Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 3. Відмова від прийняття спадщини

Поряд з прийняттям спадщини, спадкоємець має право відмовитись від її прийняття. Відмову слід відрізняти від неприйняття спадщини, оскільки спадкоємець, який не здійснив жодної дії, спрямованої на прийняття спадщини, має все ж можливість прийняти спадщину за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину (ч. 2 ст. 1272 ЦК), або у судовому порядку (ч. 3 ст. 1272 ЦК). На відміну від цього, спадкоємець, який відмовився від прийняття спадщини і не скасував зроблену ним заяву про відмову до закінчення строку для прийняття спадщини, позбавляється права на спадкування раз і назавжди.

Відмова від прийняття спадщини здійснюється шляхом подання до нотаріуса за місцем відкриття спадщини заяви про відмову в порядку, визначеному абзацами першим та другим п. 207 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Відмова може бути здійснена протягом строку, встановленого законом для прийняття спадщини.

Відмова від прийняття спадщини може бути двох видів: із зазначенням особи, на користь якої вона здійснена, або без зазначення такої особи.

При відмові із зазначенням особи право на прийняття спадщини переходить до особи, на користь якої була зроблена відмова. При цьому спадкоємець за заповітом має право відмовитись від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом (ч. 1 ст. 1274 ЦК), а спадкоємець за законом - на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (ч. 2 ст. 1274 ЦК).

При відмові від спадщини без зазначення особи, на користь якої здійснюється відмова, частка спадкоємця, який мав право на прийняття спадщини за заповітом, переходить виключно до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну (ч. 1 ст. 1275 ЦК). Якщо відмову заявив спадкоємець за законом, право на прийняття належної Йому частки у спадщині переходить до спадкоємців за законом тієї черги, що закликана до спадкування, і розподіляється між ними порівну (ч. 2 ст. 1275 ЦК).

Частина 5 ст. 1275 встановлює, що відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом. Зрозуміла і наявність права спадкоємця в протилежному випадку: він має право спадкувати за заповітом, відмовившись при цьому від спадкування за законом, оскільки спадкування за заповітом засновується на чіткому волевиявленні спадкодавця, що має перевагу на спадкуванням за законом (ст. 1223 ЦК) і свобода якого не може бути обмежена, крім випадку спадкування за обов'язковою часткою на підставі ст. 1241 ЦК.

Таким чином, спадкоємець, на користь якого відкрилася спадщина одночасно і за заповітом, і за законом, має право прийняти її лише за однією з цих підстав і не позбавлений права відмовитись від Ті прийняття за іншою підставою.

4. Охорона та управління спадковим майном

З часу відкриття спадщини і до моменту її прийняття спадкоємцями проходить, як правило, певний строк. У місці знаходження спадкового майна може не виявитися нікого зі спадкоємців ані за законом, ані за заповітом. За цей час спадщина може бути привласнена не уповноваженими на те особами, від чого страждають права спадкоємців та інших осіб, заінтересованих у збереженні спадкового майна, - кредиторів, відказоодержувачів, а також нівелюється авторитет закону, а отже, і державної влади в цілому. Зазначеними причинами і обумовлюється існування у спадковому праві інституту охорони спадкового майна.

Стаття 60 Закону України "Про нотаріат" покладає обов'язок по вжиттю заходів до охорони спадкової маси на державні нотаріальні контори, а в місцях, де їх немає, - на виконкоми сільських, селищних, міських рад. Охорона спадщини може здійснюватися також виконавцем заповіту (п. І ч. 1 ст. 1290 ЦК України), а для захисту прав і свобод вітчизняних спадкоємців за кордоном - також консулом (абзац перший ст. 36 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 2 квітня 1994 р.).

Заходи, спрямовані на охорону спадщини, вживаються нотаріусом або посадовою особою відповідної ради за місцем відкриття спадщини як за повідомленням юридичних або фізичних осіб, так і за власною ініціативою, коли це необхідно в інтересах спадкоємців, кредиторів спадкодавця, відказоодержувач і в або держави. Нотаріус на підставі всіх обставин справи на свій розсуд вирішує питання, чи існує така необхідність.

