Концепції сучасного природознавства - Бобильов Ю.П. -
Розділ 8. БІОСФЕРА, НООСФЕРА І ЦИВІЛІЗАЦІЯ

В. І. Вернадський народився в Петербурзі в 1863 p., всього через два роки після скасування кріпосного права в Росії, у родині професора політичної економії, яскравого представника російської ліберальної інтелігенції минулого століття. Через п'ять років родина Вернадських переїхала в Харків, де на формування особистості Вернадського вплинув його двоюрідний дядько – Є. М. Короленко, офіцер у відставці, що захоплювався науково-філософськими пошуками. Найбільше його цікавили проблеми, пов'язані з життям кожної людини і людства в цілому. Цілком імовірно, що деякі думки Є. М. Короленка, деякі з питань, поставлені ним, збереглися в пам'яті Вернадського і усвідомлено чи неусвідомлено вплинули на його наукову творчість.

Петербурзька класична гімназія, де з третього класу вчився Вернадський, була однією з кращих у Росії. Тут добре викладалися іноземні мови, історія, філософія. Надалі Вернадський самостійно вивчив кілька європейських мов. Він читав літературу, переважно наукову, на п'ятнадцятьох мовах, а деякі свої статті писав по-французькому, по-англійському і по-німецькому. Інтерес до історії та філософії вчений зберіг на все життя.

Потім Вернадський вступив до фізико-математичного факультету Петербурзького університету, де серед професорів знаходилися світила російської науки: Менделєєв, Бекетов, Сєченов, Бутлеров. Однак найбільший вплив на Вернадського, безсумнівно, зробив Докучаєв, що викладав в університеті мінералогію. Молодий учений неодноразово брав участь в експедиціях з вивчення ґрунтів Нижегородської губернії під керівництвом Докучаєва. Але сфера наукових інтересів Вернадського не обмежувалася мінералогією. Він досяг видатних результатів також у геології, кристалографії.

У той же час Вернадський щиро захопився вченням Льва Толстого і поділяв багато його сумнівів. Однак Толстой не вірив у те, що наука здатна задовольнити прагнення людини знайти "сенс життя", примиритися з неминучістю смерті, обґрунтувати високі моральні принципи. Навряд чи подібні ідеї були близькі Вернадському. На відміну від Толстого він усе своє життя зберігав віру в наукове знання і прагнув знайти відповідь на безліч питань буття на основі логічного аналізу фактів, достовірних відомостей про світ і людину.

У 1885 р. Вернадський став хранителем Мінералогічного кабінету Московського університету. Працюючи на цьому місці, учений багато їздить, працює в хімічних і кристалографічних лабораторіях, здійснює геологічні експедиції. У 1897 р. Вернадський захищає докторську дисертацію і стає професором Московського університету. У 1906 р. його обирають членом Державної ради від Московського університету. Два роки по тому він – екстраординарний академік. З ініціативи і під головуванням Вернадського в 1915 р. створено комісію з вивчення природних продуктивних сил Росії при Академії наук. Наприкінці 1921 р. Вернадський заснував у Москві Радієвий інститут і був призначений його директором. У 1926 р. виходить його знаменита робота "Біосфера", після чого він пише масу досліджень про природні води, кругообіг речовин і гази Землі, про космічний пил, геометрію, проблему часу в сучасній науці. Але головною для нього залишається тема біосфери – сфери життя і геохімічної діяльності живої речовини.

Доживши до глибокої старості, Вернадський помер у Москві всього за кілька місяців до переможного завершення Великої Вітчизняної війни. Йому довелося пережити три революції в Росії і дві світові війни. На його вік випали і не менш революційні відкриття в науці.

Але найважливіше те, що для Вернадського наука була засобом пізнання природи. Він блискуче знав добрий десяток наук, але вивчав природу, що незмірно складніша всіх наук, разом узятих. Він міркував і над природними об'єктами, і над їхніми взаємозв'язками. Як і багато натуралістів, що домоглися видатних успіхів у спеціальних галузях, Вернадський прийшов до своїх філософських побудов на схилі років, бачачи в них природне узагальнення фундаментальних принципів, що лежать в основі світобудови. Але навіть серед корифеїв природознавства він виділяється не тільки новаторством і глибиною ідей, але і їхньою разючою сучасністю.

І в центрі цього новаторства – відродження давньої ідеї про центральну роль людини, її розуму у цілому Всесвіті. Значущість її для нашої цивілізації довгий час недооцінювалася. І головна причина цього, як не парадоксально, полягала, очевидно, в самих успіхах класичної науки, що увінчалися створенням А. Ейнштейном у 1916 р. загальної теорії відносності. Сп'янілі від небачених досягнень, більшість учених традиційно бачили в людині всього лише талановитого споглядальника природи, здатного розкрити її таємниці і вдосталь задовольнити спрагу пізнання. А Вернадський пророчо побачив у людині вмілого творця природи, покликаного, зрештою, зайняти місце біля самого штурвала еволюції.

Незважаючи на всю геніальність і неймовірну працездатність Вернадському потрібні були десятиліття, щоб перекинути надійний міст над прірвою, що відокремлює природознавство від історії, яку створюють самі люди. І міст цей полягав у ключовій ідеї, що перехід виниклої на Землі біосфери в ноосферу, тобто царство розуму, не локальний епізод "на задвірках" безкрайнього Всесвіту, а закономірний і неминучий етап розвитку матерії, етап природно-історичний. "Ми тільки починаємо усвідомлювати нездоланну могутність вільної наукової думки, найбільшої творчої сили Homo Sapiens, людської вільної особистості, найбільшого нам відомого прояву її космічної сили, царство якої попереду",– писав Вернадський.

8.1. Філософські підходи до природознавства
8.2. Основні положення вчення про ноосферу. Єдність біосфери і людини
8.3. Наука як основний фактор ноосфери
8.4. Завдання щодо творення ноосфери
8.5. Перехід біосфери в ноосферу: прогноз і реальність
Розділ 9. КОНЦЕПЦІЇ ВИНИКНЕННЯ ЖИТТЯ
Розділ 10. ЕВОЛЮЦІЙНА МЕДИЦИНА
Розділ 11. ГЕРОНТОЛОГІЯ ТА ЕВОЛЮЦІЙНА БІОЛОГІЯ
11.1. Безсмертя – пройдений етап
11.2. Особина – індивід – особистість