Цивільне право України - Дзера О.В. - Припинення права власності особи на майно, яке не може їй належати, в разі ухвалення закону

Правова мета положень ст. 348 ЦК полягає у визначенні долі майна, яке було набуто відповідно до вимог та на підставах, передбачених законом, коли пізніше був схвалений закон, яким забороняється особі мати на праві власності це майно. Норма ст. 348 ЦК поширюється на осіб, якими відповідно до розділу III ЦК України є фізичні та юридичні особи. Ця норма встановлює засади втручання держави у відносини власності на певний вид (категорію) майна. При визначенні механізму її дії слід розуміти, що це правило не підлягає самостійному застосуванню: необхідно, щоб був схвалений закон, яким би встановлювався перелік видів майна, яке не може надалі належати певним особам, строк, протягом якого майно має бути відчужене тими власниками, які на момент вступу в дію зазначеного закону мають таке майно на праві власності, інші умови. Умови застосування цієї підстави наступні:

- в особи є право власності, що було правомірно нею набуте, на певний вид майна або в особи має виникнути право власності на певний вид майна у період після введення в дію закону на підставі, що виникла до введення закону в дію;

- введений в дію закон, що встановлює обмеження мати особам на праві власності певний вид майна та дія цього закону поширена на попередиш час, що передує введенню його в дію; або введений у дію закон, яким забороняється особам займатися певним видом діяльності, що, відповідно, встановлює обмеження особам мати у власності таке майно, яке може бути використане виключно при здійсненні забороненої діяльності;

- спеціальним законом встановлений проміжок часу, протягом якого особа-власник має здійснити відчуження майна, визначеного ним виду (роду);

- зазначеним законом встановлений порядок примусового відчуження (передачі) певного роду майна на випадок невиконання власником обов'язку щодо відчуження забороненого до приватного володіння майна.

Нормою абз. 2 ч. І ст. 348 ЦК встановлюються засади здійснення процедури відчуження певного виду майна, розмежовуються повноваження органів, задіяних у його реалізації. Зокрема передбачено, що таке відчуження відбуватиметься виключно за рішенням суду. Підставою для початку такого провадження у суді має бути заява певного належним чином уповноваженого органу державної влади, який, як убачається, має бути визначений або спеціальним законом, або іншими законодавчими актами.

Підстава припинення права власності, передбачена у названій статті, має відрізнятися від інших видів примусового припинення права власності на майно, передбачених статтями 350, 351, 353, 354 ЦК. Цю підставу відрізняють не тільки специфіка порядку припинення права власності, а й універсальний, на відміну від інших підстав, характер цього способу припинення права власності. Це пояснюється тим, що мотив схвалення закону, який унеможливлює перебування майна на праві власності в осіб, може мати підґрунтя як економічного, так і політичного змісту, обґрунтовуватись міркуваннями національної безпеки тощо. Зокрема, на відміну від припинення права власності особи на майно, яке не може їй належати, мотиви конфіскації у більшості випадків не пов'язані з цивільним правом. За загальним правилом, це є санкцією за адміністративне правопорушення або злочин, передбачені, відповідно, Кодексом України про адміністративні правопорушення чи Кримінальним кодексом України.

У ч. 2 ст. 348 ЦК описана ситуація, подібна до зазначеної у ч. 1 цієї статті, з тією різницею, що згаданий новий закон не забороняє мати особі на праві власності певне майно, а вводить вимогу отримання особливого дозволу для набуття права на певний вид майна, а в його видачі особі було відмовлено. Якщо ч. 1 цієї статті поширюється на майно, вилучене з цивільного обігу, то ч. 2 - на майно, обмежене в такому обігу.

Правило ст. 348 ЦК за межами правового регулювання залишає ситуацію, коли відсутні зміни в законодавстві, але особа правомірно набуває певне майно у власність, права на яке особа не має або для його набуття особі потрібен особливий дозвіл, у видачі якого їй було відмовлено. При цьому конструкція названої статті виключає можливість поширювального тлумачення її змісту та залишає цю ситуацію невирішеною. У такій ситуації застосуванню підлягає загальне положення п. З ч. 1 ст. 346 ЦК про припинення права на майно, що за законом особі належати не може.

Одним із прикладів ілюстрування подібної ситуації є набуття особою в порядку спадкування права на мисливську зброю, якщо нею не отриманий дозвіл на її зберігання або право на неї. Стосовно такої мисливської та іншої дозволеної для приватного володіння зброї застосовуватимуться процедури, передбачені публічним правом: невідчуження обмеженого в обігу майна судом може бути оцінено як порушення правил зберігання зброї та бути підставою до застосування як виду адміністративного стягнення - конфіскації цих предметів або їх оплатного вилучення відповідно до статей 190, 191 КУпАП.

Іншим прикладом є припинення права власності на земельну ділянку особи, якій вона не може належати на праві власності відповідно до ст. 145 Земельного кодексу України: "Якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за ЗК не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду. Особа, до якої переходить право власності на земельну ділянку і яка не може набути право власності на землю, має право отримати її в оренду". Зокрема, відповідно до ст. 22 З К

України землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Тобто відповідними положеннями ЗК України також передбачено ситуацію, відповідно до якої іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи та іноземні держави, в разі правомірного набуття ними права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення мають протягом року з моменту переходу до них цього права здійснити її відчуження. Ця підстава припинення права власності на земельну ділянку досить детально регламентована положеннями земельного законодавства та відповідає змісту правила ч. 2 ст. 346 ЦК України про визначення лише законом інших підстав, за яким право власності підлягає припиненню.