Цивільне право. Том 2 - Борисова В.І. - 2. Правова характеристика договорів перевезення

Договір перевезення вантажу

У системі цивільно-правових договорів, що опосередковують перевізний процес, особливе місце посідає договір перевезення вантажу (ст. 909 ЦК). У силу цього договору перевізник зобов'язується доставити довірений йому відправником вантаж у пункт призначення і видати його управомоченій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Проте з урахуванням специфіки перевезень кожним із видів транспорту в нормативних актах, що закріплюють їх діяльність, дається своє визначення договору перевезення (ст. 22 СЗУ, ст. 133 КТМ, ст. 61 ПК, ст. 52 Закону України "Про автомобільний транспорт" та ін.).

Перевізником може виступати тільки суб'єкт підприємницької діяльності, основним напрямом діяльності якого є перевезення вантажів (залізниця, морське пароплавство, автогосподарство, річкове пароплавство, а також фізичні особи, котрі мають право на експлуатацію перевізних транспортних засобів, тощо). Перевезення вантажів у пункт призначення за домовленістю з іншими особами, на праві власності або іншому титульному володінні яких перебувають транспортні засоби, транспортними статутами та кодексами не регулюється. Такі правовідносини необхідно класифікувати як відносини, котрі регулюються договором підряду. Як відправник може виступати будь-яка особа (фізична або юридична).

Одержувачем може бути або сам відправник, або інша особа, зазначена останнім у перевізних документах. З огляду на те, що одержувач за договором перевезення набуває певного обсягу прав та обов'язків, якщо відправник не є одночасно й одержувачем вантажу, такий договір розглядається як договір на користь третьої особи.

Під вантажем (товаром) необхідно розуміти майно, що транспортується чи підлягає транспортуванню повітряним, наземним, морським (річковим) транспортом або щодо якого відбуваються операції, передбачені відповідними Правилами перевезень вантажів відповідними видами транспорту.

Договір перевезення вантажів належить до двосторонніх, оплатиш і реальних.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі (Закон України "Про автомобільний транспорт", ст. 23 СЗУ, ст. 134 КТМ). Так, на залізничному, повітряному і внутрішньо-водному транспорті договір перевезення укладається шляхом оформлення накладної, яка є основним перевізним документом, де зазначені всі умови перевезення, а саме: найменування й місцезнаходження сторін договору; найменування вантажоодержувача; найменування й кількість вантажу; умови з перевезення і строки перевезення; назва місць навантаження й розвантаження; вартість перевезення тощо.

Відповідно до ст. 23 СЗУ, ст. 60 ПК, ст. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту СРСР (далі - СВВТ) договір перевезення вантажів вважається укладеним з моменту здачі відправником перевізникові вантажу разом з накладною. Прийняття вантажу для перевезення засвідчується на накладній календарним штемпелем перевізника й видачею ним відправникові квитанції. З цього моменту всі умови, викладені у накладній, стають умовами договору перевезення. На залізничному і внутрішньо-водному транспорті при прийнятті вантажу для перевезення разом з накладною оформлюється дорожня відомість і вантажна квитанція. Відомість складається перевізником після прийняття вантажу для перевезення разом з накладною і містить усі дані про вантаж, відправника, одержувача тощо. Вона прямує разом з вантажем і після видачі його одержувачеві залишається у перевізника. Дорожня відомість має певне правове значення: а) засвідчує факт видачі вантажу одержувачеві і б) є документом, на підставі якого провадяться розрахунки з провізної плати, штрафів за прострочення доставки вантажу та з інших зборів. Вантажна квитанція видається відправникові як посвідчення прийняття вантажу для перевезення. У випадку втрати вантажу вантажна квитанція надає право відправникові або одержувачеві пред'явити претензію й позов до перевізника про відшкодування вартості втраченого вантажу, а також інші правомочності під час здійснення перевізного процесу (статті 23,43, 48 СЗУ України).

На автомобільному транспорті договір перевезення оформлюється товарно-транспортною накладною, яка за своїм змістом не відрізняється від накладної, що оформлюється на інших видах транспорту (підп. 1,16.10 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні від 14 жовтня 1997 р.). До основних документів на перевезення вантажів цим транспортом належить також подорожній лист вантажного автомобіля. Товарно-транспортна накладна і подорожній лист автомобіля вважаються документами суворої звітності, форма й порядок заповнення яких визначаються відповідними нормативними актами.

Основні права та обов'язки перевізника і вантажовідправника по договору перевезення визначені законом (ст. 909 ЦК України), в якому дається загальне визначення договору перевезення вантажу, а звідси вони на всіх видах транспорту в принципі однакові. Тому права та обов'язки перевізника, вантажовідправника та вантажоодержувача розглянемо відповідно до діючого транспортного законодавства в межах одного виду транспорту - залізничного. Зокрема, перевізник зобов'язаний доставити ввірений йому вантаж в обумовлений пункт призначення; забезпечити схоронність вантажу та здійснити доставку його в зазначений термін; видати вантаж зазначеному в накладній одержувачу, виконати вказівки відправника або одержувача вантажу про переадресування доставки вантажів, особливо це стосується перевезення вантажів у прямому або прямому змішаному, у тому числі і міжнародному, сполученні. Вантажовідправник, у свою чергу, повинен сплатити залізниці провізну плату; прийняти вантаж після його доставки в пункт призначення при умові, якщо відправник вказав себе як одержувача вантажу. Вантажоодержувач зобов'язаний прийняти вантаж та вивезти зі станції призначення; очистити вагони від залишків будь-якого вантажу, виявлених у вагоні; сплатити всі додаткові платежі, у тому числі за розвантаження вантажу тощо. За договором перевезення пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира у пункт призначення, а в разі здачі багажу-також доставити останній у пункт призначення й видати управомоченій на його одержання особі; пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а за наявності багажу - також плату за його перевезення (ст. 910 ЦК). Укладення договору перевезення пасажира засвідчується проїзним документом встановленого зразка (пасажирським квитком), який підтверджує право пасажира на проїзд відповідним видом транспорту, а провезення ним багажу - багажною квитанцією.

У проїзному квитку, за винятком квитків на повітряному транспорті, не вказується прізвище пасажира. Втрачені проїзні квитки не відновлюються, не повертається також їх вартість.

Як випливає з визначення цього договору, він є двостороннім, оплатним і консенсуальним. Так, згідно зі ст. 52 Закону "Про автомобільний транспорт" договір перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду. Проте в окремих, передбачених законодавством, випадках такий договір також може бути й реальним (наприклад, при перевезенні пасажирів у туристичних поїздках або за замовленням). Ці договори вважаються укладеними з моменту посадки пасажира у транспортний засіб.

Договір перевезення багажу, на відміну від договорів перевезення пасажирів, завжди є реальним. Багаж приймається для перевезення за встановленими нормами відповідно до правил перевезення відповідним видом транспорту. Наприклад, при залізничному перевезенні вага окремого вантажного місця не повинна перевищувати 75 кг та не може бути довше 3 м.

Перевізник зобов'язаний доставити багаж у зазначений строк з урахуванням часу його перевантаження на шляху прямування. За запізнення доставки багажу перевізник сплачує штраф. Він же відповідає й за цілість багажу в межах його вартості, а якщо багаж приймається для перевезення з оголошеною вартістю - то у межах останньої. Загальна сума оголошеної вартості зазначається у багажній квитанції.

До основних умов договору перевезення пасажирів належать: а) найменування й місцезнаходження перевізника; б) вид і маршрут перевезення; в) вартість проїзду; г) час відправлення і час прибуття у пункт призначення.

Сторони в такому договорі користуються відповідними правами й обов'язками. Основний обов'язок перевізника полягає у тому, що він повинен забезпечити доставку пасажира в пункт призначення, а основний обов'язок пасажира - у сплаті перевізникові проїзної плати. Даним обов'язкам кореспондують певні права сторін договору. Так, ст. 911 ЦК та відповідні норми транспортного законодавства містять перелік прав пасажирів, до яких, зокрема, належать:

а) зайняти місце у транспортному засобі відповідно до вказаного у проїзному квитку;

б) провозити із собою дітей безкоштовно або на пільгових умовах;

в) провозити безкоштовно ручну поклажу в межах норм, встановлених транспортним законодавством;

г) зробити не більше однієї зупинки у дорозі з подовженням дійсності проїзних документів до десяти діб, а у випадку хвороби - на весь її строк;

д) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати повну або часткову його вартість згідно з правилами перевезення на відповідному виді транспорту тощо.

Перевізник, у свою чергу, має право: а) обмежувати або припиняти перевезення у випадках стихійного лиха, епідемії, епізоотії або іншої непередбаченої ситуації: б) вимагати від пасажира дотримання правил поводження громадян на відповідному виді транспорту і правил протипожежної безпеки; в) відмовити пасажиру в проїзді у разі пред'явлення недійсного проїзного квитка; г) випровадити пасажира з проїзного засобу (рухомого состава) у випадках, передбачених правилами перевезення; д) відмовити пасажирові у поверненні платежів за недійсний проїзний документ у випадках, передбачених правилами, та ін.