Цивільний процес України - Харитонов Є.О. -
2. Загальні умови третейського розгляду справи

Сфера правовідносин, які можуть бути предметом третейського розгляду, обмежена виключно приватноправовими відносинами, і третейський суд не може розглядати публічно-правові спори.

Відповідно до ст. 1 Закону "Про третейські суди" до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Підвідомчість справ третейським судам, з урахуванням положень ст. 6 Закону "Про третейські суди" включає в себе будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком:

1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів;

2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб;

3) справ, пов'язаних з державною таємницею;

4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);

5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;

6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство;

7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки;

8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення;

9) справ у спорах, що виникають з трудових відносин;

10) справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), утому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств;

11) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України;

12) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України;

13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Серед найбільш поширених категорій справ, що розглядаються третейськими судами, можна назвати спори, пов'язані з неналежним виконанням договорів та стягненням штрафних санкцій.

Спір може бути переданий на розгляд третейського суду тільки за наявності між сторонами третейської угоди — угоди сторін про передачу спору на вирішення третейським судом. Отже, наявність третейської угоди є передумовою можливості третейського розгляду взагалі.

Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода може містити як вказівку на конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом. При цьому якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при зазначенні у третейській угоді конкретного постійно діючого третейського суду, регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. У випадку суперечності умов третейської угоди та регламентом третейського суду застосовуються положення регламенту.

Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями телетайпом, телеграфом або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі, і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

У разі недодержання вищевказаних правил третейська угода є недійсною. Однак недійсність окремих частин положень договору, у якому міститься третейське застереження, не тягне недійсність такого третейського застереження.

Відповідно до ст. 18 Закону "Про третейські суди" третейським суддею може бути призначена чи обрана особа, яка прямо чи опосередковано не заінтересована в результаті вирішення спору, а також має визнані сторонами знання, досвід, ділові та моральні якості, необхідні для вирішення спору.

Крім того, у разі одноособового вирішення спору третейський суддя постійно діючого третейського суду повинен мати вищу юридичну освіту. У разі колегіального вирішення спору вимоги щодо наявності вищої юридичної освіти поширюються лише на головуючого складу третейського суду.

При вирішенні спору третейським судом для вирішення конкретного спору угодою сторін можуть бути встановлені додаткові вимоги до третейських суддів.

Не можуть бути третейськими суддями такі особи: які не посягли повноліття та особи, які перебувають під опікою чи піклуванням; які не мають кваліфікації, погодженої сторонами безпосередньо чи визначеної у регламенті третейського суду; особи, які мають судимість; особи, визнані в судовому порядку недієздатними; судді судів загальної юрисдикції або Конституційного Суду України.

Склад третейського суду формується шляхом призначення або обрання третейських суддів. Сторони мають право самостійно вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів або доручити це третій особі, однак для призначення чи обрання третейських суддів у кожній справі необхідна їхня згода.

Для створення умов щодо ухвалення рішення справи можуть розглядатися третейським судом в складі одного третейського судді або в будь-якій непарній кількості третейських суддів.

Слід розрізняти порядок формування складу третейського суду у постійно діючих третейських судах та третейських судах для вирішення конкретного спору (суди ad hoc).

У постійно діючому третейському суді кількісний та персональний склад третейського суду визначається за правилами, встановленими регламентом третейського суду. Призначення чи обрання третейських суддів здійснюється із затвердженого списку третейських суддів, який за регламентом цього постійно діючого третейського суду може мати обов'язковий чи рекомендаційний характер.

У третейському суді для вирішення конкретного спору сторони на свій розсуд можуть домовитися про кількісний і персональний склад третейського суду. Якщо сторони не погодили кількісний склад третейського суду в третейському суді для вирішення конкретного спору, то третейський розгляд здійснюється у складі 3 суддів.

При цьому якщо сторони не можуть протягом певного часу дійти згоди щодо кандидатур суддів, розгляд спору в третейському суді припиняється, і цей спір може бути переданий на вирішення компетентного суду — місцевого загального суду чи місцевого господарського суду за місцем розгляду справи третейським судом.

