Цивільний процес України - Харитонов Є.О. -
7. Відмова від позову і визнання позову. Мирова угода сторін

Відомо, що в процесі розгляду цивільних справ сторони наділяються широкими процесуальними правами (ст.ст. 27, ЗІ ЦПК). Зокрема, позивач, зокрема, має право відмовитись від позову, а відповідач — визнати позов. До того ж, сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу. Форма реалізації цих прав знайшла відображення у ст.ст. 174-175 ЦПК.

Відмова від позову — це одностороннє вільне волевиявлення позивача, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги і на закриття порушеної ним цивільної справи (ч. 2 ст. 31, ст. 174 ЦПК).

Право відмовитися від позову може бути реалізоване позивачем в попередньому судовому засіданні (ч. З ст. 130 ЦПК), а також в процесі розгляду справи по суті та не лише на його початку (ст. 173 ЦПК), а й протягом усього часу судового розгляду (ст. 174 ЦПК), тобто і під час судових дебатів (ст. 193 ЦПК) в суді першої інстанції. Таке право може бути реалізоване в апеляційній (ст. 306 ЦПК) та касаційній (ст. 334 ЦПК) інстанціях.

Заява про відмову від позову може бути усна або письмова. Положення ч. 1 ст. 174 ЦПК не передбачають, що усні заяви заносяться до протоколу судового засідання і підписуються, відповідно, позивачем, оскільки фіксування ходу судового засідання регулюється іншими нормами, й ці норми не передбачають наявності у протоколі судового засідання інших підписів, крім головуючого та секретаря судового засідання. Щодо адресованої суду письмової заяви про відмову від позову, вона підписуються позивачем і приєднується до справи.

Відмова позивача потопу - не крони реалізації принципу тому процесуальна здійснюється під контролем суду, а саме:

1) сул роз'яснює наслідки такої процесуальної, зокрема що и ньому вішалку справа закривається провадженням (її. З "і. І ст. 205 1.1 ПК). У разі закриття провадження у справі звернення до сулу з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Водночас наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку і прийняттям підмови позивача під позову не відповідача н ній справі права на звернення до сулу за вирішенням нього самого спору (ч. З ст. 206 11 ПК):

2) суд перевіряє чи не обмежений представник позивача, який кислотні намір вчинити ні дії. у повноваженнях на їх вчинення, адже відповідно до частин 1 і 2 ст. 44 ЦПК він мас такс право за відсутності застережень з нього приводу в довіреності;

3) сул перевіряє чи не суперечить відмова віл позову інтересам особи, яку представляє її законний представник (ст. 39 ЦПК). Ця вимога стосується і тих випадків, коди відповідно до ч. 5 ст. 39 ЦПК за дорученням законного представника справу веде інша особа.

У разі її прийняття відмови позивача від позову, за дотримання пише умов сул и нарадчій кімнаті постановляє окремим процесуальним документом ухвалу про закриття провадження у справі Такі ухвали сулу можуть бути оскаржені и апеляційному порядку окремо піл рішення сулу (п. 14 ч. 1 ст. 293 ЦПК).

Таким чином, якщо позивач відмовився від позову н суді першої інстанції, рішення по суті не ухвалюється, а постановляється ухвала про закриття і нього приполу провадження у справі. Водночас у разі прийняття відмови позивача під позову в апетитніші (ст. 306 ЦПК) або касаційній (ст. 334 ЦПК) інстанціях, спочатку ухвалене по суті рішення суду першої інстанції, а потім вирішується з них питання про закриття принадження у справі.

Витання відповідачем — не одностороннє вільне волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем.

Право про пишання потону може бути реалізоване відповідачем и попередньому судовому засіданні (ч. З ст. 130 ЦПК). а також при розгляді справи по суті та не лише на його початку (ст. 173 ЦПК). а и протягом усього часу судового розгляду н суді першої інстанції (ст. 174 ЦПК). Реалізацій такою прана також можлива при розгляді справи в апеляційному та касаційному порядку.

Зайва відповідача про визнання потову може усна або письмова. З викладених пише підстав усна до протоколу не заноситься. Якщо визнання позову відповідачем викладено в адресованій сулу письмовій заяві, то вона до справи.

Право відповідача на визнання позову с проявом принципів і змагальності. Однак суд не вправі покласти в основу свого рішення визнання відповідачем позову, що така дія не:

1) суперечить закону;

2) порушує права, свободи чи інтереси інших осіб;

3) суперечить інтересам особи, яку представляє її представник (ст. 39 ЦПК). Ця вимога стосується і тих випадків, коли відповідно до ч. 5 ст. 39 ЦПК за дорученням представника справу веде інша особа.

При ухваленні в попередньому судовому рішення у зв'язку з визнанням відповідачем позову (ч. 4 ст. 130 ПИК), необхідно враховувати положення ст.ст. 174. 175 111 ІК та до ухвалення такого рішення суд повинен сторонам наслідки вчинення такої процесуальної дії.

