Цивільний процес України - Харитонов Є.О. -
2. Процесуальний порядок провадження у справі до судового розгляду

Попереднє судове засідання повинно бути призначене і проведене протягом 10 днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 129 ЦПК).

Відкладення проведення попереднього судового засідання відповідно до ч. 8 ст. 130 ЦПК можливе лише за заявою однієї або обох сторін за умови встановлення судом наявності поважних причин для їх неявки до суду. Однак відкладення попереднього судового засідання допускається один раз.

Неявка на попереднє судове засідання належно повідомлених третіх осіб не перешкоджає його проведенню.

Не виключається можливість оголошення перерви у проведенні попереднього судового засідання у зв'язку з необхідністю повідомлення чи подання доказів (наприклад, у разі пред'явлення зустрічного позову), для врегулювання спорудо судового розгляду, пред'явлення зустрічного позову чи позову третьої особи із самостійними вимогами. Проте як відкладення проведення попереднього судового засідання, так і оголошення в ньому перерви мають здійснюватися в межах установленого строку для його проведення (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду").

Попереднє судове засідання проводиться суддею одноособово за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, з додержанням загальних правил, встановлених нормами ЦПК для судового розгляду, з винятками, встановленими главою З "Провадження у справі до судового розгляду" розділу III ЦПК (частини 2, 11 ст. 130 ЦПК). Зокрема, обов'язковими є повідомлення осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання технічними засобами, роз'яснення учасникам процесу їхніх прав та обов'язків на цій стадії процесу, наприклад, про право заявлення відводу, обов'язок подання доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень і наслідків невиконання цього процесуального обов'язку. При проведенні попереднього судового засідання сторони та свідки не допитуються (проте сторони дають пояснення з приводу того, чи вони підтримують свої вимоги та заперечення, чи є підстави для примирення), вирішуються питання щодо прийняття доказів, але вони не досліджуються та не оцінюються, судові дебати не проводяться тощо (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду").

Попереднє судове засідання, як свідчить аналіз глави 3 "Провадження у справі до судового розгляду" розділу III ЦПК, складається з 2 частин: підготовчої та здійснення дій в порядку підготовки справи до судового розгляду.

Перша з них — підготовча — має аналогічний зміст з підготовчою частиною судового засідання при розгляді справи по суті. В ній: а) відкривається судове засідання; б) з'ясовується явка осіб, які беруть участь у справі; в) встановлюються особи учасників, які з'явились; г) роз'яснюються їх права та обов'язки, власне, на цій стадії процесу.

В другій частині — здійснення дій в порядку підготовки справи до судового розгляду — суддя спочатку доповідає про суть заявлених вимог і з'ясовує, чи підтримує позивач свої вимоги, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору до третейського суду. Якщо буде встановлено, що врегулювати спір до судового розгляду неможливо, суд у взаємодії із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, забезпечує правильний та швидкий розгляд, для чого в порядку ч. 6 ст. 130 ЦПК:

1) уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову. Зокрема, у позивача суд з'ясовує предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). З'ясовується правильність об'єднання кількох однорідних вимог, наявність у позивача інших вимог до відповідача, які можуть бути пов'язаними між собою, для вирішення питання про їх об'єднання або роз'єднання (ст. 126 ЦПК). У відповідача суд з'ясовує суть заперечення проти позову та характер такого заперечення (процесуальний чи матеріально-правовий);

2) вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі. При виконанні цих дій (ст. 26 ЦПК) суд виходить з характеру спірних правовідносин, визначеної норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, та з матеріально-правового інтересу у вирішенні справи. Також вирішує питання про участь інших учасників процесу, які сприятимуть здійсненню правосуддя (ст. 47 ЦПК).

Відповідно до ч. З ст. 45 ЦПК суд з'ясовує необхідність залучення до участі у справі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне. Зокрема, участь представників органів опіки та піклування є обов'язковою при розгляді справ: про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною (ст. 240 ЦПК); про надання неповнолітній особі повної, цивільної дієздатності (ст. 244 ЦПК); про усиновлення дитини (ч. І ст. 254 ЦПК);

3) визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, а також тих, які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню. Наприклад, юридичним складом правопорушення при розгляді справ про захист честі, гідності та ділової репутації фізичної особи, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких фактів: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під час проведення попереднього судового засідання суд проводить інші процесуальні дії, які визначені ч. 6 ст. 130 ЦПК та спрямовані на забезпечення правильного та швидкого вирішення справи (наприклад, з'ясовує, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, та встановлює строки їх подання; за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів та виклик свідків, проведення експертизи, судові доручення щодо збирання доказів, залучення до участі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу; у невідкладних випадках проводить огляд на місці, огляд письмових і речових доказів; за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про вжиття заходів забезпечення позову; вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду).

