Цивільний процес України - Харитонов Є.О. -
6. Захист інтересів відповідача

Захист відповідача проти пред'явленого до нього позову може здійснюватися різними способами, передбаченими законом. До таких належать: заперечення проти позову (ст. 128 ЦПК) і зустрічний позов (ст. 123 ЦПК).

Заперечення проти позову — це пояснення відповідача, які стосуються правомірності виникнення і розвитку цивільного процесу у справі або матеріально-правової вимоги по суті.

На реалізацію цього права положення ст. 128 ЦПК наголошують, що після одержання копій ухвали про відкриття провадження у справі і позовної заяви відповідач має право подати суду письмове заперечення проти позову із зазначенням доказів, що підтверджують його заперечення.

Заперечення відповідача проти позову можуть бути матеріально-правовими або процесуально-правовими. Саме тому під час проведення попереднього судового засідання суд повинен з'ясувати у відповідача суть заперечення проти позову та характер такого заперечення (процесуальний чи матеріально-правовий).

За матеріально-правового заперечення відповідач в цілому не оспорює виникнення процесу у цивільній справі, а лише зосереджує увагу на матеріально-правовій вимозі позивача. При цьому відповідач відповідно до положень ч. 2 ст. 128 ЦПК може посилатись на:

1) незаконність вимог позивача;

2) необґрунтованість вимог позивача;

3) відсутність у позивача права на звернення до суду.

При наданні таких матеріально-правових заперечень необхідно враховувати наявність принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається, якщо інше не встановлено процесуальним законом, зокрема ст. 61 ЦПК. Хоча у деяких випадках покладення тягаря доказування регулюється нормами матеріального права. Наприклад, згідно з ч. З ст. 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Суть процесуально-правового заперечення полягає в тому, що відповідач, не зачіпаючи матеріально-правову вимогу позивача, звертає увагу суду на наявність перешкод для відкриття провадження у справі.

До таких перешкод можна, наприклад, віднести: 1) помилкове порушення справи, яка не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; 2) наявність рішення суду або ухвали суду, які набрали законної сиди, про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладення мирової угоди сторін, ухвалених або постановлених з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 3) є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа про примусове виконання рішення третейського суду або повернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішення, але розгляд справи у тому самому третейському суді виявився неможливим; 4) померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 5) ліквідовано юридичну особу, яка була однією із сторін у справі, тощо.

Залежно від наявності тих чи інших перерахованих вище обставин відповідач вправі просити суд про закриття провадження у справі (ст. 205 ЦПК) або про залишення позовної заяви без розгляду (ст. 207 ЦПК).

Матеріально-правові чи процесуально-правові заперечення відповідача проти позову можуть бути усними або письмовими. При ньому усні заперечення проти позову відповідач доводить до відома суду під час пояснень на попередньому судовому засіданні (ч. З ст. 130 ЦПК) та під час розгляду справи по суті (ст. 176 ЦПК), а письмові — після одержання копій ухвали суду про відкриття провадження у справі і позовної заяви під час провадження у справі до судового розгляду (ч. 1 ст. 128 ЦПК). Хоча не позбавлений він цього права і під час розгляду справи по суті (ст. 176 ЦПК).

Норми ЦПК не встановлюють обов'язкових вимог щодо змісту і реквізитів письмових заперечень відповідача проти позову, які, наприклад, пред'являються до заяви про забезпечення доказів (ст. 134 ЦПК), про виклик свідків (ст. 136 ЦПК) або до порядку призначення експертизи (ст. 145 ЦПК) тощо. Однак, з урахуванням традицій щодо складання процесуальних документів, в письмових запереченнях відповідача проти позову необхідно дотримуватись правил ч. 2 ст. 128 ЦПК. Зокрема, звертати увагу суду на: а) незаконність вимог позивача; б) необґрунтованість вимог позивача; в) відсутність у позивача права на звернення до суду, а також зазначати докази, що підтверджують ті обставини, на які посилається відповідач, та наявність підстав для звільнення від доказування. Письмове заперечення відповідача проти позову повинно заперечуватися його підписом або підписом його уповноваженого представника із зазначенням дати їх подання.

Закон прямо не встановлює часових обмежень для подання письмових заперечень відповідача проти позову. Проте суд з посиланням на п. 4 ч. 5 ст. 122 ЦПК в ухвалі про відкриття провадження у справі визначає строк, протягом якого відповідач повинен їх надати суду. Такий строк, як правило, співпадає з датою проведення попереднього судового засідання.

Зустрічний позов — це звернення до суду відповідача з самостійною вимогою до позивача про захист порушеного чи оспорюваного права в процесі, який порушений позивачем.

В результаті такої процесуальної дії (ст. 123 ЦПК) позивач за первісним позовом стає відповідачем за зустрічним позовом, а відповідач за первісним позовом займає процесуальне становище позивача.

Зустрічний позов є найдієвішим способом захисту відповідача проти позову, оскільки при зверненні до суду відповідач ставить перед собою певну мету. По-перше, бажає захистити свої порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси. В цьому випадку зустрічний позов є самостійним позовом. По-друге, відповідач захищається проти вимог позивача. Як правило, зустрічний позов використовується відповідачем для того, щоб нейтралізувати первісний позов повністю або в частині. По-третє, спільний розгляд первісного і зустрічного позовів дозволяє з меншими затратами часу, процесуальних засобів та коштів вирішити взаємопов'язані вимоги і запобігає ухваленню судом кількох рішень у різних справах, які б суперечили одне одному.

Оскільки зустрічний позов незалежно від його підсудності пред'являється до суду за місцем розгляду первісного позову, на нього не поширюються правила ст. 114 ЦПК.

Право на звернення із зустрічним позовом обмежене часовими межами. Так, згідно з ч. 1 ст. 123 ЦПК відповідач має право лише до або під час попереднього засідання пред'явити зустрічний позов. Тоді як за змістом цієї норми після попереднього судового засідання і під час судового розгляду клопотання про прийняття зустрічного позову не можуть бути задоволені. Однак суди інколи приймають зустрічні позови, подані після попереднього судового засідання, керуючись тим, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи (ч. 4 ст. 10 ЦПК). Проте така практика є сумнівною, оскільки суперечить вимогам ч. 1 ст. 123 ЦПК.

Отже, у випадку пред'явлення зустрічного позову відповідачем при проведенні попереднього судового засідання суд за наявності для цього підстав постановляє ухвалу про об'єднання цих вимог в одне провадження та може відкласти проведення попереднього судового засідання.

Закон чітко регулює умови пред'явлення зустрічного позову, а саме: 1) зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову, повинна відповідати вимогам ст.ст. 119, 120 ЦПК (ч. 1 ст. 124 ЦПК): 2) до зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених ч. 1 ст. 124 ЦПК, застосовуються положення ст. 121 ЦПК (ч. 2 ст. 124 ЦПК); 3) зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним, якщо обидва позови взаємопов'язані або спільний їх розгляд є доцільним.

Взаємопов'язаність первісного і зустрічного позовів дістає вияв тоді, коли: а) первісний та зустрічний позови випливають із одних і тих самих правовідносин; б) вимоги за позовами можуть зараховуватися; в) задоволення зустрічного позову може виключати повністю або частково задоволення первісного позову.

Критерієм доцільності спільного розгляду первісного і зустрічного позовів є наявність найбільш сприятливих умов для встановлення судом об'єктивної істини шляхом повного та всебічного з'ясування всіх обставин у справі, які характеризують дійсні права і обов'язки сторін. До сприятливих умов для встановлення судом об'єктивної істини належать такі самі випадки, що й за взаємопов'язаності первісного і зустрічного позовів (вимоги за позовами можуть зараховуватися та задоволення зустрічного позову може виключати повністю або частково задоволення первісного позову). Отже, якщо прийняття зустрічного позову сприятиме досягненню такої мети, суд зобов'язаний прийняти його до свого провадження.

Водночас недоцільно розглядати первісний і зустрічний позови, якщо це затягне розгляд справи, істотно розширить предмет доказування, призведе до необхідності залучення нових учасників процесу тощо.

У разі надходження до суду зустрічного позову, як це передбачено п. 11.2 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, відповідна позовна заява реєструється згідно із загальними вимогами щодо реєстрації позовних заяв, передбаченими у розділі 3 Інструкції.

Слід зазначити, що крім класичних способів захисту відповідача від позову (заперечення проти позову та зустрічний позов), деякі дослідники (В. Кравчук, М. Самбур) пропонують третій спосіб захисту — "тактику затягування процесу". Зміст його полягає у створенні штучних перепонів для розгляду справ в "розумні строки" (наприклад, рекомендується неодноразово заявляти відводи головуючому у справі або створювати підстави такого відводу, за будь-якої нагоди направляти скарги до Вищої ради юстиції України, щоразу заявляти клопотання про допит свідків, залучення до справи представників сторін або перекладачів тощо).

Європейський суд з прав людини для визначення факту порушення "розумного строку" при розгляді національним судом справи, в контексті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, постійно враховує: а) складність справи;

б) наслідки недотримання розумного строку для заявників;

в) оперативність роботи відповідних органів (суду); г) власну поведінку заявників. Отже, з огляду на останній критерій — класну поведінку заявників — рекомендована вище "тактика втягування процесу" належить до спірних та є в подальшому підставою для порушення права кожного із учасників такого процесу на справедливий судовий розгляд.

7. Відмова від позову і визнання позову. Мирова угода сторін
8. Забезпечення позову
Види забезпечення позову
Розгляд заяви про забезпечення позову
Глава 17. Відкриття провадження у справі
1. Відкриття провадження у справі
2. Позовна заява і заява про відкриття провадження у справах наказного і окремого провадження
3. Правові наслідки відкриття провадження у цивільній справі
Глава 18. Провадження у справі до судового розгляду
1. Поняття, мета та завдання провадження у справі до судового розгляду