У разі визнаний відповідачем (або відсутності у дорученні відповідних обмежень) можливе лише ухвалення рішення про позову, а не про задоволення позову частково чи про підмову в пою. Якщо для нього немає законних підстав, сул повинен постановити ухвалу про відмову в прийнятті позову і продовжує справи. пшону повинно бути безумовним, а якщо у справі беруть участь кілька. ухвалення рішення про задоволення позову та наявності законних підстав можливе лише у ран пишання позову всіма відповідачами Слід розмежувати відповідачем потону та ним обставин позову, що згідно з ч. 1 сі 61 ЦПК звільни позивача інше віл них обставин (п. 4 постанови Пленуму Верховною Сулу України від 12 черпни 2009 p. "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що проваджений у справі до судового розгляду").

Мирова угода сторін — не укладена сторонами угода, в силу якої позивач і відповідач шляхом взаємних поступок ліквідують цивільно-правовий спір, який виник між ними.

Положення ч. І ст. 175 ЦПК визначили, що мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета спору. Наприклад, якщо предметом спору є поділ спільного майна, то за цією нормою взаємні поступки сторін можуть мати місце лише в межах прав та обов'язків кожного з них на це майно.

Передбачено, що сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це сул, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи. Хоча в ч. 2 ст. 175 ЦПК прямо не йдеться про можливість укладення мирової угоди між сторонами в усній формі, але з її змісту така можливість випливає. Головним у вчиненні цієї процесуальної дії є те. що сторони повідомляють суду про укладення мирової угоди спільною заявою. Про її письмову форму, в якій вона приєднується до справи, є вказівки лише щодо випадків, коли мирова угода або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві. Отже, спільна заява сторін про можливість укласти мирову угоду може бути викладена в адресованій сулу усній або письмовій формі.

Як і при відмові позивача від позову чи визнанні відповідачем позову до ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням мирової угоди, суд відповідно до ч. З ст. 175 ЦПК повинен роз'яснити сторонам наслідки такого рішення. Зокрема, про те, що у разі закриття провадження у справі (п. 4 ч. І ст. 205 ЦПК) повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. З ст. 206 ЦПК). До того ж, зобов'язаний перевірити, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці процесуальні дії, у повноваженнях на їх вчинення.

Судовим рішенням, яке ухвалює суд у разі укладення сторонами мирової угоди, як це зазначено в ч. 4 ст. 175 ЦПК, є ухвала суду про закриття провадження у справі.

Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Водночас застережемо, що в разі, коли умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд (ч. 5 ст. 175 ЦПК). Суд не визнає також мирової угоди, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії (дії особи, якій він доручив ведення справи) суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч. 6 ст. 175 ЦПК).

Викладення спочатку норми про закриття провадження у справі ухвалою в разі укладення мирової угоди, а далі норми про постановлення за клопотанням сторін ухвали про визнання мирової угоди не можна розуміти як необхідність постановлення 2 ухвал за наявності такого клопотання. Уявлення про необхідність 2 ухвал суперечило б змісту ст. 206 ЦПК про наслідки закриття провадження у справі, після якого може бути лише повторне звернення до суду у випадках, передбачених цією статтею.

Тому при укладенні мирової угоди суд постановляє одну ухвалу, але за наявності клопотання сторін у справі в цій ухвалі вирішуються питання як про визнання мирової угоди, так і про закриття провадження у справі. Звичайно, не повинно виникати ситуації, коли суд закриває провадження у справі, а у визнанні мирової угоди відмовляє.

Спеціальних вказівок щодо змісту ухвали в частині визнання мирової угоди ст. 175 ЦПК не містить. Тому це питання слід вирішувати, виходячи із загальних положень ст. 210 ЦПК про зміст ухвали суду, але відповідно до суті мирової угоди.

Так, взаємні поступки сторін у мировій угоді щодо своїх зобов'язань за своїм змістом є передбаченим ст. 202 ЦК правочином, а визнання мирової угоди ухвалою суду налає цьому правочину характеру офіційності Тому умови мирової угоди мають бути відтворені в ухвалі сулу про закриття провадження, таким чином, до правового змісту її не виникатиме питань.

Така чіткість викладення в ухвалі суду умов мирової угоди важлива і з огляду на можливу необхідність визначення підстав позову в разі звернення за судовим захистом при невиконанні стороною зобов'язання за мировою угодою.

8. Забезпечення позову
Види забезпечення позову
Розгляд заяви про забезпечення позову
Глава 17. Відкриття провадження у справі
1. Відкриття провадження у справі
2. Позовна заява і заява про відкриття провадження у справах наказного і окремого провадження
3. Правові наслідки відкриття провадження у цивільній справі
Глава 18. Провадження у справі до судового розгляду
1. Поняття, мета та завдання провадження у справі до судового розгляду
2. Процесуальний порядок провадження у справі до судового розгляду