Вжиття заходів щодо охорони спадщини - право, а не обов'язок нотаріуса. Призначення інституту охорони спадкового майна полягає в тому, щоб усунути можливість його втрати, пошкодження або розкрадання. Саме тому охорони потребує передусім майно, щодо якого ще не виявилося осіб, бажаючих висловити свої претензії. Відповідно, немає достатніх підстав у вжитті таких заходів, коли, наприклад, до складу спадщини входить право власності на жилий будинок, а спадкоємцями є особи, які проживали в цьому будинку спільно зі спадкодавцем.

Відповідно до п. 188 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язаний сповістити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Нотаріус також має право зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Заходи щодо охорони вживаються нотаріусом за місцем відкриття спадщини, як правило, безпосередньо. Проте у разі необхідності охорона всього або частини спадкового майна може здійснюватись нотаріусом або відповідною посадовою особою за фактичним місцем знаходження цього майна. Про вжиті заходи обов'язкового повідомляється нотаріус за місцем відкриття спадщини (абзаци перший, другий п. 186 Інструкції).

Необхідні заходи до охорони вживаються не пізніше наступного дня з дати надходження доручення нотаріуса (органу самоврядування) за місцем відкриття спадщини нотаріусові або органу самоврядування за місцем знаходження спадщини або заяви спадкоємцю чи виконавця заповіту про наявність спадкового майна, яке потребує охорони (абзац четвертий п. 186 Інструкції).

Оскільки призначення інституту охорони спадкового майна полягає в тому, щоб усунути можливість його втрати, пошкодження або розкрадання, з метою збереження цілісності майна, що залишилося після смерті спадкодавця, для встановлення його кількості нотаріусом провадиться його опис та оцінка відповідно до вимог п. 190 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Як випливає із змісту ч. 3 ст. 1283 ЦК України, заходи по охороні спадщини тривають до тих пір, поки не закінчиться строк для її прийняття, тобто за загальним правилом - до закінчення шести місяців з часу її відкриття (винятки передбачені ч. 2 ст. 1270 ЦК). Цьому правилу суперечить норма абзацу першого п. 197 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, згідно з якою охорона триває до прийняття спадщини спадкоємцями і лише якщо її не прийнято, - до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини.

Охорона спадкового майна може тривати і після спливу шестимісячного строку, якщо до нотаріуса надійде заява про прийняття спадщини від осіб, для яких право спадкування виникає в результаті неприйняття спадщини іншими спадкоємцями згідно з правилом ч. 2 ст. 1270 ЦК, за умови, що до спливу встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини залишилось менше трьох місяців.

У подібних випадках охорона триває до прийняття спадщини всіма такими спадкоємцями, а якщо спадщина ними не прийнята, - до спливу трьох місяцю з дня надходження від будь-кого з цих осіб заяви про згоду прийняти спадщину, якщо частина шестимісячного строку, що залишилась для прийняття спадщини, менше трьох місяців (п. 197 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Припинення охорони спадкового майна здійснюється нотаріусом або посадовою особою органу місцевого самоврядування, які їх вживали. Якщо місце відкриття спадщини і місце вжиття заходів до охорони спадкового майна різні, про припинення охорони спадкового майна попередньо повідомляється нотаріус за місцем відкриття спадщини. Про припинення строку дії таких заходів нотаріус (орган самоврядування) за місцем відкриття спадщини, незалежно від того, чи вживав він цих заходів, повинен завчасно повідомити спадкоємців та виконавця заповіту (п. 198 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Частина 4 ст. 1283 ЦК України встановлює обов'язок спадкоємців відшкодувати витрати на охорону спадкового майна відповідно до їхніх спадкових часток. Такі витрати повинні бути відшкодовані спадкоємцями як нотаріусові (органові місцевого самоврядування), так і особі, яка безпосередньо зберігала спадкове майно.

