Концепції сучасного природознавства - Карпов Я. С. -
2.1.2 Міфологія

Найдавніші уявлення відображали первісне сприйняття різноманітних явищ природи і її приголомшливої контрастності, а також протиріч громадського життя, яке постійно ускладнювалося. Ці уявлення свідчать, з одного боку, про допитливість та активність у боротьбі з природою, а з іншого боку — про фантастичну відірваність думки від дійсності. Так зароджувалося світовідчуття фетишизму й тотемізму (шанування тваринного предка племені), культу природи, уявлення про всюдисущу одухотвореність природи й усіх навколишніх предметів, віра в те, що кожен із цих предметів наділений якимось внутрішнім духом. Усі ці "духи", що містилися в предметах і стихіях, поділялися на добрих і злих, гарних і поганих — залежно від їхнього ставлення до людського племені. З культу природи народилися міфи, що поступово переростали в стрункі картини світу. Міфологія — це, певною мірою, "дотеоретичнйЙ" спосіб спілкування, систематизації стихійно-емпіричних, повсякденних знань, виший рівень первісної свідомості.

У центрі міфу постає, як правило, досить висока абстракція — божество. Це божество втілює в собі більшість ранніх уявлень. Якщо вони тотемічного характеру, то божество зооморфне, звіроподібне. Якщо на божество переносяться уявлення про природу, воно постає у вигляді явищ природи: сонця, води, вітру, землі, зірок і т.д.

Міф насамперед є способом узагальнення світу у формі наочних образів. На первісному етапі окремі сторони, аспекти світу узагальнювалися не в поняттях, як зараз, а в чуттєво-конкретних, наочних образах. Сукупність таких наочних образів, пов'язаних між собою, і створювали міфологічну картину світу. Як основа, що пов'язує між собою наочні образи в міфології, виступала аналогія із самою людиною, із кревнородинними зв'язками первісної общини. Людина переносила на навколишнє оточення власні риси. У міфі олюднювалася природа. У міфі природа є полем дії людських сил (антропоморфізм). У міфологічній свідомості світ сприймався як жива істота, наділена душею, що живе за законами родової общини; світ в уяві людини мав общинно-родову організацію. Картина світу являла собою аналогію картини того роду, в якому склався даний міф. У міфологічній свідомості людина не виділяє себе з навколишнього середовища.

У міфах ще не розрізняються об'єкт і думка про нього; речі й слова; вимисел, фантазія і дійсність; просторові й часові відносини; правда й "поезія" й т.п. У міфах узагальнювалися й виражалися бажання, сподівання, страждання людини, її емоційні пориви.

Міфу властиві не тільки висока емоційно-афективна напруженість, але і значний динамізм уяви, іконічна повнота відтворення змісту пам'яті. У міфі немає розходжень між реальним і надприродним. У міфологічному розумінні світу випадкове, хаотичне, одиничне, неповторне не протистоїть необхідному, закономірному, повторюваному. У міфології виділення ознак предмета залежить не від його об'єктивних характеристик, а від суб'єктивної позиції носія міфу (шамана, чаклуна й ін.) відповідно до його індивідуальних асоціацій. Спосіб спілкування — це насамперед наслідування побаченого. Головним засобом узагальнення виступає умовивід за аналогією. Пояснити яку-не-будь подію з погляду міфології — значить розповісти про те, як вона відбувалася, як вона здійснювалася, створювалася в минулому. Міфологічне минуле — це певна модель, зразок для сучасних подій. У міфі всі сучасні події відбуваються за аналогією з подіями далекого міфологічного часу. Міфологічний час легко переходить у міфологічний простір і навпаки*

Міфологічний простір — це простір родового життя, частина світу, у якому з'явився, функціонує даний рід зі своїм певним тотемом — твариною, рослиною або навіть неживим предметом. У цьому просторі легко перейти з минулого в сьогодення і навпаки. І людина вірить, що може перейти з простору оточуючих її матеріальних речей у простір тих тотемних сил, які створили в минулому саму людину, її рід, общину (зокрема, від смерті до життя і від життя до смерті).

Таким чином, усю систему міфологічного пояснення побудовано на переконаності в реальності міфів, подій міфологічного часу й простору.

Звідси така риса міфологічного пояснення, як його безпроблємність: міф як певний світогляд не потребував перевірки й обґрунтування.

Великого поширення в первісних міфах набув образ світового дерева. Людина уявляла Всесвіт як величезне космічне світове дерево. У такого дерева чітко виділялися три складові частини, кожній з яких відповідав свій самостійний світ. Частинами дерева були верхівки (де живуть духи й боги), стовбур (скріплює величезне громаддя космосу) і корінь (іде в землю, на якій живуть люди). По такому чудовому дереву можна проникнути в інші світи Всесвіту; це шлях, яким боги можуть спускатися на землю й повертатися в божественний світ — на верхівку дерева.

Первісна міфологія розвивалася в напрямку розгортання, ускладнення міфологічних сюжетів, збагачення переліку початкових образів і т.д. У формах міфологічної свідомості відображається також зростання самосвідомості суспільної людини, що пов'язано з удосконаленням виробничої практики. Це знайшло відображення насамперед у самій міфології — йдеться про відрив від тотемічних уявлень: тепер тваринне начало почало сприйматися як зле, негативне (дракони, змії й інші чудовиська), а людське начало — як добре, позитивне. Цим пояснюється й антропоморфізм, тобто олюднення добрих божеств і зародження міфів про боротьбу доброго божества зі злим, про перемогу доброго божества, яке стає заступником рідного племені. Тоді ж починають створюватися і міфи про людей або, у всякому разі, про людиноподібних істот, іноді напівбогів, які оформилися пізніше в оповіді про "культурних героїв" — "титанів" (першолюдину, першовождя).

Таким чином зароджувалася самосвідомість суспільної людини, що розірвала пуповину, яка прив'язувала її до праотця — звіриного тотему; людини, що виділилася з первісного людського стада, орди; людини сильної і діючої. Усе частіше об'єктом міфології стає людина, але людина не звичайна, а видатна, герой, богатир. Виникає богатирський епос. Він сягає корінням ще в додержавну епоху, і його провідною ідеєю стає боротьба "надлюдини"-богатиря зі стихіями, зі злими божествами, а також з ворогами рідного племені, рідної землі.

2.2 Становлення цивілізації
2.2.1 Історичні передумови виникнення цивілізації
2.2.2 Неолітична революція
2.2.2.1 Основні передумови
2.2.2.2 Перехід від привласнюючої економіки до відтворюючої (продуктивної")
2.2.3 Металургія
2.2.4 Розвиток гірничої справи та видобування корисних копалин
2.2.5 Розвиток домашніх промислів і становлення ремесла
2.2.6 Еволюція суспільної свідомості. Раціональні знання
2.2.6.1 Астрономія та календар