Щодо виконання перерахованих вище дій, у главі 3 "Провадження у справі до судового розгляду" розділу III ЦПК додатково регулюються питання, пов'язані з проведенням попереднього судового засідання: подання доказів (ст. 131), забезпечення доказів та позову (ст.ст. 133—135,151—155), виклику свідків (ст. 136), витребування доказів (ст. 138), зберігання і повернення речових доказів (ст.ст. 139, 142), огляду доказів за їх місцем знаходження та тих, що швидко псуються (ст.ст. 140, 141), питання порядку призначення та проведення експертизи (ст.ст. 143—150), призначення справи до розгляду (ст. 156).

Сьогодні обов'язок надання доказів не покладається на інших, крім сторін, осіб, які беруть участь у справі. Наприклад, сторони до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, — до початку розгляду справи по суті зобов'язані повідомити суд про всі відомі їм рішення судів, що стосуються предмету спору, а також про всі відомі їм незавершені судові провадження, що стосуються предмету спору (ч. З ст. 131 ЦПК).

Крім того, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд виходить з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом, зокрема ст. 61 ЦПК. У деяких випадках тягар доказування регулюється нормами матеріального права. Так, згідно з ч. З ст. 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Докази, які збираються або подаються сторонами (показання свідків, письмові чи речові докази), повинні стосуватися суті спору (предмету та підстав позову). Тому, вирішуючи, наприклад, питання про виклик свідків, в усіх випадках сторони повинні пояснювати те, які саме обставини можуть бути підтверджені ними (ст. 136 ЦПК). Це саме стосується й вирішення питання про витребування інших доказів (письмових, речових). Докази, які не стосуються справи й предмета доказування (ст. 58 ЦПК), або одержані з порушенням порядку, встановленого законом, або якими не можуть бути підтверджені певні обставини справи (ст. 59 ЦПК), судом не приймаються (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду").

Судові доручення та їх виконання повинні проводитися з дотриманням правил ст. 132 ЦПК та визначеного законом порядку збирання доказів. Тому фактичні дані, одержані при виконанні судового доручення з порушенням встановленого законом порядку (ст.ст. 140, 141, 143, 147, 180, 182, 187, 189 ЦПК), доказової сили не мають. Недопустимою є передача виконання доручень працівникам апарату суду та отримання письмових пояснень замість з'ясування порушених в ухвалі питань у судовому засіданні зі складанням відповідного протоколу. Разом з тим не виключається залучення до протоколу письмових пояснень за клопотанням осіб, які допитуються.

У разі подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви заявник повинен подати останню протягом З днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. При неподанні позовної заяви у зазначений строк особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів. У ст. 134 ЦПК передбачено, що у такій заяві повинні бути зазначені: докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити.

До заяви про забезпечення доказів, яка не відповідає зазначеним вимогам, застосовуються правила, встановлені ст. 121 ЦПК.

Заява про забезпечення доказів розглядається судом, який розглядає справу, а якщо позов ще не пред'явлено — місцевим загальним судом, у межах територіальної підсудності якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів (ст. 135 ЦПК). Така заява розглядається протягом 5 днів з дня її надходження з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, але присутність яких не є обов'язковою. У разі обґрунтованої вимоги заявника, а також якщо не можна встановити, до кого може бути згодом пред'явлено позов, заява про забезпечення доказів розглядається судом невідкладно лише за участю заявника.

Питання про забезпечення доказів вирішується із постановленням ухвали, оскарження якої не зупиняє виконання ухвали і не перешкоджає розгляду справи (ч. 4 ст. 135 ЦПК). У разі оскарження цієї ухвали до суду апеляційної інстанції направляється не цивільна справа, а виділені відповідні матеріали справи (копія позовної заяви, заява про забезпечення доказів, оригінал оскаржуваної ухвали тощо). Після розгляду апеляційним судом скарги ці матеріали повертаються до суду для долучення до матеріалів цивільної справи.

Якщо після вчинення процесуальних дій щодо забезпечення позову позовну заяву подано до іншого суду, протоколи та інші матеріали щодо забезпечення позову надсилаються до суду, який розглядає справу (ч. 5 ст. 135 ЦПК).

У ст. 137 ЦПК визначено загальні положення про витребування доказів. Встановлено, що у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є труднощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази. Клопотання про витребування доказів має бути подано до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, — до початку розгляду справи по суті із долученням відомостей про неможливість отримання таких доказів особисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі.