Третейський суддя не може брати участі у розгляді справи, а після його призначення чи обрання підлягає відводу чи самовідводу:

— якщо він особисто чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи;

— якщо він є родичем однієї із сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, або перебуває з цими особами чи сторонами в особливих стосунках;

— на його прохання або за спільним рішенням сторін;

— у разі встановлення стороною обставин, які дають їй підстави вважати упередженим або необ'єктивним ставлення третейського судді до справи, про яке сторона дізналася після його обрання чи призначення;

— у разі тривалого, більш як один місяць від дня призначення чи обрання, невиконання ним обов'язків третейського судді у конкретній справі;

— у разі виявлення невідповідності третейського судді встановленим законодавством вимогам щодо освіти, досвіду, ділових та моральних якостей тощо та обмеження щодо осіб, які не можуть бути третейськими суддями;

— якщо третейський суддя бере участь у вирішенні спору, який прямо чи опосередковано пов'язаний з виконанням ним службових повноважень, наданих державою.

У третейському суді для вирішення конкретного спору угодою сторін можуть бути встановлені додаткові підстави для відводу чи самовідводу третейського судді.

Окрім випадків відводу або самовідводу суддів, відповідно до Закону "Про третейські суди" повноваження третейського судді можуть бути припинені за погодженням сторін, у разі набрання сили обвинувальним вироком щодо судді або рішенням суду про визнання його обмежено дієздатним чи недієздатним, а також у разі його смерті, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим. Повноваження складу третейського суду, яким вирішувався спір, припиняються після прийняття ним рішення по конкретній справі.

У постійно діючому третейському суді правила третейського розгляду справи визначаються регламентом, який затверджується засновником третейського суду при його утворенні та публікується.

Регламент третейського суду повинен визначати порядок та правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду, правила вирішення спорів третейським судом, інші питання, віднесені до компетенції третейського суду законодавством. Регламент третейського суду не повинен суперечити положенням Закону "Про третейські суди", але може містити положення, які хоча і не передбачені цим Законом, але не суперечать принципам організації та діяльності третейського суду, і є необхідними для належного здійснення третейським судом повноважень з третейського вирішення спорів. Такими положеннями можуть бути, наприклад, конкретизація порядку обрання суддів залежно від суми позову, встановлення правил документообігу, визначення вимог щодо необхідної кваліфікації для суддів тощо.

Регламент відповідного третейського суду автоматично розглядається як невід'ємна частина третейської угоди при зазначенні у ній конкретного третейського суду, до якого передається справа, якщо сторони не домовляються про інше при укладенні третейської угоди.

У третейському суді для вирішення конкретного спору правила третейського розгляду визначаються Законом "Про третейські суди" та третейською угодою. Такі правила не можуть суперечити обов'язковим положенням закону, які не надають сторонам права домовлятися з окремих питань. Серед таких обов'язкових положень щодо порядку розгляду справи можна назвати: встановлення форми та змісту позовної заяви, обов'язок відповідача надати відзив на позов, строк для завчасного повідомлення сторін про день, час та місце засідання тощо.

З питань щодо правил третейського розгляду, не врегульованих регламентом постійно діючого третейського суду або третейською угодою у третейському суді для вирішення конкретного спору, третейський суд застосовує норми Закону "Про третейські суди" та може визначити власні правила третейського розгляду, однак лише в тій частині, що не суперечить принципам організації та діяльності третейського суду, встановленим законодавством.

До складу витрат, пов'язаних з вирішенням спору третейським судом, належать витрати, передбачені ст. 25 Закону "Про третейські суди". Основні з них — це гонорари третейських суддів та третейський збір, розміри яких та порядок виплати визначаються відповідно до внутрішніх документів третейського суду. Інші витрати — це витрати, безпосередньо пов'язані з забезпеченням процесу третейського розгляду — оплата проїзду суддів, оплата роботи залучених до процесу експертів та перекладачів, документальне забезпечення третейського розгляду, правова допомога представника тощо.

Якщо регламентом третейського суду чи положенням про постійно діючий третейський суд не визначено, що витрати (крім гонорару судді та третейського збору) під час третейського розгляду несе позивач, такі витрати здійснюються постійно діючим третейським судом з наступним їх стягненням із сторін спору, про що зазначається в рішенні чи ухвалі постійно діючого третейського суду.

У разі, коли третейський розгляд справи постійно діючим третейським судом не відбувся чи був припинений, сплачений сторонами третейський збір повертається сторонам, крім випадків, якщо це було зумовлено відводом усіх суддів, укладанням сторонами мирової угоди, відмовою позивача від позову та іншими обставинами, передбаченими законом. В таких випадках сторони відшкодовують цьому третейському суду всі понесені ним витрати, про що зазначається в ухвалі третейського суду.

3. Порядок третейського розгляду і вирішення справи