору; змінює або припиняє право вимог кредитора і юридичних обов’язків боржника1. Отже, визначаючи відносини обміну і беручи участь у ньому, ціна сама стає предметом правового регулювання.

Ціни опосередковують рух грошових фондів, відображаючи і деякі особливості цього процесу: по-перше, за допомогою цін установлюється певна еквівалентність у русі грошей і пов’язаних з ними матеріальних цінностей, гарантується адекватний облік вартості; по-друге, через цінові інструменти реалізуються функції фінансів (розподільна і контрольна); по-третє, за допомогою раціональної структури цін забезпечуються стимули для розвитку певних сторін суспільного виробництва або, навпаки, його згортання. Політика ціноутворення, що є складовою частиною загальної економічної і соціальної політики України, здійснюється відповідно до ст. З Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 3.12.1990 р. і спрямована на забезпечення:

- рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів;

- збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

- протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг;

- об’єктивних співвідношень цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечують еквівалентність обміну;

- розширення сфери застосування вільних цін;

- підвищення якості продукції;

- соціальних гарантій, передусім для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв’язку із зростанням цін і тарифів;

формування необхідних економічних гарантій для виробників;

— орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового.

Необхідність державного впливу на ціноутворення пов’язана з публічними інтересами, що визначаються формуванням порівнюваних частин бюджетів, фінансовим забезпеченням державних завдань і функцій, охороною навколишнього природного середовища, гарантіями для соціально незахищених верств населення. Останні є особливо важливими і дістали відображення в ст. 5 Закону України "Про ціни і ціноутворення". Так, відповідно цієї статті закону, органи державної влади і управління України послідовно проводять заходи для підтримання належного життєвого рівня населення, насамперед низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, введенням компенсації збитків у зв’язку з підвищенням цін і тарифів, а також індексацією доходів різних соціально-економічних груп населення. У разі виникнення заборгованості з виплати заробітної плати, стипендій, пенсій та інших соціальних виплат забороняється до погашення такої заборгованості підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та послуги громадського транспорту, що надаються громадянам України.

Слід розмежовувати державне регулювання цін як форму втручання держави у вільні ринкові відносини і як форму забезпечення раціонального і збалансованого руху публічних грошових фондів. Державно-правове регулювання цін здійснюється через механізми фіксованих цін і тарифів, встановлення їх граничних розмірів, граничних коефіцієнтів зміни цін та рівня рентабельності. Через податки, інші види обов’язкових платежів податкового характеру, нормативи ціни держава впливає на процес формування ціни, обслуговування нею господарського обороту.

Державне регулювання цін не можна розглядати як форму довільного втручання держави в організацію ринкових відносин. Воно здійснюється через механізми, закріплені й урегульовані законодавством, і спрямоване на забезпечення і дотримання об’єктивних нормативів формування ціни, співвідношення цін різного виду. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про ціни і ціноутворення", законодавство України про ціноутворення складається з цього Закону Й інших актів законодавства України, що видаються відповідно до нього і поширюються на всі підприємства й організації незалежно від форм власності, підпорядкованості і методів організації праці і виробництва.

Методами державного регулювання цін чи тарифів є такі1:

а) установлення фіксованих цін на товари, роботи, послуги;

б) установлення граничного рівня цін і граничних надбавок;

в) установлення граничного рівня рентабельності і розмірів торгових надбавок і націнок;

г) узгодження цін і тарифів при формуванні вільних цін і тарифів підприємствами-монополістами.

Зміст ціни виражається у здійснюваних нею функціях, серед яких вирізняють облікову, розподільну, стимулюючу.

Облікова функція ціни визначається призначенням як вимірника вартості, певного критерію в процесах обміну і реалізації і відображає властивості ціни як міри вартості. Для цього визначають базисну собівартість (певні витрати на виробництво товарів, робіт, послуг) і нормативи чистого доходу. Облікова функція ціни, відображаючи критерії державного регулювання ціноутворення, виявляється і на рівні окремих суб’єктів господарювання, набуваючи принципового значення у правовій регламентації податкового і бухгалтерського обліку.

