Цивільне право України - Харитонов Є.О. -
4. Тлумачення змісту правочину

Тлумачення змісту правочину - це з'ясування автентичності волі і волевиявлення осіб, які вчинили правочин.

Правочин - це волевиявлення, тобто дія, яка відображає внутрішню волю особи. Якщо волевиявлення виражене нечітко, виникає необхідність тлумачення волі сторони правочину та з'ясування засад такого тлумачення.

Зазначені засади тлумачення правочину встановлює ст. 213 ЦК, котра визначає: 1) суб'єкти тлумачення правочину; 2) правила тлумачення правочину.

Суб'єктами тлумачення правочину, передусім, є його сторона (сторони). Це цілком природно, оскільки саме вони найкраще знають, якою була їхня воля, що дійсно малося на увазі при укладенні правочину, і що вони збиралися висловити.

Для з'ясування змісту одностороннього правочину такого "автентичного" тлумачення, як правило, достатньо, і спорів у більшості випадків не виникає. Проте інші особи, інтереси яких порушує односторонній правочин, можуть звернутися до суду з позовом про захист своїх цивільних прав від порушень з боку особи, яка вчинила правочин і недобросовісно тлумачить його, зловживаючи своїм суб'єктивним цивільним правом (ст. 13 ЦК).

При тлумаченні дво- або багатостороннього правочину вірогідність розбіжностей у тлумаченні тих чи інших положень договору є набагато вищою, адже кожен з його учасників може мати своє бачення як власного волевиявлення, так і волевиявлення контрагента (контрагентів) за договором. Тому у цьому разі тлумачити договір на вимогу однієї, обох або усіх сторін правочину може суд.

Правила тлумачення правочину (частини 3, 4 ст. 213 ЦК) мають застосовуватися як при автентичному тлумаченні правочину його сторонами, так і при тлумаченні правочину судом. Але якщо при автентичному тлумаченні зазначена норма ЦК має рекомендаційний характер, то у випадку тлумачення змісту правочину судом застосування норм права є обов'язковим.

Правила тлумачення правочину визначені законом за принципом "концентричних кіл", тобто, за неможливості витлумачити положення договору шляхом використання вузького кола засобів (буквальне тлумачення), залучаються усе нові і нові критерії перевірки правильності того чи іншого тлумачення умов договору.

Ця система "концентричних кіл" виглядає так:

1) при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів (буквальне, граматичне тлумачення);

2) у разі, коли буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дозволяє з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін (структурно-системне тлумачення);

3) якщо ні буквальне граматичне, ні структурно-системне тлумачення не дають можливості встановити справжню волю особи, яка вчинила правочин, використовуються будь-які обставини, що можуть допомогти з'ясувати відповідність волевиявлення дійсній волі учасника (учасників) правочину: враховуються мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин сторін, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення (комплексне тлумачення).

5. Відмова від правочину

За загальним правилом особа, яка вчинила правочин, має право відмовитися від нього (ст. 214 ЦК).

Умови, порядок та наслідки такої відмови залежать від того, чи цей правочин є одностороннім, чи дво- або багатостороннім. При цьому оскільки правочин є однією з головних підстав виникнення цивільних прав і обов'язків, положення, закріплені у ст. 214 ЦК, слід розглядати у комплексі з правилами, які містяться у главах, присвячених зобов'язанням взагалі, і договірним зобов'язанням зокрема (ст.ст. 615,651,653, 1149, 1153 та ін. ЦК). Наслідки відмови від правочину залежать від того, чи є він одностороннім правочином, чи договором.

Так, особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом.

Відмовитися від одностороннього правочину достатньо легко. Це пояснюється тим, що за особою, яка вчинила правочин, зберігається свобода правочину, у тому числі свобода (право) відмовитися від нього, але за умови, що ця відмова не порушує права інших осіб (ст. ІЗ ЦК). Порушені відмовою від одностороннього правочину цивільні права іншої особи підлягають захисту на загальних підставах, встановлених ст.ст. 16-23 ЦК.

Особи, які уклали договір (вчинили дво- або багатосторонній правочин), мають право за взаємною згодою, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані (ч. 2 ст. 214 ЦК).

Крім того, згідно зі ст. 651 ЦК відмова від договору (розірвання договору) можлива й з інших підстав. Зокрема, у самому договорі можуть бути передбачені підстави, за яких договір може бути припинений в односторонньому порядку за ініціативою однієї зі сторін. Наприклад, у договорі може бути застережене право особи відмовитися від договору, якщо він не виконується відповідно до встановлених строків, боржник не виконує окремих умов договору тощо. У випадку розбіжностей оцінки достатності підстав для односторонньої відмови від договору спір вирішується судом. Варто звернути увагу на те, що свобода відмови від договору зберігається навіть і в тому разі, якщо його умови повністю сторонами виконані.

Закон передбачає процедурні (процесуальні) та матеріальні гарантії для всіх учасників відносин, пов'язаних з відмовою від правочину.

Процедурною гарантією інтересів учасників правовідносин, що виникають у зв'язку з правочином, є вимога щодо вчинення відмови від правочину у тій самій формі, в якій було вчинено правочин.

Матеріальні гарантії інтересів учасників цивільних правовідносин у випадках відмови від правочину передбачаються ч. 4 ст. 214 ЦК, згідно з якою правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.

Отже, по-перше, сторони можуть самі визначити наслідки відмови від договору (це має місце, зазвичай, у випадках припинення договору за взаємною згодою).

По-друге, наслідки відмови від договору можуть визначатися безпосередньо у законі. Це, насамперед, має місце при відмові від одностороннього правочину, а також у випадках, якщо у договорі, що припиняється (розривається), немає вказівки на наслідки його припинення (ст. 653 ЦК).

5. Відмова від правочину
6. Недійсність правочинів
7. Правові наслідки недійсності правочину
8. Окремі види недійсних правочинів
8.1. Правочини з дефектами суб'єктного складу
8.2. Правочини з дефектами волі
8.3. Правочини з дефектами форми
8.4. Правочини з дефектами змісту та порядку укладення
Глава 13. Представництво
1. Поняття представництва