Витрати, понесені у зв'язку із вжиттям заходів щодо охорони спадщини, відшкодовуються усіма спадкоємцями (у тому числі й тими, які мають право на обов'язкову частку) пропорційно їхнім часткам у спадковому майні.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування", вимоги про відшкодування витрат на охорону спадкового майна можуть бути пред'явлені і до територіальної громади, яка стала власником спадщини, визнаної відумерлою, незважаючи на те, що за імперативною нормою ч. 4 ст. 1283 ЦК України такі витрати підлягають відшкодовуванню винятково спадкоємцями, до числа яких територіальна громада як власниця піду мерлого майна (ст. 1277 ЦК України) не належить.

Вельми важливим є питання про права спадкоємців, які прийняли спадщину раніше від інших. Якщо, наприклад, один зі спадкоємців на момент відкриття спадщини постійно проживав разом із спадкодавцем у будинку (квартирі), що є частиною спадщини, тобто фактично прийняв спадщину раніше за інших, він не вправі розпоряджатися спадковим майном до спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, тобто до того моменту, поки він не стане власником успадкованого майна. Ця заборона має імперативний характер і не залежить від вжиття чи невжиття нотаріусом заходів по охороні спадкової маси.

Якщо строк заборони сплив і протягом нього ніхто з інших спадкоємців спадщину не прийняв, згаданий спадкоємець стає власником усього майна і з цього моменту набуває право розпоряджатися ним на свій розсуд. Винятки становлять випадки, коли нотаріус до закінчення встановленого строку видав такому спадкоємцеві дозвіл на право розпорядження частиною вкладу в кредитній установі (ч. 3 ст. 1298 ЦК України, п. 199 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Останні норми уповноважують спадкоємця одержати та розпорядитися частиною вкладу в кредитно-фінансовій установі за дозволом нотаріуса, якщо це зумовлено обставинами, які мають істотне значення. Такими обставинами, можуть, зокрема, бути необхідність негайного покриття витрат, пов'язаних із здійсненням поховання спадкодавця, охороною та управлінням спадщиною тощо.

Із загального правила про неможливість для спадкоємця, який прийняв спадщину до з'явлення інших спадкоємців, розпоряджатися нею, ст. 64 Закону "Про нотаріат" додатково передбачено чотири винятки. Він вправі здійснювати за рахунок спадкового майна такі витрати: на відшкодування збитків, понесених у зв'язку з доглядом за спадкодавцем під час його хвороби, а також на його похорони; на утримання осіб, які перебували на утриманні спадкодавця; на задоволення претензій, що випливають із законодавства про працю та інших претензій, прирівняних до них; по охороні спадкового майна і по управлінню ним. Вказані витрати можуть бути покладені в основу поняття "обставини, які мають істотне значення" в контексті ч. 3 ст. 1298 ЦК України, тобто як підстави для видачі нотаріусом дозволу спадкоємцеві на одержання частини вкладу спадкодавця до закінчення строку для прийняття спадщини.

Крім майна, яке потребує охорони, у складі спадщини може бути майно, що потребує вчинення певних фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані (цінні папери, приватні підприємства, жилі будинки, квартири, худоба тощо). Вчинення невідкладних юридичних дій з приводу спадщини може потребуватися і в інших випадках, наприклад, якщо кредиторами спадкодавця було пред'явлено позов до того, як спадщина була прийнята спадкоємцями (ч. 2 ст. 61 Закону "Про нотаріат").

У подібних випадках нотаріус або орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини укладає договір на управління спадщиною з третьою особою. Як свідчить аналіз абзацу першого п. 195 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, такий договір може бути укладений лише за наявності таких умов: 1) відсутності спадкоємців або виконавця заповіту. За наявності хоча б одного спадкоємця або виконавця заповіту вони здійснюють управління самостійно або шляхом оформлення договірних відносин з управителем спадщиною; 2) подання заяви особою, що заінтересована у вжитті заходів щодо управління спадщиною; 3) пред'явлення свідоцтва про смерть спадкодавця.

ЦК та інші законодавчі акти не дають відповіді на питання, хто може бути управителем спадщини за договором, укладеним з нотаріусом. Тому при вирішенні даного питання слід враховувати загальні норми ЦК, що визначають вимоги до суб'єктів правочинів. Таким чином, управителем майна може виступати фізична особа з повною дієздатністю або юридична особа, якщо її цивільна дієздатність не обмежена законом, судом або її установчими документами.