Докази, які вимагає суд, направляються до суду безпосередньо. Суд може також уповноважити заінтересовану особу, яка бере участь у справі, одержати доказ для надання його суду (ч. З ст. І37 ЦПК).

Особи, які не мають можливості подати доказ, який вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом 5 днів з дня отримання ухвали, а за неповідомлення суду про неможливість подати докази, а також за неподання, у тому числі і з причин, визнаних судом неповажними, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом (частини 4, 5 ст. 137 ЦПК).

У ст. 138 ЦПК викладена норма про повернення оригіналів письмових доказів. Зокрема, за клопотанням осіб, які їх подали, оригінали письмових доказів можуть бути повернені їм до набрання судовим рішенням законної сили, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У будь-якому разі у справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

Положення ЦПК містить загальну норму про огляд доказів за їх місцезнаходженням, а норми про огляд речових доказів оновлено. Так, згідно зі ст. 140 ЦПК речові та письмові докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням. Про час і місце огляду доказів за їх місцезнаходженням повідомляються особи, які беруть участь у справі, але їх неявка не є перешкодою для проведення огляду. У разі необхідності, в тому числі за клопотанням особи, яка бере участь у справі, до участі в огляді доказів за їх місцезнаходженням можуть бути залучені свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти, а також здійснено фотографування, звуко- і відеозапис (ч. З ст. 140 ЦПК).

Про зазначений огляд доказів секретарем судового засідання складається протокол, що підписується всіма особами, які брали участь в огляді. Особи, які беруть участь в огляді доказів, мають право зробити свої зауваження щодо протоколу огляду (йдеться про окремий документ). До протоколу додаються разом з описом усі складені або звірені під час огляду на місці плани, креслення, копії документів, а також зроблені під час огляду фотознімки письмових і речових доказів, відеозаписів тощо (частини 4, 5 ст. 140 ЦПК).

Огляд продуктів та інших речових доказів, що швидко псуються (ст. 141 ЦПК), як і раніше судом провадиться негайно з повідомленням про це осіб, які беруть участь у справі. Додатково встановлено, що неявка цих осіб не перешкоджає огляду речових доказів. У разі необхідності, в тому числі за клопотанням особи, яка бере участь у справі, для участі в огляді продуктів та інших речових доказів, що швидко псуються, може бути залучено свідків, перекладачів, експертів, спеціалістів, а також здійснено фотографування і відеозапис. Огляд продуктів та інших речових доказів, що швидко псуються, за їх місцезнаходженням здійснюється у порядку, встановленому ст. 140 ЦПК. Після огляду продуктів та інших речових доказів, що швидко псуються, суд повертає їх особам, від яких вони були одержані.

Повернення інших речових доказів врегульовано ст. 142 ЦПК Вони після огляду та дослідження їх судом повертаються особам, від яких вони були одержані, якщо останні заявили про це клопотання і якщо його задоволення можливе без шкоди для розгляду справи. Речові докази, що є об'єктами, які вилучені з цивільного обороту або щодо яких обмежено оборотоздатність, передаються відповідним підприємствам, установам або організаціям. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За загальним правилом речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані, або передаються особам, за якими суд визнав право на ці речі, після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 143 ЦПК, присвяченій порядку призначення експертизи, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Якщо сторони домовилися про залучення як експертів певних осіб, суд повинен призначати їх відповідно до цієї домовленості.

Але при цьому необхідно враховувати, що висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, установленим Законом "Про судову експертизу", і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

У разі коли висновок експертизи наданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за її клопотанням чи клопотанням її представника, такий висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці. Якщо щодо цього письмового доказу в судовому засіданні виникнуть сумніви, то, виходячи з характеру матеріально-правового спору та залежно від того, яке значення має наявність у справі такої експертизи, суд роз'яснює особам, які беруть участь у справі, про їх право заявити клопотання про її призначення (п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду").

Визначено, якою має бути ухвала про призначення експертизи (ст. 144 ЦПК). У ній, зокрема, має бути зазначено: підстави та строк проведення експертизи; з яких питань потрібні висновки експертів, ім'я експерта або найменування експертної установи, експертам якої доручається проведення експертизи; об'єкти, які мають бути досліджені; перелік матеріалів, що передаються для дослідження, а також попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

При призначенні експертизи експертам кількох установ в ухвалі про п призначення зазначається найменування провідної установи, на яку покладається проведення експертизи. У тому разі, коли проведення експертизи доручається експертній установі та особі, яка не є працівником цієї установи, провідною визнається експертна установа. Ухвала про призначення експертизи направляється у кожну установу — виконавцю, а також особі, яка не є працівником експертної установи, об'єкти дослідження та матеріали справи направляються провідній установі.

