Цивільний процес України - Харитонов Є.О. -
5. Законна сила судового рішення

Законна сила судового рішення — сукупність його правових наслідків, які полягають у незмінності, виключності, преюдиційності, виконуваності та загальнообов'язковості.

В цивільній процесуальній літературі поняття "законна сила судового рішення" визначається по-різному. Одні автори (Д.І. Полумордвинов, А.А. Мельников) вважають, що законною силою судового рішення є його "правова дія" або "безпосередній вияв дії норми права". Інші (Н.І. Масленнікова, Ю.К. Осіпов) під законною силою судового рішення розуміють його "стабільність і забезпеченість законом його обов'язкової дії". Деякі вчені (М.А. Гурвич, В.В. Комаров, В.І. Тертишніков, Є.Г. Пушкар) вважають, що рішення, яке набрало законної сили, характеризується "незмінністю" та "виключністю".

Законна сила судового рішення, незважаючи на різні наукові погляди, є органічним поєднанням його рис, що зумовлюють його стабільність і здатність до здійснення. Істотним є те, що рішення суду першої інстанції набирає законної сили після:

1) закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 223 ЦПК);

2) закінчення строків на апеляційне оскарження у разі, коли апеляційний суд за заявою особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала (ч. З ст. 294 ЦПК);

3) розгляду справи апеляційним судом у разі подання апеляційної скарги, якщо рішення суду не було скасоване (ч. І ст. 223 ЦПК).

Законна сила судового рішення апеляційного суду — це юридична властивість, що характеризує дію рішення або ухвали суду апеляційної інстанції в часі, просторі та за колом осіб.

Рішення або ухвала суду апеляційної інстанції набирають законної сили з моменту їх проголошення (ст. 319 ЦПК). При цьому правовими наслідками набрання законної сили судовим рішенням апеляційної інстанції є: 1) скасування судового рішення першої інстанції, зміна або набрання ним законної сили — залежно від результатів розгляду апеляційної скарги; 2) початок перебігу 20-денного строку на касаційне оскарження рішення або ухвали апеляційного суду (ч. 1 ст. 325 ЦПК); 3) неможливість скасування судового рішення суду апеляційної інстанції судом, який його ухвалив, за винятками, встановленими нормами ст.ст. 336, 338-341, 360-3, 361 ЦПК; 4) неможливість повторного вирішення спірного правовідношення в апеляційному порядку, крім випадків, встановлених у ст. 318 ЦПК; 5) необхідність чіткого, повного і безумовного виконання рішення або ухвали апеляційного суду всіма суб'єктами спірного правовідношення, а також іншими особами, питання про права і обов'язки яких були вирішені під час апеляційного розгляду справи.

Законна сила судового рішення касаційного суду — це їх юридична властивість, що характеризує дію рішення або ухвали суду касаційної інстанції в часі, просторі та за колом осіб.

Рішення або ухвала суду касаційної інстанції набирають законної сили з моменту їх проголошення. Одночасно з цим скасовані рішення та ухвали суду першої або апеляційної інстанцій втрачають законну силу (ст. 349 ЦПК). Водночас правовими наслідками набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції є: 1) скасування судового рішення суду першої або апеляційної інстанцій, зміна чи залишення їх без змін — залежно від результатів розгляду касаційної скарги; 2) необхідність чіткого, повного і безумовного виконання судового рішення касаційної інстанції всіма суб'єктами спірного правовідношення, а також іншими особами, питання про права і обов'язки яких були вирішені під час касаційного розгляду справи; 3) неможливість повторного вирішення спірного правовідношення у касаційному порядку, крім винятків, встановлених у ст. 348 ЦПК; 4) неможливість скасування судового рішення касаційної інстанції за винятками, встановленими положеннями ст.ст. 355, 360-4, 361 ЦПК.

Законна сила судового рішення Верховного Суду України — це юридична властивість, що характеризує дію рішення або ухвали суду касаційної інстанції в часі, просторі та за колом осіб.

Рішення або постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту їх проголошення. Одночасно з цим скасовані рішення та ухвали суду першої, апеляційної або касаційної інстанцій втрачають законну силу.

Рішення Верховного Суду України за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані приводити свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України (ст. 360-7 ЦПК).

Щодо загальних складових законності судового рішення (незмінність, виключність, преюдиційність, виконуваність та загальнообов'язковість), слід зазначити, що незмінність — це неможливість апеляційного оскарження рішення, яке набрало законної сили. Отже, після набрання рішенням законної сили у сторін та інших осіб, які брали участь у справі, немає права апеляційною оскарження. Для суду це означає неможливість прийняття апеляційних скарг і апеляційного розгляду справи.

Виключність — це неможливість після набрання рішенням законної сили для сторін, третіх осіб та їх правонаступників заявляти, а для суду — приймати та розглядати вимоги, тотожні вимогам, вирішеним в ухваленому судом рішенні.

Правило виключності та преюдиційності у вигляді загальної норми сформульовано в ч. 2 ст. 223 ЦПК: після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав. Значення виключності полягає в тому, що вона позбавляє можливості сперечатися щодо одного й того самого предмета, з одних і тих самих питань, забезпечуючи стабільність рішення і можливість його виконання.

Преюдиційність становить собою неможливість для сторін і третіх осіб та їх правонаступників оскаржувати, а для суду — неможливість досліджувати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини, що відображені в ухваленому судом рішенні, яке набрало законної сили.

Преюдиційна дія рішення можлива щодо рішення в іншій цивільній, господарській, адміністративній справі та вироку в кримінальній справі. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській чи адміністративній справі, що набрало законної сили, не доводяться при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. З ст. 61 ЦПК).

Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, щодо якої винесено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою (ч. 4 ст. 61 ЦПК).

Виконуваність — це можливість примусового виконання судового рішення поза волею зобов'язаної особи. Рішення може бути виконано з моменту набрання ним законної сили, крім випадків негайного виконання (частини 1, 2 ст. 367 ЦПК).

Виконуваність судового рішення забезпечується також загальнообов'язковістю цього рішення. Обов'язковість рішень суду Основний закон нашої держави відносить до основних засад судочинства (ч. З ст. 129 Конституції). Конкретизація зазначеної засади судочинства викладена в ст. 14 ЦПК, де зазначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами.

До того ж, законодавець установив, що невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ч. 2 ст. 14 ЦПК). З урахуванням цього, за невиконання судового рішення може наставати не тільки цивільно-правова, а й кримінальна, адміністративна чи дисциплінарна відповідальність. Зокрема, цивільно-правова відповідальність передбачена нормами ст.ст. 22—23, 1166—1167 ЦК, а також ст.ст. 86—87 Закону "Про виконавче провадження". Водночас до кримінальної відповідальності може бути притягнута службова особа, яка умисно не виконала рішення, ухвали суду, що набрали законної сили, або перешкоджала їх виконанню (ст. 382 КК).

При цьому обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі в справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси (ч. З ст. 14 ЦПК).

6. Ухвали суду першої інстанції та їх законна сила
Законна сила ухвал суду
7. Окремі ухвали суду
Глава 21. Заочний розгляд справи
1. Поняття та особливості заочного розгляду цивільної справи
2. Порядок подання та розгляду заяви про перегляд заочного рішення
Глава 22. Окреме провадження
1. Загальні положення
2. Розгляд судом справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи
3. Розгляд судом справ про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності