Право на "ноу-хау" визнається за будь-якою фізичною особою незалежно від того, чи є вона підприємцем, тоді як можливість фактичної реалізації деяких з цих прав залежить від можливості використання "ноу-хау", тобто від статусу володільця права на "ноу-хау". Останній визначається двома основними чинниками - підставою виникнення права на "ноу-хау" і змістом цього права. Залежно від підстав виникнення права на "ноу-хау" розрізняють первинних і похідних його правоволодільців.
Первинним правоволодільцем є творець, у ролі якого завжди виступають фізичні особи, творчою інтелектуальною працею яких створено "ноу-хау". Проте і особа, яка завдяки самостійній сумлінній праці отримала нове творче рішення певного практичного завдання, яке в іншої особи охороняється як "ноу-хау", визнається самостійним його правоволодільцем і має право використовувати останнє на свій розсуд без будь-яких обмежень і виплати винагороди. У відносинах, що виникають у зв'язку зі створенням "ноу-хау", таке рішення здається єдино можливим. При цьому не можна не зазначити певного зв'язку, який спостерігається між "ноу-хау" та об'єктами у сфері промислової власності, де подібні відносини є винятком і опосередковуються інститутом попереднього користування.
Можливість наявності декількох володільців права на "ноу-хау", а також відсутність серед них фігури автора є основною рисою суб'єктного складу правовідносин, пов'язаних з охороною, передачею і використанням "ноу-хау". Саме це і відрізняє дані відносини від таких відносин у сфері інтелектуальної власності, як патентне і авторське право, в яких завжди присутній первинний творець - автор винаходів, корисних моделей, промислових зразків, творів науки, літератури та мистецтва тощо.
Якщо в творчому процесі по створенню інтелектуального продукту брали участь спільно кілька творців, всі вони незалежно від ступеня творчої участі стають співволодільцями права на "ноу-хау".
За загальним правилом первісне виникнення майнових інтелектуальних прав одночасно у декількох осіб можливо також у випадках створення інтелектуального продукту на замовлення (ст. 430 ЦК) або у зв'язку з виконанням творцем обов'язків, що покладені на нього трудовим договором (ст. 429 ЦК).
Відповідно до загальних положень стосовно права інтелектуальної власності, майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не передбачено договором (ст. 429 ЦК). Стосовно замовника діє аналогічне правило (ст. 430 ЦК). Таким чином, і роботодавець, і замовник повинні придбати право на об'єкт інтелектуальної власності в його творця.
Стосовно "ноу-хау" дане правило не може бути застосоване. Тільки роботодавець може ухвалити рішення про поширення на створене технічне рішення режиму "ноу-хау", тому він і стає правоволодільцем створеного працівником "ноу-хау" в момент ухвалення такого рішення.
Що ж до створення "ноу-хау" за замовленням, то здається, що ставити питання в такому ключі взагалі не можна. Створити можна охороноздатне рішення - винахід, блок інформації з проблематики, що цікавить замовника, і т. ін. При цьому створений об'єкт не набуває режиму "ноу-хау" без відповідних дій зацікавлених у цьому осіб.
Похідними володільцями права на "ноу-хау" є особи, до яких права на цей об'єкт переходять або на основі цивільно-правових договорів, або в порядку сингулярного правонаступництва (спадкування).
Рекомендована література