Розподільча функція ціни забезпечує дію механізмів, що розмежовують певні складові частини вартості (матеріальні витрати, витрати на оплату праці, прибуток) і доведення їх у певних формах до суб’єктів. Розподільні механізми охоплюють і більш глобальні процеси - перерозподіл доходів між різними галузями, підприємствами, групами покупців товарів, одержувачів послуг за допомогою свідомого відхилення цін від вартості. Відбувається це переважно у разі організації ціноутворення на сезонних виробництвах, у розвитку соціально значущих секторів (продукція дитячого асортименту, виробництво лікарських препаратів та ін.), галузях і виробництвах, що потребують інноваційних введень, інвестицій.

Стимулююча функція ціни сприяє активізації діяльності, спрямованої на досягнення певних результатів, і погоджує комплекс інтересів держави, юридичних і фізичних осіб. Через цінові орієнтири визначають найбільш пріоритетні напрями діяльності, забезпечують розвиток важливих для держави галузей.

Одним із найважливіших аспектів у регулюванні ціноутворення є визначення його структури, до якої іноді враховують базисну (вихідну ціну) і націнки (надбавки і знижки)1. Під базисною ціною звичайно розуміють ціну товару стандартної якості, що забезпечує просте відтворення, тоді як націнки дають змогу враховувати перспективні витрати, гарантувати одержання прибутку. З огляду на це розрізняють витратний і прибутковий елемент ціни.

Державне регулювання цін передбачає облік кількох їх елементів. Оскільки ціна є грошовим вираженням вартості і одним з головних завдань державного регулювання ціноутворення є відображення об’єктивних витрат, що становлять вартість, головним елементом структури ціни є витрати виробництва на відтворення використаних ресурсів. Без відновлення останніх неможливі просте відтворення, відновлення виробничого циклу. Перелік валових витрат виробництва і обігу, що становлять суму витрат у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, регулюється ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у ред. від 22.05.1997 р. До валових витрат належать: будь-які витрати, сплачені протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці; суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані в Державний бюджет України або бюджети територіальних громад; суми коштів, перераховані підприємствами всеукраїнських об’єднань; суми коштів, внесені в страхові резерви; суми внесених податків і зборів; суми витрат, не враховані в минулих податкових періодах; суми безнадійної заборгованості; суми витрат, пов’язаних із поліпшенням основних фондів; суми зборів на обов’язкове державне пенсійне страхування; витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням відсотків за борговими зобов’язаннями.

Другим елементом ціни є прибуток. Обґрунтоване визначення розміру прибутку, який ураховується в ціні, має важливе значення, оскільки, з одного боку, є джерелом розширення і технічного вдосконалення виробництва, матеріального заохочення, а з другого -його надмірне зростання може збільшити ціну, ускладнивши доступ споживачів до реалізовуваних товарів, робіт, послуг. Тому потрібно використовувати певні нормативи формування прибутку, систему граничних коефіцієнтів. Прибуток - це загальна сума доходів за звітний період в матеріальній, нематеріальній або грошовій формі, скоригована на суму валових витрат і амортизаційних відрахувань (ст. З Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Третім елементом ціни є податок на додану вартість. За економічним змістом це частина централізованого чистого доходу держави, який через механізм ціноутворення надходить до Державного бюджету. Фактично всі податки є елементом ціни, тому потрібно визначати, на якому етапі вони беруть участь у ціноутворенні і включаються в ціну виробництва (сплачуються за рахунок доходів виробника або відображаються на його витратах) або враховуються як елемент ціни реалізації (у такий спосіб представлені непрямі податки, що включаються в ціну як надбавка до ціни виробника).

17.1. Поняття ціни
17.2. Система цін
17.3. Органи ціноутворення
ПІДСУМКОВИЙ РОЗДІЛ
1. Питання для підсумкового контролю знань із курсу фінансового права
2. Короткий тлумачний словник фінансово-правових категорій
3. Література
4. Поточний (модульний) контроль знань студентів
Вступ
Розділ І. Вступ до приватного права