Цивільне право України - Харитонов Є.О. -
5. Створення ЦК України

Підготовка проекту ЦК України, яка почалася у 1994 р., зумовила необхідність пошуку відповіді на низку концептуальних питань. Зокрема, чи має бути єдиний кодекс, що регулює майнові відносини? Яка система права має бути обрана як зразок? Якою має бути структура майбутнього кодексу? Чи має він регулювати сімейні відносини?

У процесі обговорення цих питань знову виникла характерна для радянської цивілістики розбіжність у поглядах щодо доцільності створення окремого господарського кодексу.

Думка про корисність існування двох кодексів, які регулюють майнові відносини, активно відстоювалася "господарниками" з посипанням на те, що господарський кодекс це те ж саме, що і Торговий кодекс, який визнається законодавством багатьох країн з ринковою економікою (Г. Знаменський, В. Мамутов).

Цивілісти слушно зазначали, що структура та зміст цих кодексів не мають нічого спільного, і наполягали на тому, що приватне право, яким є цивільне право, має акумулювати весь комплекс питань правового статусу приватної особи у громадянському суспільстві. Тому майбутній ЦК має бути найбільш повним виявленням захисту прав осіб - як фізичних, так і юридичних, - охоплювати правове регулювання всіх майнових ринкових відносин, у тому числі пов'язаних із підприємництвом (Н. Кузнецова, Я. Шевченко).

Деякі вчені вказували на те, що створення ЦК та ГК виправдане з практичних міркувань, однак слід чітко розмежувати предмети їхнього правового регулювання, що поки не вдається (В. Опришко, О. Під опри гора).

На цю дискусію наклалася проблема вибору зразків при створенні проекту ЦК, яка постала ще на початку роботи над проектом. Власне, і дискусія між "цивілістами" та "господарниками" значною мірою пов'язана з вибором зразку. "Господарники" дорікали і дорікають "цивілістів" тяжінням останніх до римського права. Самі вони тяжіли і тяжіють до радянських зразків регулювання господарських відносин (В. Лаптев, В. Мамутов, В Гайворонський).

Розмаїття позицій щодо бачення суті та співвідношення основних законодавчих актів, що мають регулювати майнові та немайнові відносини, природно, загальмувало прийняття ЦК (для порівняння можна пригадати, що при таких значних кодифікаціях у галузі приватного права як систематизація Юстиніана, створення Австрійського цивільного кодексу, Кодексу Наполеона, Німецького цивільного кодексу та ін. проблема дуалізму приватного права не виникала: торговельні кодекси, котрі з'явилися пізніше у Франції, Німеччині, були природним продовженням законопроектних робіт у окремих напрямах).

При підготовці проекту ЦК України також постала проблема вибору напрямів та зразків для наслідування. Підходи до неї визначилися ще на самому початку роботи над проектом. Зокрема, зазначалося, що сучасна правова система України є ближчою до романо-германської, хоч і має низку істотних відмінностей від неї. Останнім часом посилився процес запозичення елементів із англосаксонського права, пов'язаний із об'єктивними закономірностями зближення суспільно-політичних національних систем на європейському континенті (Ю. Шемшученко). Слушно підкреслювалося, що чинні цивільні кодекси західних держав повинні бути в полі зору авторів нового ЦК України з тим, щоб використати все те цінне, що увійшло в золотий фонд світовий цивілістики (О. Бандурка, О. Пушкін, О. Скакун).

Багато цивілістів справедливо звертали увагу на доцільність використання положень Основ цивільного законодавства 1991 р., котрі не набрали чинності, але стали вищим досягненням радянської цивілістики. При цьому наголошувалося, що йдеться не про сліпе копіювання, а про творче використання ідей і положень Основ цивільного законодавства з їхньою доробкою, уточненнями, переусвідомленням і оновленням (Г. Матвєєв, О. Підопригора).

Зазначалася також доцільність використання ідей і модернізованих положень римського приватного права, що було "першоджерелом" багатьох західних кодифікацій, поєднаного з урахуванням специфіки цивілізаційного та історичного розвитку України і національних особливостей українського права (Є. Харитонов).

