Концепції сучасного природознавства - Карпов Я. С. -
2.5.2.1 Філософія та поезія Гомера

2.5.2.1 Філософія та поезія Гомера

Безпосередній зв'язок стародавнього й античного знайшов яскраве відображення у всій діяльності не тільки видатного поета, але п великого філософа, педагога, натураліста Гомера. Більшість сучасних учених вважає, що Гомер жив у VIII столітті до н.е. в Іонії — на західному узбережжі Малої Азії або на одному з прилеглих островів. На той час аеди встигли зникнути — їм на зміну прийшли декламатори-рапсоди. Вони вже не співали, акомпануючи собі на кіфарі, а читали на розспів, речитативом, — і не тільки власні твори, але й чужі. Гомер був одним з них. Але Гомер — не тільки спадкоємець, але й новатор, не тільки підсумок, але й початок: у його поемах ми знаходимо витоки духовного життя всієї античності в цілому.

Існують припущення, що "Іліада" та "Одіссея" дійсно є яскравим вираженням багатовікової традиції імпровізаційної творчості — першими зразками письмово закріпленого "великого епосу". Це не означає, зрозуміло, що відомий нам текст поем нічим не відрізняється від вихідного, яким він був записаний чи "вимовлений" наприкінці VIII чи VII століття до н.е.

"Іліада" оповідає про один з епізодів останнього, десятого року Троянської війни — про гнів Ахіллеса, най могутнішого її найхоробрішого серед грецьких героїв, ображеного верховним проводирем ахейців, мікенським царем Агамемноном. Ахіллес відмовляється брати участь у боях, троянці починають перемагати, женуть ахейців до самого табору й ледь не підпалюють їхні кораблі. Тоді Ахіллес дозволяє вступити в битву своєму другу Партоклу. Партокл гине, і Ахіллес, відрікшись, нарешті, від гніву, чинить помсту за смерть друга: він убиває Гектора, головного героя й захисника троянців, сина троянського царя Пріама. Уся сюжетна канва поеми, усі герої, події - усе взято з міфів троянського циклу. Із цим же циклом пов'язана й "Одіссея", яка розповідає про повернення на батьківщину після падіння Трої іншого грецького героя - Одіссея - царя острова Ітака. Опис його дивних пригод у далеких, заморських краях дуже близький до казок і народних новел.

Читаючи Гомера, переконуєшся, що багато чого в його поглядах на світ — не тільки вічна й невмируща істина, але й прямий виклик усім наступним століттям. Найважливіше, що відрізняє його погляди, — їх широта, бажання зрозуміти різні точки зору, терпимість, як сказали 6 сьогодні. Автор героїчного епосу греків не виявляє ненависті до троянців, безперечних винуватців несправедливої війни, які через царевича Париса завдали образи людям і божественному закону гостинності, адже, викравши Олену, дружину спартанського царя Менелая, Парис виявив невдячність.

Гомер прославляє війну, але водночас він і проклинає її нещастя, її потворність, безсоромну наругу над людським достоїнством. Перше, очевидно, успадковане від примітивної моралі варварів-дорійців, друге — від нової моралі законності й світу. Ця мораль ще повинна підкорити собі Всесвіт, однак навіть у наш час не можна стверджувати, що це завдання виконано. Приниження людини несправедливістю, насильством — це ганьба й страждання для кожного з нас; свій нахабний виклик лиходії кидають усьому світопорядку, тобто кожному з нас; отже, кожен несе відповідальність за лиходійство.

Гомер володіє неповторною навіть серед побратимів по геніальності гостротою зору, і тому світ його бачення — звичайнісінькі предмети в цьому світі — різкіший, чіткіший, змістовніший, ніж той, що відкривається для будь-якого іншого погляду. Цю якість Маркс назвав дитячістю, тому що лише в ранні роки, лише дитині властива така пильність. Але дитячість Гомера — це ще і яскраве сонце, яким пронизані поеми, і замилування життям у будь-якому його вираженні (звідси загальна піднесеність тону, епічна величавість), і невичерпна цікавість до деталей. Дитяче виявляється, нарешті, і в тому, як ставиться художник до свого матеріалу. У Гомера суб'єкт ще не протиставляється об'єкту (суспільству чи навіть природі): так дитина довго не усвідомлює протилежності між "я" і "не я". Ця органічна єдність слабшала зі століттями, але все ж збереглася до кінця античної традиції.

За основною світоглядною і філософською тенденцією Арістотель відносить Гомера до перших філософів-матеріалістів, хоч, природно, сам Гомер ще не усвідомлював цього, оскільки ще не була, та й не могла бути усвідомлена у всій своїй глибині й значимості фундаментальна проблема взаємозв'язку між буттям і свідомістю, що становить сутність основного питання філософії. Арістотель відзначає при цьому, що сама думка вважати воду джерелом виникнення всього сущого належить стародавнім теологам, які писали про природу. У наш час достовірно відомо, що Арістотель мав на увазі Гомера: в "Іліаді" стверджується, що джерелом виникнення всього є Океан і Тефіда; неодноразово Гомер повторює, що вода є началом усього сущого. .

2.5.2.2 Мислителі мілетської школи
2.5.2.3 Загальна характеристика піфагоризму
2.5.2.4 Філософське вчення елеатів
2.5.2.5 Античний атомізм
2.5.2.6 Учення Арістотеля
2.5.2.7 Александрійська наукова школа
2.5.2.8 Геоцентрична система Птолемея
2.5.2.9 Спад у розвитку античної науки
2.6 Наука середніх віків
2.6.1 Основна характеристика епохи середньовіччя