Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Види неустойки

Аналіз законодавства, судової практики та доктринальних досліджень, присвячених питанню неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язань, дозволяє зробити висновок, що її класифікацію доцільно проводити за головним критерієм, який можна назвати юридична підстава або спосіб встановлення неустойки. Відповідно до цього критерію неустойка поділяється на два основні види: договірна та законна. Договірна неустойка - це така неустойка, яка набуває юридичної сили саме і безпосередньо в силу угоди сторін. А законною неустойка буде вважатися тоді, коли зобов'язання про її сплату виникло в силу закону. Законна неустойка забезпечує зобов'язання незалежно від волі сторін та встановлюється автоматично з виникненням основного зобов'язання. Як приклад законної неустойки можна навести ч. 2 ст. 785 ЦК України, відповідно до якої "якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення".

Так, постановою Вищого господарського суду України від 24 травня 2006р. у справі № 3/234залишено в силі рішення Господарського суду Івано-Франківської області та постанова Львівського апеляційного господарського суду за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рембудхімкомплект", третя особа - Господарське управління Івано-Франківської облдержадміністрації, про повернення орендованого майна та стягнення 2819,30 грн неустойки. В постанові зазначено, що за змістом ч. 2 ст. 785Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення1. У зв'язку з цим відсутність в договорі вказівок на відповідальність у вигляді неустойки не позбавляє кредитора права вимагати її сплати.

Неустойка буде вважатися законною, якщо в законі визначена не лише можливість її стягнення, а й безпосередні підстави застосування та розмір неустойки.

Вказівки закону на те, що боржник несе відповідальність шляхом сплати кредитору неустойки, "розмір якої визначається умовами договору", не робить таку неустойку законною. В цьому випадку, якщо сторони в договорі не передбачили забезпечення свого зобов'язання неустойкою, вона стягуватися не буде.

Законна неустойка може бути виражена виключно в грошовій формі (ч. 2 ст. 551 ЦК України). Розмір законної неустойки, закріпленої в нормативних актах, також не є імперативним. Частина 2 ст. 551 ЦК України зазначає, що розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Тобто якщо збільшення розміру законної неустойки договором можливо завжди, то зменшення її розміру допускається виключно у випадках, якщо це не заборонено законом.

На відміну від законної неустойки, договірна неустойка характеризується тим, що питання про її встановлення вирішується безпосередньо сторонами договору. Сторони визначають сам факт встановлення неустойки за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, її розмір умови застосування тощо.

Угода про неустойку, як і домовленості про забезпечення зобов'язань будь-якими іншими способами, має бути укладена в письмовій формі під загрозою її недійсності (ст. 547 ЦК України).

Розмір договірної неустойки визначається за домовленістю сторін та в цілому законодавством не обмежується. Виключенням з цього правила є грошові зобов'язання. Так, Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.