У процесі дискусій було створено декілька проектів ЦК України, що помітно відрізнялися один від одного.

Трансформації концепції проекту ЦК та її динаміку можна прослідкувати, наприклад, порівнюючи структуру його першого і наступних варіантів.

Перший варіант проекту ЦК передбачав існування 7 розділів: 1 - "Загальні положення"; 2 - "Право власності"; 3 - "Володіння та інші речові права"; 4 - "Зобов'язальне право"; 5 - "Право інтелектуальної власності"; 6 - "Спадкове право"; 7 - "Міжнародне приватне право".

У цьому варіанті проекту привертало увагу введення до розділу "Загальні положення" глави про об'єкти цивільних прав, а також глави, що регламентує участь держави у цивільно-правових відносинах.

Цікавим є розділ 3. Якщо попередній розділ в основному відображав положення Закону України від 7 лютого 1991 р- "Про власність", то цей - концентрував норми про інститути як уже відомі радянському праву - право повного господарського відання, право оперативного управління, так і про ті, що не були відомі йому взагалі або застосовувалися частково: сервітутні права, емфітевзис, суперфіцій, довірча власність.

Розширено перелік зобов'язань: з'явилися зобов'язання з публічної обіцянки винагороди, ведення чужих справ, створення загрози заподіяння шкоди та деякі інші.

Проект ЦК від 20 березня 1996 р. відрізнявся від наведеного варіанту структурою (у ньому 8 книг), більшим обсягом, системою викладу (книги поділяються на розділи, розділи - на підрозділи, підрозділи - на глави, деякі розділи поділені на параграфи), низкою конкретних рішень.

Тенденція до забезпечення прав особистості знайшла, зокрема, відображення у виокремленні спеціальної книги 2 "Особисті немайнові права фізичних осіб", де містилися норми, спрямовані на забезпечення природного і соціального існування фізичної особи.

Змінився підхід до регулювання речових прав. Усім цим правам у сукупності була присвячена книга 3 "Речове право", яка містила розділ, що регулював загальні положення речового права, а також два спеціальних розділи: "Право власності" і "Володіння та інші речові права".

Було розширене коло відносин, що регламентуються книгою 4 - "Право інтелектуальної власності" та книгою 5 - "Зобов'язальне право".

Істотною новелою цього варіанту проекту ЦК було включення до нього спеціальної книги "Сімейне право", що було відображенням тенденції до регулювання відносин між фізичними особами єдиним ЦК.

Проект ЦК України від 25 серпня 1996 p., прийнятий Верховною Радою України у 2002 p., зберігаючи наведену вище структуру, містив норми, що відображали положення Конституції України, детальніше регламентували низку відносин.

Порівняно з цим варіантом проекту ЦК найбільш помітними змінами у структурі і змісті ЦК, прийнятому 16 січня 2003 p., стали: вилучення книг "Сімейне право" та "Міжнародне приватне право", перейменування книги 3 (вона називалася "Право власності та інші речові права", що відбивало певні зміни концепції регулювання цих прав), зміна низки концептуальних положень книги 1 щодо предмету цивільно-правового регулювання та його обсягу тощо.

Природно, що після прийняття Кодексу постає питання: наскільки відчутними є згадані вище зміни його структури та змісту окремих норм і яким може бути їх відлуння у майбутньому?

Щоб визначити місце ЦК у системі вітчизняного законодавства, варто звернути увагу на те, що будь-які кодекси можуть бути за своїм характером двох видів.