У ст. 145 ЦПК визначаються випадки обов'язкового призначення експертизи. Експертиза обов'язково має бути призначена, якщо про її призначення заявлено клопотання обома сторонами, або за клопотанням хоча б однієї зі сторін, якщо у справі необхідно встановити: характер і ступінь ушкодження здоров'я, психічний стан здоров'я особи; її вік, якщо немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Разом із тим у випадках, коли вирішення справи залежить від психічного стану особи в момент вчинення нею певної дії, наприклад, при розгляді справ про визнання правочинів недійсними з мотивів вчинення їх фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла ними керувати (ст. 225 ЦК), і за відсутності клопотання про призначення експертизи суд згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК повинен роз'яснити позивачу його право на заявлення такого клопотання та наслідки невчинення цієї процесуальної дії.

Важливо, що у ст. 146 ЦПК передбачені наслідки ухилення від участі в експертизі. У разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести її неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється.

А також яке для них експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

У разі ухилення відповідача від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства суд має право постановити ухвалу про застосування передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 91 1ІПК такого заходу процесуального примусу, як примусовий привід на проведення такої експертизи.

У ст. 147 ЦПК об'єднано положення щодо регулювання проведення експертизи та висновку експерта. Зокрема, експертиза провадиться в суді або поза судом, якщо це потрібно у зв'язку з характером досліджень або якщо об'єкт дослідження неможливо доставити до суду.

У висновку експерта обов'язково має бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за його відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, і повинно бути зазначено: коли, де і ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені судом запитання.

Експерт, який під час проведення експертизи встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, має право свої міркування про ці обставини включити до свого висновку.

Водночас, в ст. 212 ЦПК зазначено, що висновок експерта не є обов'язковим і оцінюється судом за загальними правилами оцінки судом доказів та що незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована в рішенні або ухвалі.

За необхідності суд може призначити комісійну (ст. 148 ЦПК) чи комплексну (ст. 149 ЦПК) експертизи. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності.

Проведення додаткової експертизи (ч. 1 ст. 150 ЦПК) доручається тому самому або іншому експерту (експертам), якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним. Повторна експертиза (ч. 2 ст. 150 ЦПК) призначається, якщо висновок експерта судом буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумнів в його правильності, й проведення її доручається судом іншому експертові (експертам).

При проведенні попереднього судового засідання суд може залучити до участі у справі спеціаліста (п. 5 ч. 6 ст. 130 ЦПК). Необхідність залучення такого учасника процесу може виникнути з метою надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо). При цьому допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань, і отримані від нього дані не є доказом у справі.

Проводячи попереднє судове засідання, а також у період підготовки справи до судового розгляду, суд (суддя) за заявою осіб, які беруть участь у справі, вправі вжити заходів забезпечення позову (ст.ст. 152—155 ЦПК). При виконанні цих процесуальних дій необхідно враховувати роз'яснення, що даються в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову".

Після проведення всіх дій, необхідних для розгляду справи, суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає, які підготовчі дії ним проведені, і встановлює дату розгляду справи. Справа має бути призначена до розгляду не пізніше 7 днів після закінчення підготовки до судового розгляду (ст. 156 ЦПК). У разі якщо під час проведення попереднього судового засідання визначено, що справа підготовлена до судового розгляду і проводити підготовчі дії не потрібно, суд відповідно до п. 9 ч. 6 ст. 130 ЦПК визначає час і місце судового розгляду з урахуванням строків повідомлення (ст. 74 ЦПК). У такому випадку окремо постановляти ухвалу про призначення справи до судового розгляду не вимагається.

Після призначення справи до судового розгляду суд повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце судового засідання, а також викликає інших учасників процесу в порядку, передбаченому главою 7 "Судові виклики і повідомлення" розділу І ЦПК.

Глава 19. Судовий розгляд
1. Поняття та суть судового розгляду. Строки судового розгляду. Головуючий у судовому засіданні
2. Порядок розгляду справи
3. Зупинення провадження у справі, його відновлення
4. Закриття провадження у справі та залишення заяви без розгляду
5. Фіксування судового процесу
Глава 20. Судові рішення
1. Поняття та види судових рішень
2. Рішення суду: зміст і вимоги до нього
3. Негайне виконання рішення суду, забезпечення його виконання