Одним з методів організації обліку за центрами відповідальності є "тариф-година-машина"', розроблений американським вченим Спенсером А. Такером.
Згідно з цим методом за кожним центром відповідальності закріплюють машини і попередньо визначають витрати на одну машино-годину. Прямі витрати на обробку визначають виходячи з часу роботи кожної машини і вартості однієї машино-години. До цих витрат додають амортизацію. Собівартість продукції розраховується як сума матеріальних витрат та вартості машино-годин роботи, затрачених на кожному етапі технологічного процесу. Це дає змогу зосередити облік витрат на певній ділянці технологічного процесу, а не на готовій продукції.
При використанні методу "тариф-година-мамина" окрема машина виділяється як первісний центр витрат. У постійній картці машини наводяться нормативні базові дані, на основі яких розраховується нормативна вартість однієї години роботи. Щомісяця складається рапорт про продуктивність кожної машини, де зазначається кількість виготовленої продукції і фактично затрачений на це час. Ці дані використовуються у картці собівартості відповідного виробу, де визначається нормативна та фактична вартість обробки, а також відхилення між цими показниками. Для доведення собівартості виробу до величини фактичних затрат здійснюється коригування нормативної собівартості виробу на розрахований відсоток відхилення.
У щомісячних звітах відділень та служб дається розшифровка покритих витрат (які збільшують цінність виробу) і нормативних витрат на основі балансу завантаження устаткування. На основі цих звітів здійснюється аналіз відхилень фактичних загальновиробничих витрат від бюджету та виявлення непродуктивних витрат (від браку, простою тощо).
Метод "тариф-година-машина" передбачає певне усереднення витрат на одну машино-годину роботи обладнання, але в умовах високої організації виробництва, чіткого нормування та контролю за дотриманням бюджетів, цей метод не призводить до суттєвих перекручень.
11.2.4.3.Трансфертне ціноутворення і його вплив на результати діяльності
На результати діяльності центрів відповідальності значний вплив можуть мати трансфертні ціни, які, в свою чергу, створюють додаткові труднощі щодо оцінки їх діяльності.
Трансфертна ціна - це ціна, за якою центри відповідальності однієї фірми передають один одному продукцію або послуги.
Трансфертна ціна може визначатися різними методами, зокрема, з використанням цін, що базуються на витратах, на ринкових цінах або на договірних цінах. При виборі методу орієнтуються на прийняття оптимальних рішень для всього підприємства. Трансфертна ціна визначається як сума дійсних та можливих витрат на одиницю продукції.
Найбільш популярним методом трансфертного ціноутворення є використання ринкових цін. Використання ринкових цін в якості методу трансфертного ціноутворення можливе за умови високого ступеня децентралізації всередині підприємства, наявності ринку проміжної продукції та стабільності цін на неї. При цьому підрозділ, який передає продукцію всередині підприємства повинен дотримуватись політики ринкових цін і мати право реалізувати продукцію на зовнішньому ринку.
Трансфертна ціна, розрахована на основі витрат, передбачає вибір витрат, які беруться за базу для трансфертного ціноутворення. В якості такої бази можуть бути фактичні або стандартні витрати. Але оскільки фактичні витрати змінюються під впливом різних факторів (обсягу виробництва, сезонних коливань тощо), то, в основному, для розрахунку трансфертної ціни при цьому методі використовують стандартні витрати, які визначаються наперед та є достатньо стабільним вимірником ефективності виробничих витрат. Трансфертна ціна на основі витрат може, інколи, призводити до суперечності між окремими підрозділами та інтересами підприємства в цілому (наприклад, не давати змоги відшкодовувати постійні витрати підрозділу).
Договірна трансфертна ціна, в основному, є нижчою за ринкову ціну, але вищою за суму додаткових і альтернативних витрат на одиницю продукції підрозділу, що її продає. Такий метод трансфертного ціноутворення часто використовують, коли відсутній ринок для проміжних продуктів, які виробляє центр відповідальності або у випадку, коли центр відповідальності має зайву потужність і договірну ціну можна використати замість змінних витрат.
Трансфертне ціноутворення набуло широкого застосування у транснаціональних корпораціях, які намагаються мінімізувати податки та ризики в країнах, де працюють їхні підрозділи (філії).
Мінімізація податків за допомогою трансфертних цін досягається шляхом реалізації продукції за заниженими цінами філіями компанії, які розміщені в країнах, де діють високі ставки податку з прибутку, та за завищеними цінами тими філіями, які розміщені в країнах, де діють низькі ставки податку з прибутку. Для отримання таких цін використовуються відповідні методи трансфертного ціноутворення.
Наприклад, австрійське дочірнє підприємство материнської корпорації, яка знаходиться у Великобританії, реалізувало продукцію грецькому дочірньому підприємству цієї ж материнської корпорації за собівартістю, яка складає $100. Відповідно австрійське підприємство податку на прибуток не сплатить, бо він відсутній. У свою чергу завдяки низькій ставці податку з прибутку в Греції (5 %), дочірнє підприємство показало максимальну величину прибутку і реалізувало цю ж продукцію за $200 материнській корпорації, яка знаходиться у Великобританії, де ставка податку з прибутку 35 %. У Великобританії продукцію реалізовано також за $200, тому податок з прибутку дорівнює нулю. Таким чином, в цілому по корпорації буде сплачено $5 податку з прибутку за мінімальною ставкою, яка діє в Греції. Такі методи мінімізації податків використовуються в країнах з політичною нестабільністю або схильністю до націоналізації високорентабельних іноземних підприємств, у випадку обмежень на переведення прибутку або дивідендів, тощо.
При виборі схеми трансфертного ціноутворення повинні ретельно обговорюватися переваги і недоліки різних варіантів, пов'язаних з поглибленням децентралізації. Рідко коли однаково трансфертна ціна задовольняє всі потреби. Зазвичай одна методика розрахунку ціни використовується для прийняття виробничих рішень, друга для оцінки виконання, третя для мінімізації податків. Хоча в цілому метод трансфертного ціноутворення повинен спонукати менеджера кожного підрозділу приймати рішення, які є оптимальними для всього підприємства.
11.2.5. Використання даних про витрати для прийняття управлінських рішень
11.2.5.1. Аналіз взаємозв'язку витрат, обсягу діяльності та прибутку
11.2.5.2. Аналіз варіантів альтернативних короткострокових рішень