Психотерапія - Каліна Н.Ф. - 3. Постфройдистські школи і напрями

Класичний психоаналіз, попри певні суперечності, зберігає цілісність і єдність своїх теоретико-методологічних засад, спадкоємність форм і методів аналітичної практики. Основні положення фройдівського вчення - теорія структури і функціональної динаміки психічного апарату, уявлення про стадії розвитку особистості, етіологія психічних порушень і способи їх лікування - по-різному еволюціонували в межах глибинно-психологічних шкіл, зберігши за всього розмаїття варіантів певну типологічну спорідненість.

3.1. Теорія об'єктних відносин М. Кляйн

В Україні об'єктна теорія австро-британської психоаналітика Мелані Кляйн (1882-1960) не набула такої популярності, як гештальттерапія чи групи самоактуа-лізації і особистісного зростання. Проте кляйніанство має великий потенціал, особливо щодо роботи з маленькими дітьми та їх матерями.

На відміну від 3. Фройда М. Кляйн вважала, що більшість психічних структур формується в перший рік життя дитини. Найважливішим чинником і початковою точкою психічного розвитку, за її теорією, є взаємодія дитини з матір'ю і материнськими грудьми. Ці взаємини - перші, в які вступає немовля, і така психічна та фізична близькість до життєдайних грудей певною мірою компенсує втрачену пренатальну єдність із матір'ю і відчуття безпеки, яке вона дає. На думку М. Кляйн, материнські груди захищають дитину від тривоги переслідування (персекуторна тривога), що виникає у відповідь на біль і дискомфорт народження, втрати внутріутробного блаженства.

Від початку немовляті властиві два основні прагнення: лібідне та агресивне, рівновага між якими постійно коливається. Я (свідомість), розвиваючись, прагне оволодіти бажаннями і задовольняти їх у безпечних умовах. Материнські груди, за образним висловом М. Кляйн, "необмежене джерело молока і любові", є для немовляти основним об'єктом, а мати - "всесильною істотою, яка може позбавити будь-якого болю і зла". Однак далеко не завжди грудне годування і материнська турбота повністю відповідають запитам дитини: у матері буває мало молока; дитині важко смоктати чи вона захлинається рідиною; мати може мимовільно відштовхнути немовля, що завдає їй болю, вона не може давати груди у всіх випадках, коли дитина вередує. З огляду на це груди як психічне уявлення, пов'язане із задоволенням, стають улюбленими і відчуваються як "хороші"; водночас вони є джерелом фрустрації, а тому ненависні і відчуваються як "погані". Такий сильний контраст між "хорошими" і "поганими" грудьми існує через недостатню інтегрованість Его і процесів розщеплювання всередині нього. Проте є підстави припускати, що в перші 3-4 місяці життя дитини "хороші" і "погані" об'єкти не повністю розмежовані в її психіці. Картину зовнішнього і переведеного у внутрішній план об'єкта дуже спотворюють фантазії, тісно пов'язані з проекцією імпульсів на об'єкт. "Хороші" груди - зовнішні і внутрішні - стають прототипом усіх корисних об'єктів, які є ще й джерелом задоволення, "погані" груди сприймаються як негативні і загрозливі.

Ситуація грудного годування приносить не тільки приємні відчуття. Емоційний стан матері, кількість молока, форма соска і режим годування - усе позначається на ставленні немовляти до грудей: воно амбівалентне, дитині важко розібратися у своїх почуттях. Ще менше немовля здатне відокремити зовнішнє від внутрішнього, себе від навколишньої дійсності, насамперед від матері і материнських грудей. Тому початкову стадію психічного розвитку називають параноїдно-шизоїдною. Параноїк (грец. paranoia - божевілля, безумство) сприймає навколишній світ загрозливим і ворожим - для немовляти такими є погані груди і поганий зовнішній об'єкт; шизофренік (грец. schizo - розсікаю і рпгбп - серце, розум) не здатний відокремити свої переживання і відчуття від зовнішніх дій. Параноїдні реакції немовляти зумовлені його деструктивними імпульсами, спрямованими на "погані" груди. М. Кляйн образно описала походження ранніх страхів: "...ненависні груди набули орально-деструктивної якості імпульсів самого немовляти, що виникають у нього в станах фрустрації та ненависті. У своїх деструктивних фантазіях він кусає і розриває груди, знищує їх, пожираючи.

При цьому в немовляти виникає відчуття, що груди так само атакуватимуть його. У міру того як уретрально- і анально-садистичні імпульси набирають сили, дитина у своїх уявленнях починає атакувати груди за допомогою отруйної сечі та вибухових фекалій і чекає, що груди відповідатимуть такою самою отруйністю і вибухом. Деталі його садистичних фантазій визначають зміст страхів, боязні внутрішніх і зовнішніх переслідувачів, пов'язаних насамперед із "поганими" грудьми".

Такі первинні форми об'єктних відносин упродовж життя розвиваються і ускладнюються. Сплутані уявлення про погане і хороше ведуть до недиференційова-них відносин поглинання і заперечення (інтроекції та проекції). Агресія і заздрість заважають немовляті налагодити стабільно позитивні взаємини з хорошими об'єктами, а відчуття подяки і любові формує стійкість до фрустрацій. Це сприяє утворенню сильного Его, проте провідна роль у процесі розвитку особистості все-таки належить матері. Хороша мати може зумовлювати будь-які агресивні й деструктивні проекції немовляти.

Дитина, спрямовуючи на матір деструктивний імпульс, одночасно і бажає, і боїться її зруйнувати. І відповідно, відчути зворотну агресію від матері, яка прагне надати значення будь-яким діям дитини, демонструючи когнітивну, інтелектуальну реакцію на її випадкові і хаотичні рухи. Мати просить, наказує: "Візьми іграшку, вона хороша, а цього не бери, викинь - це погане", створюючи осмислений контекст інтерперсональної взаємодії. Аналогічно поводиться і психотерапевт, демонструючи надійність і стійкість, здатність роз'яснювати будь-які, зокрема несвідомо-агресивні, імпульси клієнта, спрямовані на руйнування терапевтичного альянсу або власного Я.

М. Кляйн проводить чіткі й переконливі аналогії між психотерапією та грудним годуванням. Початкові стадії розвитку переносу відповідають параноїдношизоїдній позиції, на якій клієнту важко сформувати стійке позитивне ставлення до дій та інтерпретацій терапевта. Часто трапляється, що вдалі і конструктивні терапевтичні дії пацієнт спочатку приймає, а потім знецінює, внаслідок чого обсяг виконаної роботи збільшується, а терапія не рухається вперед. Іноді спостерігається інша картина: адекватне сприйняття аналітичних інтерпретацій з подальшою їх ідеалізацією. Це спричинює їх незатребуваність - клієнт несвідомо вважає, що поради і припущення надто хороші, щоб ними можна було скористатися.

Класичну картину параноїдно-шизоїдної сплутаності демонструють пацієнти з істеричним типом особистісної організації: вони прагнуть постійно бути в центрі уваги, дуже обурюються, коли не вдається нав'язати іншим своє розуміння подій; їх розповіді надто суперечливі; вони заперечують інтерпретації і не хочуть визнавати очевидних речей. Такі ситуації у психотерапевтичній діяльності трапляються дуже часто.

Процес індивідуальної терапії клієнтка почала з переліку безлічі проблем і труднощів власного життя. Сумарна картина виглядала так: пані 3. вийшла заміж за чоловіка, який виявився егоїстом, не бажав матеріально забезпечувати сім'ю, не любив свого сина, бив його, а дружину зробив інвалідом. Він - потвора, справжній монстр, -якого клієнтка, проте, не хоче залишати і боїться, щоб він не кинув її з власної ініціативи. Згодом виявилося, що клієнтка вийшла заміж "на зло" хлопцеві, який не відповів взаємністю на її почуття, а чоловіка вона зовсім не любила. Син, "ця нещасна дитина", буквально через три-чотири фрази теж "магічно перетворювався" на основний життєвий тягар, невдячного, упертого ледаря.

Ось характерний приклад роботи терапевта з пані 3.

К¹.: Думаю, основною причиною всіх моїх проблем з чоловіком є ставлення до чоловіків загалом. Я їх усіх ненавиджу. Річ у тім, що в дитинстві мене двічі намагалися зґвалтувати, і на другий раз це нарешті вдалося.

Т.: Нарешті? Ви дали привід для цього?

К.: Та ні, я мала на увазі, що воно було вдалим... що відбулося, тобто... Це здійснилося.

Т.: Ми говорили на заняттях про те, яке значення надає психоаналіз обмовкам і мовним помилкам. Крім того, ви почали фразу зі слів "та ні", маркера прихованої амбівалентності.

К.: Як ви не розумієте! Я просто помилилася, обмовилася, от і все.

Т.: Однак цю фразу слід інтерпретувати як визнання того, що ви певною мірою спровокували те, що відбулося. К.: Нічого подібного!

Підчас бесіди було з'ясовано, що ґвалтівник довго переслідував пані 3., вона "дратувала" його, а потім "абсолютно випадково" опинилася напівроздягненою в гуртожитку, де на поверсі не було жодної людини. Двері кімнати теж були "чомусь" не замкнуті... і так далі. її поведінка була надзвичайно віктимною (позначеною несвідомим прагненням стати жертвою насильства), але пані 3. наполегливо чинила опір інтерпретаціям і не хотіла визнавати очевидні речі.

Т.: Добре, давайте обговоримо перший випадок, який справді стався в дитинстві.

К.: Мені було десять років, і старий сусід, сліпий, якому я читала, несподівано спробував повалити мене на ліжко. Я втекла, дуже злякалася. Просто дивно, як я здогадалася, що він хотів від мене чогось поганого. Я вдома декілька годин проплакала. А мати навіть не запитала, чому, а коли я їй розповіла, не повірила, почала на мене кричати, замість того щоб захистити. І знову примушувала йти до нього наступного дня, але я вперлася і не пішла. Тільки тоді вона повірила. Хіба це не жахливо? Дотепер не можу їй цього пробачити.

Т.: Раніше ви казали, що у вас прекрасні стосунки з матір'ю, що вона - єдина людина, яка вас розуміє і любить.

К.: Ну... так. Знаєте, вона просто не повірила, що таке могло трапитися, не могла собі уявити.

Т.: ви прибігли додому перелякана, довго плакали...

К.: (перебиваючи): У мене була просто істерика!

Т,: Так. Десятилітня дівчинка повертається додому вся в сльозах" а мати не звертає на це уваги.

К.: Ну, як вам сказати... Просто ЇЇ вдома не було. Видно, вийшла кудись.

Т.: Але потім, коли повернулася, вона побачила, що дочка сама не своя, очі від сліз припухли...

К.: Ну... Вона увечері прийшла, пізно, їй було не до мене.

Т.: Однак ви розповіли матері про те, що трапилося?

К.: Ні, я не розповіла. Я тільки на другий день розповіла, коли мене знову туди хотіли послати.

Т.: І тоді мати повірила вам і дозволила не ходити до сусіда?

К.: Ну... так... Та спочатку не повірила.

Т.: Спочатку не повірила, а потім повірила?

К.: У першій розмові - ні, почала кричати, що я дурниці вигадую.

У цей момент психотерапевт усвідомив свій контрперенос, оскільки теж відчув бажання, щоб пані 3. перестала вигадувати дурниці і опиратися не тільки інтерпретаціям, а й очевидним, нею самою розказаним фактам. Психотерапевт продовжував розпитувати клієнтку.

Т.: У вас Із матір'ю було дві розмови?

К.: Ні, одна.

Т.: Проте перед цим ви стверджували протилежне.

К.: Ну, значить, дві. Яка різниця, врешті-решт!

Т.: Я хочу зрозуміти, наскільки обгрунтований ваш докір, адресований матері. Чи справді вона не повірила в цей страшний випадок і не захистила вас.

К.: Як це не захистила! Звідки ви це взяли? Мати мене любить, я - пізня, бажана дитина, вона завжди була на моєму боці. Ви мене абсолютно неправильно зрозуміли!

Т.: Однак ви тільки що розказували, як вона не повірила, що старий сусід до вас чіплявся...

К.: (перебиваючи, змінивши агресивні інтонації на слізні): Нічого подібного! Я просто розповіла, як мене в дитинстві мало не зґвалтували, а Ви не вірите.

Т.: Ми можемо зараз прослухати аудіозапис цієї розмови.

К.: Ні, не потрібно. Може, вам просто так здалося. Знаєте, у мене через пухлину в мозку хвороба Міньяра (як з'ясувалося потім, це було вигадкою клієнтки), і коли розмовляють кілька осіб, я погано розумію ваші питання.

Т.: Проте нас тільки двоє в кабінеті.

К.: І взагалі... Яке все це має значення? Давно ж було.

Т.: Однак це справді важливо. І потім, ви самі сказали, що ця подія дуже вплинула на вас, на ваше ставлення до чоловіків.

К.: Саме так, а ви мене про матір питаєте.

Т.: Просто ваше ставлення до мене і до аналізу таке саме подвійне - ви чекаєте від мене допомоги і водночас звинувачуєте в нечуйності, недовірі. Ви певною мірою перенесли на мене почуття, адресовані матері.

К.: Нічого подібного! Я люблю матір і вдячна їй за все, що вона зробила.

Т.: Трохи раніше ви говорили, що не можете пробачити матері того, що...

К.: (перебиваючи, істерично скрикуючи): Нічого я такого не говорила і сказати не могла! Звідки ви це взяли? Ви мені просто не вірите, ні про перший випадок, ні про другий!

Т.: У вашій розповіді дуже багато суперечностей.

К.: Просто ви мені не вірите, як І всі, з самого дитинства! (Істерично плаче).

Приклад засвідчує, що поведінка пані 3. повністю відповідає картині, змальованій М. Кляйн. Такі пацієнти постійно "відщеплюють" заздрісні і ворожі елементи себе, пред'являють аналітику лише ті аспекти, які вони вважають кращими. Деякі уникають критикувати терапевта, занурюючись у стан сплутаності. Вона є не тільки захистом, а й проявом невпевненості: аналітик залишиться хорошою фігурою або і він, і та допомога, яку він надає, стануть поганими через ворожу критику пацієнта. М. Кляйн виводить цю невпевненість із тих почуттів сплутаності, які є наслідками порушень ранніх відносин із материнськими грудьми. Немовля, яке завдяки силі параноїдних і шизоїдних механізмів і гостроті заздрості не може розділити та успішно зберегти окремо любов і ненависть, отже, хороший і поганий об'єкти, схильне відчувати сплутаність між хорошим і поганим і в інших обставинах.

Наступна стадія розвитку об'єктних відносин - депресивна. Вона настає тоді, коли мати починає залишати дитину саму - спочатку ненадовго, а потім на триваліші проміжки часу. За відсутності матері дитина (якщо не спить) кричить і плаче, відчуваючи сильну тривогу, яку їй необхідно навчитися долати. Неспроможним на це дітям важко переходити поріг депресивної позиції, а тому і надалі, в дорослому житті, вони мають численні проблеми, зумовлені тривогою розлуки або втрати.

М. Кляйн вважала основним результатом цього періоду здатність немовляти долати тривоги, що готує його до проблем і суперечностей едіпового комплексу. Дитина вчиться адекватно реагувати на зовнішню агресію (розуміти значення покарань), набуває здатності витримувати негативну стимуляцію або відсутність позитивної, засвоює уявлення про те, що шлях до задоволення бажань не завжди найкоротший. Подолання депресивної позиції охоплює відчуття подяки, зумовлене здатністю до любові, а не провиною. Це пов'язано з формуванням уявлення про стійкі "хороші" об'єкти, яке відтак стає основою інтеграції власного Я.

Подолавши поріг депресивної позиції, суб'єкт навчається чітко розмежовувати себе і світ в емоційно насичених ситуаціях. За неподоланності цього порога кожну пережиту втрату людина відчуває як руйнування власної особистості, зникнення важливих частин власного Я. У праці "Печаль і меланхолія" 3. Фройд, визначаючи відмінності між скорботою і депресією, писав про зубожіння Я: "У скорботі світ стає бідним і порожнім, у меланхолії таким стає Я. Невротик вважає своє Я мерзенним, ні на що не здатним, аморальним, він дорікає собі, чекає вигнання або покарання".

Особа не може змиритися і жити далі з утратою об'єкта, рівнозначною руйнуванню Я. Фактично Я як втрачений об'єкт відчуває себе одночасно поганим (негідним любові), винуватим і мізерним (нездатним привернути і втримати улюблений об'єкт). Особливо тяжкі випадки, коли Я із самого початку не володіло об'єктом, не мало з ним реальних стосунків, замінюючи їх ілюзіями нерозподіленої любові.

Важкий депресивний стан у клієнтки І. настав після того, як вона набралася сміливості освідчитися в коханні своєму обранцеві - молодому привабливому колезі, що мав великий успіх у жінок.

Майже рік пані І. провела в мріях І фантазіях, які її обранець перервав різко, відразу. Клієнтка, що була на той час одинадцять років у цілком благополучному шлюбі, мати двох дітей, почала послідовно руйнувати свою сім'ю. На терапії вона пояснила, що не заслуговує щастя, не має права обдурювати свого чоловіка і повинна бути покарана. Втрата об'єкта не привела до розриву уявних стосунків з ним, оскільки пані І. збиралася заповнити своє життя знанням того, що коханий щасливий (з Іншими жінками), а раз так - розуміння цього допоможе їй жити самій. Клієнтка не тільки активно фантазувала про любов, яку вона нібито прочитала в очах коханого, а й вела тривалі телефонні бесіди з подругами про те, як "фатальні" обставини не дозволяють йому освідчитися.

Такі люди починають руйнувати власне життя, роблять сенсом свого існування щастя обожнюваного об'єкта, вважаючи себе негідними щастя.

Ще одна форма депресивної травми пов'язана з надмірною тривогою і страхами розриву об'єктних відносин. Зіткнувшись із безліччю ситуацій тривоги, Его прагне заперечувати їх, а коли тривога досягає вищої межі, Его навіть заперечує факт своєї любові до об'єкта. Наслідком цього може стати тривале придушення любові. Таке часто трапляється з підлітками, тривожними у сфері міжособистісних стосунків. Заперечуючи почуття любові, вони у присутності об'єкта її поводяться зухвало, агресивно, одержують у відповідь зневагу або відмову і критику, переконуються у відсутності зустрічної емоції і доводять це переживання до крайнощів, вважаючи себе абсолютно непривабливими, а інших людей - нездатними любити.

Багато психоаналітиків поділяє думку, що провідну роль у подоланні депресивних і параноїдно-шизоїдних страхів у ранньому дитинстві відіграють обсесивні механізми - нав'язливі стани і дії. З їх допомогою дитина стримує тривогу, а її Я міцніє. Часто повторювані фрази, рухи і дії (бажання багато разів слухати одні й ті самі казки та історії, стереотипні ігри, звичні ритуали одягання, купання, готування до сну тощо) вселяють упевненість, дають відчуття стабільності світу і власного Я. Надалі в дорослому житті люди звертаються до нав'язливих ритуалів щоразу, коли їхні стосунки з оточенням зазнають кризи.

Діти і дорослі, що часто вдаються до обсесивних захистів, не можуть ефективно приборкувати тривоги психотичної природи. Дуже сильні почуття викликають у них відчуття вини, а нав'язливість стає ефективною формою контролю ваблень. Як правило, нав'язливі невротики мають жорстке і ригідне Супер-Его з яскраво вираженими каральними і заборонними функціями. Людина, яка налагоджує об'єктні відносини за нав'язливим типом, має багато труднощів у спілкуванні через "ненадійність і нестійкість" своїх партнерів. Такі люди впевнені в собі, і це позначається на їхніх соціальних взаєминах і статусі.

М. Кляйн та А. Фройд є засновницями дитячого психоаналізу. Під час Другої світової війни і в повоєнні роки в Англії було багато дітей, що залишилися без батьків, зазнавши відчутних психологічних травм. Вони потребували допомоги, і психоаналіз виявився в цьому досить ефективним. Розроблений М. Кляйн психоаналітичний метод полягав у розумінні дитячої гри як безпосереднього символічного виразу едіпових проблем і страхів дитини. Аналітик дозволяла дитині на сеансі активно виражати будь-які почуття і відразу давала їх прямі інтерпретації. Деякі моменти діти інтерпретували самі.

Під час роботи з хлопчиком на ім'я Річард, який побачив у саду отруйні гриби, М. Кляйн обрала таку тактику: "...У своїй інтерпретації я пов'язала цей страх (отруйних поганок. - Н. К.) із "свинським" містом - воно означало для його психіки мої "нутрощі" і "нутрощі" його матері, які стали поганими через грози і гітлерівські бомби. Вони означали "поганий" пеніс батька, що входить у тіло матері і перетворює її тіло на небезпечне місце. "Поганий" пеніс усередині матері символізували отруйні гриби, що виросли в саду за моєї відсутності, а також чудовисько, з яким билася маленька людина (він сам)... Його власні агресивні бажання, що стосувалися статевого акту батьків, значно посилювали тривогу і відчуття вини... До фантазії про руйнування, що загрожувало матері з боку поганого батька, додалася загроза від агресії Річарда, оскільки він ідентифікував себе з "поганим" батьком...".

Кляйніанські інтерпретації відповідали віковим особливостям дітей та їхнім когнітивним можливостям. Учні і послідовники М. Кляйн із часом розробили спеціальні ігрові техніки, які застосовували для розуміння дитячих проекцій: гра з піском і водою, тематичне малювання, танець, ляльковий театр та ін. Деякі психо-аналітики організовують спільну терапію - дітей і батьків. Існує окрема форма клінічних спостережень і терапії матерів із немовлятами, спеціальні методи розроблено для дітей із вадами зору і слуху.

Нині теорія об'єктних відносин має багато прихильників, дуже поширена в терапії дітей і дорослих. її евристичні можливості реалізують як самостійно, так і у формі теоретичного синтезу з іншими концепціями (его-психологією, теорією Самості та ін.). Кляйніанські ідеї виявились особливо цінними для розуміння психозів та межових станів - найтяжчих видів психічних розладів, започаткованих у ранніх стадіях психічного розвитку дитини.

Дитячий психоаналіз і психотерапевтична допомога дітям особливо поширилися у Великій Британії, стимулювали розвиток теоретичних уявлень про дитинство.