Цивільний процес України - Харитонов Є.О. -
5. Повноваження суду апеляційної інстанції

Повноваження суду апеляційної інстанції — це сукупність його прав і обов'язків, пов'язаних із застосуванням процесуально-правових наслідків щодо рішень і ухвал суду першої інстанції, які розглядаються в апеляційному порядку.

Перелік повноважень суду апеляційної інстанції, визначений у ст. 307 ЦПК, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. В свою чергу, в ст.ст. 308—311 ЦПК зазначені підстави для використаннях тих чи інших його повноважень.

Отже, за нормами ч. 1 ст. 307 ЦПК встановлено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право: 1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін; 2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог; 3) змінити рішення; 4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

На підставі положень ч. 2 ст. 307 ЦПК за наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право: 1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу; 3) змінити ухвалу; 4) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За наслідками розгляду скарги на судовий наказ відповідно до ч. З ст. 307 ЦПК апеляційний суд має право: 1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення судового наказу без змін; 2) постановити ухвалу про скасування судового наказу та роз'яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову; 3) змінити судовий наказ.

Усі викладені вище повноваження апеляційного суду можна поділити на 2 групи:

а) повноваження, які пов'язані зі скасуванням судового рішення (судового наказу), а саме: 1) скасування рішення та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог (п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК); 2) скасування рішення і закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду (п. 4 ч. 1 ст. 307 ЦПК); 3) постановлення ухвали про скасування судового наказу та роз'яснення, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову (п. 2 ч. З ст. 307 ЦПК);

б) повноваження, які не пов'язані зі скасуванням судового рішення (судового наказу), зокрема: І) постановлення ухвали про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін (п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК), якщо апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; 2) постановлення ухвали про відхилення апеляційної скарги і залишення судового наказу без змін (п. 1 ч. З ст. 307 ЦПК). При цьому не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ЦПК).

Зміст кожного із цих видів полягає в наступному. Скасування судового рішення (судового наказу) в апеляційному порядку, як зазначають фахівці (наприклад, A.B. Гнатенко, Д.Д. Луспеник), є не санкцією щодо суду першої інстанції, а реалізацією апеляційною інстанцією своїх повноважень і виконання нею своїх обов'язків, які належать до змісту правовідносин між судом апеляційної інстанції та особами, які беруть участь у справі. Суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, і суд, який здійснює його перевірку, діють у єдиному публічному інтересі і мають спільну мету — вирішити спір, що виник між сторонами, на підставі закону. Також скасування рішення є певним класифікаційним критерієм, оскільки вся перевірочна та контрольна діяльність суду другої інстанції спрямована на встановлення наявності чи відсутності підстав для скасування рішення суду.

До повноважень, не пов'язаних зі скасуванням судового рішення (судового наказу), законодавець відніс право апеляційного суду відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду (судовий наказ) без змін (п. 1 ч. І та п. 1 ч. З ст. 307 ЦПК), а також змінити рішення суду (судовий наказ) (п. З ч. 1 та п. З ч. З ст. 307 ЦПК). Залишення судового рішення без змін означає, що суддівської помилки виявлено не було, судове рішення є законним і обґрунтованим, а захист за таким рішенням отримав саме той суб'єкт, який у цьому мав потребу (позивач або відповідач).

Положення ст. 309 ЦПК передбачають підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення. Ухвалення нового рішення є основним із повноважень апеляційного суду, оскільки таке повноваження відповідає цілям апеляційного провадження — завершити провадження у справі на цій стадії процесу і усунути суддівську помилку. Хоча, як вбачається із судової практики, апеляційні суди не завжди використовують наведене повноваження.

Викладені у ст. 309 ЦПК норми без сумніву можна розуміти так, що зазначений перелік підстав є вичерпний, тобто що ухвалення апеляційним судом нового рішення з інших підстав не допускається. Отже, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення (ст. 309 ЦПК) є:

1. Неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи (п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК) — неправильне визначення предмета доказування чи нез'ясування обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, або інших фактичних даних (пропущення строку позовної давності тощо), неправильна кваліфікація правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, тощо (п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку").

2. Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими (п. 2 ч. 1 ст. 309 ЦПК). Така недоведеність полягає у відсутності у судовому рішенні підтвердження зазначених обставин відповідними фактичними даними (доказами) через порушення судом правил процесу доказування: збирання, дослідження та оцінки доказів. Як наслідок, обставини, що мають значення для справи, залишаються взагалі не підтвердженими жодними фактичними даними або є підтвердженими неналежними та недопустимими доказами, а також відсутні мотиви прийняття чи неприйняття доказів тощо.

3. Невідповідність висновків суду обставинам справи (п. З ч. 1 ст. 309 ЦПК) — якщо останні встановлені судом повно та правильно, проте висновки з установлених обставин зроблено неправильно. Отже, вони полягають у відсутності причинно-логічного зв'язку між обставинами справи та висновками суду, викладеними у судовому рішенні.

4. Порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; винесення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу (п. 4 ч. І ст. 309 ЦПК). Порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права має місце у разі застосування закону, який не поширюється на ці правовідносини, або незастосування закону, який підлягав застосуванню, унаслідок неправильної юридичної кваліфікації правовідносин або неправильного тлумачення закону, який хоч і підлягав застосуванню, проте його зміст і суть сприйнято неправильно через розширене чи обмежене тлумачення.

Важливо, що порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, до таких належать порушення вимог ст. 59 ЦПК щодо допустимості засобів доказування, необґрунтована відмова суду в задоволенні клопотання осіб, які беруть участь у справі, у дослідженні доказів (ст. 60 ЦПК), порушення вимог ст. 215 ЦПК щодо змісту рішення суду тощо (п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку").

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. З ст. 309 ЦПК). Коли такі наслідки не вбачаються, то цілком очевидно, що доводи апеляційної скарги про наявність порушення норм процесуального права можна віднести до категорії формальних міркувань.

Положення ст. 309-1 ЦПК передбачають також підстави для скасування судового наказу. Зокрема, судовий наказ підлягає скасуванню в апеляційному порядку, якщо апеляційний суд встановить відсутність між стягувачем та боржником спірних правовідносин, на основі яких була заявлена вимога, передбачена ч. 1 ст. 96 ЦПК.

Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених ст.ст. 205 і 207 ЦПК. Доречно наголосити, що особливо увагу належить звертати на застосування підстав для закриття провадження у справі, визначених ст. 205 ЦПК, оскільки помилки у вирішенні цього питання фактично порушують право особи на правосуддя. Зокрема, провадження у справі закривається, якщо вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК).

Рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 311 ЦПК підлягає скасуванню в апеляційній інстанції з направленням справи на новий розгляд, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним суддею або складом суду;

2) рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу;

3) справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання. При цьому не може бути підставою для застосування п. З ч. 1 ст. 311 ЦПК розгляд справи за відсутності особи, належним чином не повідомленої про час і місце судового засідання, яка не оскаржує рішення суду (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку");

4) суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Визначений ст. 311 ЦПК перелік підстав для скасування судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд є безумовним (абсолютним), який розширеному тлумаченню не підлягає.

Розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, з огляду на положення ст. 312 ЦПК, апеляційний суд:

1) відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону;

2) змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або за правильного вирішення було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування;

3) скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Апеляційний суд у випадках і в порядку, встановлених ст. 211 ЦПК, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши, зокрема, причини та умови, що сприяли вчиненню такого порушення, може постановити про це окрему ухвалу (ст. 320 ЦПК), яку вправі направити відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Про вжиті заходи протягом місяця з дня надходження окремої ухвали повинно бути повідомлено апеляційний суд, який постановив окрему ухвалу. Законодавством не виключається можливість постановлення в одній цивільній справі декількох окремих ухвал.

Апеляційний суд має право ухвалити додаткове рішення за заявою особи, яка бере участь у справі, або з власної ініціативи в разі, якщо він скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення чи змінив його за наявності підстав, передбачених ст. 220 ЦПК. Відповідно до вимог ст. 219 ЦПК апеляційний суд може виправити допущені у своєму рішенні описки чи арифметичні помилки, не змінюючи змісту рішення. Апеляційний суд на підставі положень ст. 221 ЦПК може роз'яснити своє рішення.

Питання про визначення порядку виконання рішення суду, розстрочку чи відстрочку виконання, вжиття заходів для забезпечення його виконання (ст. 217 ЦПК) розглядаються апеляційним судом, якщо ці питання вирішуються одночасно з ухваленням нового рішення чи зміною рішення. В інших випадках ці питання вирішуються судом першої інстанції.

Апеляційний суд не повинен повністю підміняти собою суд першої інстанції, оскільки він не є судом першої інстанції (ст.ст. 107, 291 ЦПК), і в такому разі місцеві суди могли б повністю ігнорувати основні принципи цивільного процесуального права, а учасники процесу були б позбавлені повноцінного захисту своїх прав у суді першої інстанції.

6. Ухвали та рішення апеляційного суду
Глава 24. Касаційне провадження
1. Суть та значення касаційного провадження
2. Право касаційного оскарження і процесуальний порядок його реалізації
3. Прийняття касаційної скарги до розгляду, підготовка до розгляду справи та розгляд касаційної скарги судом касаційної інстанції
4. Повноваження суду касаційної інстанції
5. Ухвали та рішення суду касаційної інстанції
Глава 25. Перегляд судових рішень Верховним Судом України
1. Загальна характеристика і підстави перегляду судових рішень у цивільних справах Верховним Судом України
2. Подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України