Цивільне право України - Харитонов Є.О. -
6. Виникнення та припинення юридичних осіб

Традиційно у радянському та пострадянському цивільному праві розрізняли три способи виникнення юридичних осіб: розпорядчий, нормативно-явочний і дозвільний.

Розпорядчий порядок виникнення юридичної особи має місце в тому випадку, коли вона створюється внаслідок розпорядження (вираження волі) власника майна або його представника. Це було характерним способом створення державних юридичних осіб.

Нормативно-явочний (реєстраційний) порядок означає, що у випадках, коли юридична особа створена відповідно до умов, закріплених в законі, то державний орган не може відмовити їй у легалізації (державній реєстрації).

Дозвільний порядок полягає у вимозі отримання дозволу відповідного державного органу, підприємства тощо на створення юридичної особи. Зокрема, дозвіл відповідних державних органів необхідний для створення організацій, які будуть займатися діяльністю, пов'язаною із забезпеченням правопорядку, охороною здоров'я, освітою.

Іноді у цивілістичній літературі згадується також договірний порядок виникнення юридичних осіб1. Однак слід зазначити, що така класифікація є неточною, оскільки у ній певною мірою ототожнюються порядок і підстава виникнення юридичної особи.

Так, підставою виникнення можна вважати те волевиявлення, яке спричинило створення юридичної особи. Відповідно, класифікація може бути проведена залежно від характеру такого волевиявлення:

а) створення юридичної особи шляхом одностороннього волевиявлення (розпорядження Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування - для юридичних осіб публічного права, власника або уповноваженої ним особи - для юридичних осіб приватного права). Цей спосіб створення юридичних осіб традиційно іменується "розпорядчим порядком";

б) створення юридичної особи шляхом договору між її засновниками. У таких випадках ініціатива щодо створення юридичної особи може бути виражена у будь-якій формі: договір учасників, рішення зборів засновників тощо.

Слід зазначити, що законодавчими актами не встановлені будь-які спеціальні вимоги щодо форми та змісту рішення про створення юридичної особи, проте за загальноприйнятими вимогами таке рішення має бути оформлене розпорядженням суб'єкта публічного права, актом управління, виданим власником майна (уповноваженим ним органом) відповідно до його компетенції, визначеної чинним законодавством. Якщо засновників підприємства два чи більше, рішенням про створення підприємства є засновницький договір.

Цей спосіб створення юридичних осіб традиційно іменується "договірним порядком".

Отже, розпорядчий і договірний порядок - це класифікація шляхів створення юридичної особи залежно від підстав її виникнення.

Якщо взяти за критерій класифікації власне порядок легалізації, то можна зробити висновок, що юридичні особи виникають або у нормативно-явочному, або у дозвільному порядку.

При цьому юридичні особи, які створюються шляхом розпорядження, легітимуються у нормативно-явочному порядку, а ті, які створюються шляхом договору, легітимуються у нормативно-явочному або у дозвільному порядку.

Порядок створення юридичних осіб приватного права визначається актами цивільного законодавства. Передусім, це ЦК. Крім того, порядок створення юридичних осіб, які мають на меті заняття підприємництвом, додатково регламентується Законом України від 15 травня 2003 р. "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців".

Реєстрація об'єднань громадян провадиться залежно від їхнього статусу або Міністерством юстиції, або місцевими органами виконавчої влади (ст. 14 Закону "Про об'єднання громадян").

Юридичні особи публічного права утворюються в порядку, передбаченому окремими законодавчими актами.

Створення юридичних осіб приватного права має відбуватися відповідно до положень ст.ст. 87-89 ЦК.

Згідно із зазначеними нормами для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.

У статуті товариства вказуються:

- найменування юридичної особи;

- органи управління товариством;

- компетенція органів управління товариством;

- порядок прийняття рішень органами управління товариством;

- порядок вступу до товариства та виходу з нього;

- інші положення, встановлені ЦК, іншим законом або угодою засновників.

Засновницький договір як і рішення про створення підприємства повинен укладатися в письмовій формі, оскільки законодавство передбачає подання цього документу для здійснення державної реєстрації.

Засновницький договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди за усіма істотними умовами, які необхідні для його здійснення і виконання.

У засновницькому договорі товариства визначаються:

- зобов'язання учасників створити товариство;

- порядок їх спільної діяльності щодо його створення;

- умови передання товариству майна учасників;

- інші положення, встановлені ЦК, іншим законом або засновниками.

До засновницького договору застосовуються загальні норми цивільного законодавства про угоди та зобов'язання.

Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками).

В установчому акті установи вказуються:

- мета установи;

- майно, яке передається установі, необхідне для досягнення її мети;

- структура управління установою.

До установчих документів можуть бути включені будь-які умови, не передбачені законодавством, але такі, які не суперечать йому. Невідповідність їх вимогам закону (коли такі точно визначені) можуть зумовити недійсність установчих документів. Підставами для визнання недійсними установчих документів і рішень про створення юридичної особи, наприклад, можуть бути невідповідність фактичним обставинам вміщених в установчих документах відомостей щодо виду юридичної особи, мети її створення тощо.

Щодо акціонерних товариств, то установчим документом в них є статут, хоча може передувати статуту укладення договору між засновниками. Відповідно до Закону України від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства" (із змінами від 27 липня 2010 р.) акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту, повне і командитне товариство - засновницького договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації.

Стаття 89 ЦК встановлює, що юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Значення державної реєстрації юридичних осіб, ведення Єдиного реєстру юридичних осіб полягає в тому, що така реєстрація забезпечує можливість отримання необхідної інформації господарюючими суб'єктами. Така інформація є важливою при вирішенні питань укладення договорів, розвитку господарських зв'язків, використовується для ведення торгових операцій, а відтак, стабільності економічних відносин. Юридична особа вважається створеною з моменту реєстрації і внесення запису до Єдиного державного реєстру і з цього моменту набуває правоздатності.

Для окремих видів юридичних осіб може бути передбачений спеціальний порядок державної реєстрації. Наприклад реєстрація всеукраїнських та міжнародних благодійних організацій, відділень (філій, представництв) всеукраїнських міжнародних благодійних організацій здійснюється відповідними місцевими органами виконавчої влади (ст. 8 Закону "Про благодійництво та благодійні організації"). Рішення про реєстрацію такої благодійної організації приймається відповідним органом виконавчої влади за місцем знаходження благодійної організації.

Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону є підставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи. Відмова у державній реєстрації з інших мотивів (наприклад, недоцільність) не допускається. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені до суду.

До Єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком відомостей про фізичних осіб, які мають конфіденційний зміст.

Безпідставна відмова у наданні відомостей, які містяться в реєстрі, не допускається і може бути оскаржена до суду.

Установчі документи змінюються в порядку, передбаченому законом і самими документами.

Рішення про зміну статуту приймаються, як правило, вищим органом юридичної особи або засновниками.

Зміни реєструються тим же органом і в тому ж порядку, що і самі юридичні особи і набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, - з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію. Про такі зміни. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

У випадках, встановлених законом, юридична особа може бути створена шляхом примусового поділу (виділу).

Припинення юридичних осіб можливе за рішенням органів, вказаних в законі, а також в установчих документах юридичної особи, шляхом реорганізації або ліквідації.

Реорганізація можлива шляхом злиття, приєднання, поділу, виділу, перетворення юридичних осіб. Злиття означає, що замість кількох юридичних осіб утворюється одна нова. Приєднання полягає у поглинанні однієї юридичної особи іншою. В результаті поділу замість однієї юридичної особи виникає кілька нових. При виділі зберігається первісна юридична особа, але від неї відокремлюється одна або кілька нових. Перетворення полягає у зміні організаційно-правової форми юридичної особи (наприклад, колективне сільськогосподарське підприємство перетворено на акціонерне товариство).

При реорганізації всі права і обов'язки юридичної особи, що реорганізується, або їх частина, переходять до інших суб'єктів права, тобто має місце універсальне правонаступництво.

Ліквідація юридичної особи можлива:

- за рішенням власника майна, уповноваженого ним органу, а також за рішенням органу, уповноваженого на те установчими документами юридичної особи;

- за рішенням суду у разі банкрутства (неспроможності), або у разі систематичного здійснення юридичною особою діяльності:

1) без належного дозволу (ліцензії);

2) забороненої законодавчими актами;

3) з неодноразовим або грубим порушенням законодавства.

Юридична особа може бути також ліквідована у зв'язку із закінченням строку, на який вона створена, або з досягненням мети, заради якої вона створена.

Ліквідація юридичної особи, вирішення питань, що виникають при цьому, розгляд фінансових претензій тощо проводиться ліквідаційною комісією, яка призначається органом, що прийняв рішення про ліквідацію.

Глава 9. Участь держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
1. Загальні засади участі держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
2. Цивільна правоздатність держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
3. Реалізація цивільної дієздатності держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
4. Відповідальність за зобов'язаннями держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад
Глава 10. Об'єкти цивільних прав (правовідносин)
1. Поняття та класифікація об'єктів цивільних прав (правовідносин)
2. Речі як об'єкти цивільних прав (правовідносин). Речі приватного права. Види речей приватного права
3. Цінні папери як об'єкти цивільних правовідносин
4. Дії та результат дій як об'єкти цивільних прав (правовідносин)