Виходячи з норми ч. 1 ст. 1032 ЦК України, що установником управління є власник майна, а нотаріус, виконавець або спадкоємець, який не прийняв спадщину, власниками спадщини не є, слід визнати, що до договору про управління спадщиною не застосовуються норми глави 70 ЦК про договір управління майном. Крім того, управління спадщиною включає надзвичайно широке коло дій управителя, не обмежуючись управлінням майном, що включається до складу спадщини на праві власності. Його дії можуть бути спрямовані на управління корпоративними правами, правами інтелектуальної власності, вимоги тощо. Не відповідає сутності договору про управління спадщиною ще кілька норм глави 70 ЦК (зокрема статті 1033, 1034, 1036 тощо).

Слід закцентувати увагу на законодавчому положенні про те, що обов'язковою умовою для укладення нотаріусом договору на управління спадщиною є відсутність спадкоємців або виконавця заповіту. Враховуючи відсутність законодавчого регулювання цього договору, а також передбачення відповідного повноваження нотаріуса у Законі "Про нотаріат" та Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" на сьогодні інститут управління спадщиною на підставі договору, що укладається нотаріусом, не застосовується.

Форма даного договору законодавством безпосередньо не визначена, але з метою більш чіткого визначення меж здійснення сторонами своїх прав та обов'язків, а у разі необхідності - визначення в судовому порядку меж відповідальності сторін Міністерство юстиції України рекомендує укладати такі договори у письмовій формі (абзац дев'ятий листа Міністерства юстиції України від 4 жовтня 2005 р. № 31-32/1694 "Щодо практики укладання договорів на управління спадщиною".

З метою виконання покладених на неї обов'язків щодо збереження цілісності спадкового майна, недопущення його псування, втрати ним господарського призначення або зменшення його вартості особа, яка здійснює управління, вправі здійснювати будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству (ч. 2 ст. 1285 ЦК України).

Договір про управління спадщиною, що укладається нотаріусом, є правочином зі скасувальною обставиною, оскільки права та обов'язки, передбачені ним, припиняються з моменту появи спадкоємців (ч. 2 ст. 212 ЦК України, абзац третій п. 195 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Така поява спадкоємців до прийняття ними спадщини має бути юридично підтверджена, зокрема, надходженням до нотаріуса за місцем відкриття спадщини заяви спадкоємців про вжиття заходів до охорони спадкового майна (абзац п'ятий п. 195 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Укладення договору на управління спадщиною не є нотаріальною дією, у зв'язку з чим текст договору викладається без застосування спеціальних бланків нотаріальних документів (абзац дванадцятий листа Міністерства юстиції України "Щодо практики укладання договорів на управління спадщиною").

Таким чином, заходи щодо управління спадщиною, за загальним правилом, тривають до прийняття спадщини спадкоємцями. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття укладений договір діє до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою (абзац шостий п. 195 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Слід відзначити, що незважаючи на те, що за змістом закону укладення договору про управління спадщиною вимагається лише тоді, коли немає ні спадкоємців, ні виконавця заповіту, він припиняє свою дію лише з появою спадкоємців. Такої підстави його припинення, як присутність у спадкових відносинах виконавця заповіту, законодавством не передбачено.

Особа, яка здійснює управління спадковим майном, має право на винагороду. Розмір винагороди встановлюється, як правило, у процентному відношенні до вартості спадкового майна, зазначеної в акті опису спадщини. Не суперечитиме чинному законодавству й інший порядок розрахунків при досягненні між заінтересованими сторонами згоди з цього приводу (наприклад, у твердій сумі за весь строк зберігання). Крім сплати винагороди вказаним особам також відшкодовуються витрати по управлінню спадковим майном за вирахуванням доходів, фактично одержаних в період користування цим майном.

Заходи щодо управління спадковим майном може здійснювати один із спадкоємців до моменту появи інших. У такому випадку, за змістом ст. 62 Закону "Про нотаріат" спадкоємець позбавляється права вимагати відшкодування витрат, понесених ним у зв'язку з охороною та управлінням цим майном, а також права вимагати сплати винагороди за рахунок спадщини.