Перший вид можна назвати "пасіонарним", оскільки у цьому випадку має місце не стільки узагальнення та систематизація вже накопиченого законодавчого матеріалу, скільки створення важливого законодавчого акту на принципово новій або значно оновленій порівняно з тією, що існувала раніше, основі. Такі кодекси є реалізацією концепції, що суттєво різниться від тієї, що існувала раніше. Вони істотно змінюють рівень регулювання певного виду суспільних відносин, переводячи його у нову якість, внаслідок чого впливають на суспільні відносини, що регулюються ними. Нерідко вони стають взірцем для наслідування у процесі правотворчості в інших державах, надихаючи розробників на нові рішення або на прямі запозичення. Яскравим прикладом такого типу кодексів може слугувати Французький цивільний кодекс 1804 р. (Кодекс Наполеона), що успішно крокував світом і діє більше 200 років. Австрійський цивільний кодекс 1807 р. набув меншого поширення у Європі, але з точки зору концептуальної основи та законодавчої техніки, безумовно, заслуговує на увагу. Серед кодексів, прийнятих останнім часом, взірцевим є ЦК Нідерландів.

Другий вид кодексів становить підсумок певного етапу розвитку відповідної галузі права. Тому його можна назвати "підсумковим", оскільки він ніби підводить риску під досягненнями у тій та іншій сфері, фіксуючи їх стан на момент створення нового узагальнюючого закону. Кодифікації такого виду мали місце раніше і мають місце тепер. Прикладом тут може бути німецький ЦК (ВОВ), прийнятий у 1896 р. У вітчизняному праві прикладом "підсумкової кодифікації" є створення "Руської Правди". А у наші дні - прийнятий одночасно з ЦК - Господарський кодекс України (ГК). Названі законодавчі акти об'єднує та ознака, що вони фіксують позицію, яка сформувалася на певному ортодоксальному підґрунті або у кожному разі є компромісом "законсервованих" ідей і вимог суспільства, що розвивається. Як правило, такі кодекси достатньо успішно обслуговують потреби цивільного (торгового) обігу і навіть іноді можуть слугувати взірцем для наслідування (як наприклад, у випадку з Німецьким цивільним кодексом, котрий, втім, набув поширення, скоріше, внаслідок авторитету німецької юриспруденції та політичних зусиль держави). Але внаслідок консерватизму концептуального підґрунтя або недостатньої методологічної основи незабаром відчуваються недоліки таких кодексів і вони піддаються усе більш активній критиці, навіть з боку колишніх прихильників.

Отже, ЦК можна віднести до законодавчих актів "пасіонарного типу". Це пов'язано з тим, що він створювався на новій концептуальній основі як загальний кодекс приватного права, з врахуванням сучасних європейських тенденцій і досвіду. Закиди противників Кодексу в тому, що в ньому відчувається вплив Модельного кодексу СНД, ЦК Російської Федерації, тих чи інших європейських країн є безпідставними, оскільки має місце не запозичення окремих правничих рішень, а врахування загальних тенденцій розвитку приватного права у Європі, котрим слідують і названі законодавчі акти.

За своїм характером ЦК є актом універсальної дії, що застосовується до регулювання будь-яких відносин, котрі знаходяться у сфері дії приватного права і не регламентуються спеціальним законодавством. Це означає, що він може субсидіарно застосовуватися, навіть без окремої згадки про це, до сімейних, підприємницьких та інших відносин, які безпосередньо не врегульовані нормами спеціального закону і ґрунтуються на рівноправності становища сторін.

Оцінюючи ЦК у цілому, слід зазначити, що хоча його концепція і зміст зазнали певних втрат, проте це не впливає на загальну високу оцінку цього законодавчого акту, котрий іноді слушно називають "конституцією громадянського суспільства" або "економічною конституцією держави", як закону, що визначає принципові засади визначення правового статусу приватної особи (фізичних та юридичних осіб) і створює надійне підґрунтя для розвитку громадянського суспільства та реформування відносин у галузі цивільного обігу.

Окремо про зміст та новели ЦК буде йтися при викладі відповідних положень у наступних главах підручника.

Глава 4. Цивільне право як галузь українського права
1. Концепція цивільного права України
2. Сучасне розуміння предмету цивільного права України
3. Метод цивільно-правового регулювання
4. Засади цивільного права
5. Функції цивільного права
6. Структура (система) цивільного права
Глава 5. Цивільне законодавство України
1. Поняття цивільного законодавства
2. Акти цивільного законодавства України