Цивільне право України - Харитонов Є.О. - 4. Форми цивільно-правової відповідальності за невиконання зобов'язань

Слід зазначити, що як щодо визначення видів відповідальності, так і щодо встановлення її форм єдності в юридичній літературі немає.

Так, поширеною є точка зору, згідно з якою відповідальність за порушення договірних зобов'язань існує в 2 формах: у формі стягнення збитків і у формі неустойки.

У інших випадках класифікація форм відповідальності наводиться за іншими підставами. Так, виділяють 2 основні форми відповідальності, на підґрунті яких існує третя (комбінована).

Перша основна форма полягає в покладанні на винного правопорушника обов'язку з передачі майна, сплати грошей тощо. При цьому характерними рисами такого покладання є те, що воно є додатковим обтяженням і має безеквівалентний характер.

Друга основна форма полягає у позбавленні правопорушника права, що йому належить.

Змішана форма містить в собі компоненти перших двох основних форм.

Зупинимося коротко на недоліках двох наведених концепцій. Перша з них не вичерпує всі можливі форми відповідальності. Незрозуміло, наприклад, чому з усіх форм забезпечення зобов'язань має виділятися саме неустойка як форма відповідальності, і чому сюди не можна віднести поруку, щодо якої законодавець згадує про відповідальність в тексті ст. 554 ЦК?

Щодо другої з наведених точок зору, то, очевидно, що вона є спробою згрупування різних форм відповідальності. Крім того, приклади, якими ілюструються її положення (нетрудові прибутки, спекулятивні правочини тощо), не повною мірою враховують зміни в житті суспільства і сьогодні важко прогнозувати, наскільки актуальними вони будуть найближчим часом.

Більш вдалим уявляється розподіл форм відповідальності на загальні і спеціальні.

Загальною формою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань є обов'язок боржника відшкодувати збитки, заподіяні правопорушенням кредитору. Ця форма відповідальності застосовується у випадках невиконання будь-якого договірного зобов'язання, внаслідок чого вона і розглядається як загальна категорія. Однак для притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності в формі відшкодування збитків необхідно, щоб ці збитки виникли. Якщо вони відсутні, застосовуються спеціальні форми відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, до яких відносять стягнення неустойки (штрафу, пені), втрату завдатку і різні санкції, що застосовуються в зобов'язаннях окремих видів.

Тут слід зазначити, що оскільки стягнення збитків, які виникли внаслідок порушення договору, є загальною формою відповідальності, то відповідне правило безпосередньо передбачене в законі " (ст. 611 ЦК). Навіть якщо сторони в договорі не передбачили такий [ захід відповідальності, то застосування його є можливим і обґрунтованим.

Отже, стягнення збитків можливе незалежно від спеціальної згадки про це в договорі. Проте як свідчить практика укладення договорів між громадянами і комерційними структурами, а також між громадянами і державними організаціями, якщо згадка про таку форму відповідальності й міститься в розділі договору про відповідальність сторін, то частіше за все це положення формулюється таким чином: "У випадку виникнення збитків у однієї з сторін договору з вини іншої сторони, винний відшкодовує збитки в обсязі, порядку і на умовах, передбачених чинним цивільним законодавством".

Що стосується спеціальних форм відповідальності, то до них, насамперед, слід віднести деякі способи забезпечення зобов'язань, передбачені главою 49 ЦК. Серед таких способів називають неустойку, заставу, поруку, гарантію, притримання, завдаток (ст. 546 ЦК). Виникає питання: чи всі вони можуть бути віднесені до заходів відповідальності? Адже у главі 51 ЦК, крім відшкодування збитків, згадується лише неустойка.

Очевидно, що не тільки неустойка, але і відшкодування збитків поручителя, і втрата завдатку є за своїм характером заходами відповідальності, оскільки кожен з них відповідає ознакам цивільно-правової відповідальності, названим раніше. Що ж до тієї обставини, що у главі 51 ЦК названа тільки неустойка, то викликане це, передусім, бажанням законодавця дати орієнтири практиці для визначення співвідношення відшкодування збитків і неустойки.