Концепції сучасного природознавства - Карпов Я. С. -
2.8.2.3 Космогонія

У "Трактаті про світло" Декарт виходить з ідеї первісного хаосу. Він припускає, що спочатку не вся матерія складалася з кулястих частинок, тому що вони не змогли б заповнити без проміжків увесь простір. Однак з часом велика кількість частинок завдяки обточуванню набула кулястої форми. Проміжки між кулястими частинками заповнювалися уламками матерії. Чим меншими були ці уламки, тим швидше вони рухалися й тим швидше дробилися на ще менші частинки. Остання обставина пов'язана з порівняно великою площею поверхні малих частинок. У такий спосіб виникають два перші елементи світу. Перший елемент — це матерія, яка завдяки швидкості свого руху подрібнюється на дуже малі частини й заповнює якнайтісніше проміжки між частинками другого елемента. Другий елемент складається з кулястих частинок. Третій елемент утворюється пізніше. Він складається з частинок, що мають велику щільність і таку форму, що перешкоджає їх руху. Із цих трьох елементів матерії складається весь Всесвіт. У якому б стані не перебував спочатку Всесвіт, у ньому, на думку Декарта, повинен з часом утворитися коловий вихор. У світі не існує порожнечі, і тому всі частинки речовини змушені рухатися по колу. Вони прагнуть рухатися в різних напрямках, і тому не можна уявити собі погоджений рух усього Всесвіту навколо єдиного центра. Навпаки, 8 будь-якого зовсім неупорядкованого руху частинки Всесвіту утворюють колові вихори навколо багатьох центрів. Ближче до центрів обертання збираються найменш рухливі й найменші за величиною частинки.

Разом із збільшенням концентрації частинок речовини навколо центра обертання відбувається їх сортування: на однакових відстанях від центрів концентруються однорідні частинки. Дрібних і швидких частинок згодом стає все більше. Надлишок першого елемента спостерігається в деяких центрах, де формуються рідкі кулясті тіла. В одному із таких центрів утворилося Сонце, в інших центрах — інші нерухомі зірки.

Найкрупніші частинки третього елемента переміщуються до зовнішньої поверхні вихору, у якому вони знаходяться, а потім переходять з одного вихору в інший. Частинки, зосереджені в центрі неба, утворюють планети; більш масивні, які переходять на інше небо, — комети. Вони штовхають поперед себе деяку кількість матерії, захопленої із того неба, де вони тільки що перебували. Планети, прямуючи до центра неба, що їх уміщує, усе-таки не досягають цього центра, тому що він захоплений Сонцем або в інших небесах — нерухомими зірками. Вони опиняються на такій відстані від центра, яка відповідає рівновазі між силою руху частинок, що входять до складу планет, і силою руху навколишньої небесної рідини. Таким чином формуються орбіти різних планет! Потік небесної рідини, який огортає планету із зовнішнього боку вихору, змушує планету обертатися не тільки навколо Сонця, але й навколо власної осі.

Земля спочатку складалася з першого елемента, подібно до Сонця, і мала навколо себе свій вихор. Згодом частинки з гранями й деякі інші частинки першого елемента перетворювалися на матерію третього елемента. Поступово вся Земля була покрита й затемнена плямами третього елемента — ділянками твердої кори. Після того, як рух частинок, що складають Землю, сповільнився, вихор, у центрі якого знаходиться Земля, послабився. Ще раніше цей вихор Землі поглинув менший за розмірами вихор Місяця, і Місяць став супутником Землі. Аналогічна ж доля спіткала і Землю. Вихор Землі був поглинутий вихором Сонця, і Земля стала частиною більш могутньої вихрової системи. У центрі Землі до цього часу знаходяться частинки першого елемента, які швидко рухаються Це — розплавлене ядро Землі, подібне за речовинним складом до Сонця.

2.8.3 Ньютонівська революція
2.8.3.1 Ньютон і його час
2.8.3.2 "Математичні начала натуральної філософії" і їх структура
2.8.3.3 Закон всесвітнього тяжіння
2.8.3.4 Математичне узагальнення
2.8.3.5 Ньютонівська оптика
2.8.3.6 Атомістичні погляди Ньютона
2.8.3.7 Учення Ньютона про ефір
2.8.3.8 Ньютонівська Ідея дальньої дії
2.8.3.9 Простір, час, рух