Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Купівля-продаж у розстрочку (найм-продаж) та лізинг

Поряд з кваліфікацією лізингу як специфічного різновиду оренди, в юридичній літературі поширений погляд на нього як на специфічний різновид купівлі-продажу в розстрочку (в кредит). Прибічники цієї концепції обґрунтовують її наявністю у договорі лізингу опціону на купівлю предмета лізингу. Для співвідношення лізингу та купівлі-продажу в розстрочку притаманні вищезазначені відмінності, що мають місце і у випадку зі співвідношенням лізингу та оренди (найму). Крім того, у разі укладення договору продажу товару в кредит покупець відразу отримує право власності на предмет цього договору. Виходячи з цього лізингоодержувач як покупець з моменту укладення такого договору чи передачі товару мав би отримати, ораво власності на предмет договору лізингу. Проте цього не відбувається, оскільки право .власності на предмет договору лізингу належить лізингодавцю (ч. 1 ст. 770 ЦК України, ч. 6 ст. 292 ГК України та ч. 1 ст. 8 Закону про ФЛ). Покупець згідно з договором купівлі-продажу товару в кредит має право розпоряджатися отриманим у власність майном (у тому числі продати його іншій особі) за умови отримання на це згоди продавця, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 586 ЦК України). Лізингоодержувач не має права розпоряджатися предметом лізингу, оскільки він не є його власником.

Новелою ЦК України є врегулювання ним відносин найму-продажу, згідно з яким до переходу до покупця права власності на переданий йому продавцем товар покупець є наймачем (орендарем) цього товару. Покупець стає власником товару, переданого йому за договором найму-продажу, з моменту оплати товару, якщо інше не встановлено договором (ст. 705 ЦК України). Порівняння цього різновиду зобов'язань роздрібної купівлі-продажу з лізинговими зобов'язаннями виявляє між ними такі відмінності: 1) предметом договору найму-продажу, на відміну від договору лізингу, може бути майно, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю (ч. 1 ст. 698 та ст. 807 ЦК України, ст. 292 ГК України та ст. З Закону про ФЛ); 2) на відміну від договору лізингу, правовою метою договору найму-продажу є перехід права власності до покупця.

Кредитні відносини та лізинг

Досить поширеною є концепція визнання лізингу різновидом кредитних відносин, яка базується на твердженні, що цим відносинам притаманні принципи строковості, платності та повернення. В обґрунтування зазначеної концепції її прибічники наводять такі аргументи: 1) основний обов'язок лізингодавця полягає у фінансуванні лізингоодержувача для отримання ним у користування певного майна і надання йому через таке фінансування майнового кредиту; 2) кредитний характер лізингу також проявляється в обов'язку лізингоодержувача сплачувати лізингодавцю лізингові платежі незалежно від придатності до використання предмета лізингу.

У цілому погоджуючись з тим, що наведені ознаки кредитності є притаманними лізингу (при цьому деякі з них, як-то обов'язок лізингодавця профінансувати придбання предмета лізингу, є визначальною правовою ознакою лізингу), водночас важко погодитися з концепцією лізингу як різновиду кредиту з таких міркувань: і) предметом лізингу можуть бути лише речі, відзначені індивідуальними ознаками (ч. 1 ст. 807 ЦК України та ч. 1 ст. З Закону про ФЛ). Натомість предметом кредитного договору (договору позики) можуть бути лише грошові кошти або речі, відзначені родовими ознаками (ч. 1 ст. 1046 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України); 2) позичальник отримує право власності на надані йому грошові кошти або речі (ч. І ст. 1046 та ч. 2 ст. 1054 ЦК України), у той час як лізингоодержувач отримує право володіння та користування предметом лізингу; при цьому лізингодавець залишається власником предмета лізингу (ч. 1 ст. 806 ЦК України, ч. 1 ст. 292 ГК України та ч. 2 ст. 1 Закону про ФЛ); 3) згідно з ч. 1 ст. 1056 ЦК України кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. У свою чергу, лізингодавець зобов'язаний в будь-якому разі забезпечити передачу предмета лізингу лізингоодержувачу особисто або через постачальника; 4) відмінності між кредитом і лізингом також криються у колі суб'єктів цих відносин. Зокрема, стороною за кредитним договором на боці кредитодавця мають право виступати виключно банки та інші фінансові установи (ч. 1 ст. 1054 ЦК України). Натомість брати участь у лізингових зобов'язаннях в якості лізингодавця мають право будь-які юридичні особи (ст. 4 Закону про ФЛ).

Лізинг та доручення

"Сутність цієї теорії, в якій розглядаються взаємовідносини між трьома учасниками лізингу, зводиться до такого: користувач доручає спеціалізованій компанії придбати майно, яке в наступному слугуватиме предметом договору між ними. Це доручення лізингова компанія виконує шляхом укладення договору купівлі-продажу з виробником. Після цього користувач і майбутній лізингодавець ніби міняються ролями: тепер останній доручає користувачу отримати обладнання, а також уповноважує його пред'являти початковому власнику всі претензії у зв'язку з неналежною якістю обладнання".

З огляду на законодавче визначення поняття "доручення"2 можемо назвати такі відмінні риси між зазначеними договірними конструкціями: 1) повірений зобов'язується вчинити певні юридичні дії від імені та за рахунок довірителя. Стосовно лізингових відносин це виглядало б так, що лізингодавець придбаває предмет лізингу за кошти лізингоодержувача. Проте це суперечить конструкції лізингу, оскільки предмет лізингу лізингодавець придбаває, як правило, за рахунок власних джерел (власні кошти, кредити, емісія цінних паперів тощо); 2) укладення повіреним договору купівлі-продажу предмета лізингу створювало б право власності на нього довірителю. Тобто лізингодавець, придбавши предмет лізингу, не ставав би його власником, оскільки право власності автоматично отримував лізингоодержувач, що жодним чином не відповідає сутності лізингових відносин і нормативно-правовим приписам, згідно з якими лізингодавець залишається власником предмета лізингу; 3) у разі передачі лізингоодержувачу прана на пред'явлення продавцю (постачальнику обладнання) претензій щодо якості обладнання лізингоодержувач: а) пред'являє претензії від свого імені, а не від імені лізингодавця; б) не отримує від останнього жодного відшкодування витрат, які у нього можуть виникнути в процесі вирішення цього спору.

Вищевикладене наочно демонструє наявність багатьох спільних рис у лізингових та інших договірних зобов'язань. Проте можна також помітити ще більшу кількість концептуальних відмінностей між ними. Тому, ведучи мову про місце лізингових зобов'язань у системі договірних зобов'язань1, можемо дійти висновку, що економічна сутність опосередковуваних ними майнових відносин і цивільно-правова природа цих зобов'язань дають підстави стверджувати про самостійне місце лізингових зобов'язань у доктринально обґрунтованій та законодавчо закріпленій системі цивільно-правових договірних зобов'язань у складі договірного права України.

Кредитні відносини та лізинг
Лізинг та доручення
2. Договір лізингу як підстава виникнення лізингових зобов'язань
3. Зміст і правові наслідки порушення лізингових зобов'язань
Придбання предмета лізингу
Володіння та користування предметом лізингу
Право власності лізингодавця на предмет лізингу
Виконання лізингоодержувачем грошових зобов'язань перед лізингодавцем
Утримання предмета лізингу
Контрольні повноваження лізингодавця стосовно діяльності лізингоодержувача у частині користування предметом лізингу
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru