Цивільне право України - Харитонов Є.О. - 6.2. Право володіння чужим майном

Інститут права володіння чужим майном, тобто вид права на чужі речі регулюється главою Зі ЦК.

Під правом володіння чужим майном мається на увазі тільки те володіння, яке виникає на підставі договору з його власником або з інших підстав, встановлених законом (ст. 398 ЦК). Іншими словами, це таке володіння, яке має під собою правову підставу або "титул". Тому воно нерідко також іменується "титульним володінням".

Разом з тим у ч. З ст. 397 ЦК згадується фактичне володіння майном і зазначається, що воно вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. Виникає питання про співвідношення цих понять.

"Фактичне володіння" охоплює і ті ситуації, коли існує підстава встановлення володіння, і ті, коли відсутня будь-яка підстава для встановлення володіння або володілець не може довести наявність такої підстави. Отже, фактичне володіння може бути і законним, і незаконним. Встановлена ст. 397 ЦК презумпція правомірності фактичного володіння є не більше ніж припущенням, котре може бути спростоване доведенням факту відсутності законної підстави його придбання володільцем.

Таким чином, зіставлення зазначених вище норм глави 31 ЦК дозволяє зробити висновок, що розрізняється "право володіння" як вид прав на чужі речі і "фактичне володіння" як поняття, що позначає стан знаходження речі в якоїсь особи. Розрізнення цих понять відбувається у деяких нормах ЦК. Наприклад, законному володінню присвячені норми ч. 2 ст. 397 і ст. 398; фактичному володінню - частини 1 та 3 ст. 397, ст. 400 ЦК та ін.

Поняття "право володіння" має стосуватися лише випадків законного володіння чужим майном, тобто такого, що має під собою достатню правову підставу.

Суб'єктом права володіння чужим майном є особа, яка фактично тримає його у себе. Це може бути як фізична, так і юридична особа. При цьому право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Це не означає виникнення відносин спільної власності, а свідчить лише про те, що надання одній особі права володіння на певне майно не позбавляє власника або уповноважену ним особу права надати таку можливість й іншій особі.

Об'єктом права володіння може бути будь-яка річ, стосовно якої можливе встановлення права власності.

Зміст права володіння охоплює право на власну поведінку володільця щодо певного майна (здійснення права володіння), право вимагати від інших осіб не перешкоджати такій поведінці, право звернутися за захистом до суду або інших державних органів.

У свою чергу, зміст права на здійснення права володіння охоплює:

1) право мати майно у фактичному володінні;

2) право користування майном;

3) обмежене право розпорядження майном. "Фактичний володілець" за певних умов може мати:

- право залишити собі доходи, отримані від майна, що належить іншій особі (ч. 2 ст. 390 ЦК);

- право на відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна (ч. З ст. 390 ЦК);

- право залишити собі здійснені ним поліпшення майна (ч. 4 ст. 390 ЦК).

Підставами виникнення права володіння є:

1) договори з власником або іншою особою, якій майно було передано власником. Сторонами такого договору є володілець і власник або особа, якій власник передав майно разом з повноваженнями на передачу права володіння цим майном іншій особі;

2) односторонні правочини, наприклад заповіт, якими спадкодавець передає спадкоємцям своє право володіння;

3) юридичні вчинки. Наприклад, суб'єкт, якому передали на зберігання знайдену річ, на законних підставах володіє нею протягом часу, поки триває пошук власника речі (ст. 337 ЦК);

4) правові акти суб'єктів публічного права;

5) рішення суду.

Можливе також виникнення права володіння з інших підстав, встановлених законом.

Право володіння припиняється у разі:

1) відмови володільця від володіння майном;

2) витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;

3) знищення майна;

4) вилучення речі з цивільного обігу;

5) поєднання в одній особі володільця і власника речі. Право володіння у цьому разі припиняється, оскільки право володіння майном є однією з правомочностей власника.

Глава 19. Право інтелектуальної власності
1 Поняття та види інтелектуальної власності
2. Право інтелектуальної власності як вид речового права
3. Суб'єкти, об'єкти та підстави виникнення права інтелектуальної власності
4. Зміст права інтелектуальної власності
5. Здійснення права інтелектуальної власності
6. Захист права інтелектуальної власності
Розділ IV. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО
Глава 20. Загальні положення про зобов'язання
1. Поняття зобов'язання
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru