Історія релігій - Лубський В.І. - Християни Апостола Хоми

Коли португальці з'явилися в XV столітті в Індії, вони зустріли там християн, що затверджували, що їх общину заснував Апостол Хома, благовествовавший в Індії про неділю Христа. Община розташовувалася на південно-західному побережжі нинішнього штату Керала і цілком вписувалася в індійське суспільство на положенні особливої касти. Християни Хоми знаходилися в літургійному спілкуванні з Церквою Асірії Сходу, яка з давніх пір регулярно посилала до Індії єпископів для висвячування дияконів і священиків. У VIII столітті Індія одержала власного митрополита, що займав десяте місце в ієрархії асірійців. Звичайно митрополити не знали місцевої, мови, і реальна влада знаходилася в руках індійського священика, іменованого архідияконом вся Індії. Він залишався фактично цивільним і релігійним главою общини до появи португальців.

Португальська колонізація пов'язана з сумною історією насильницької латинізації, що викликала небудови і розколи серед християн Хоми. Нині їх нащадки, що налічують близько 5 мільйонів віруючих, розділені на п'ять орієнтальних Церков, включаючи 15 000 віруючих, що належать Церкві Асірії Сходу.

Про інших див. Сірійська Православна Церква (11.D), Сиро-Малабарська Католицька Церква (IV. В. 2) і Сиро-Маланкарська Католицька Церква (1У.С.5).

Цікава особливість християн Хоми - існування етнічної общини "південців" або "кнанайа". Згідно переказу, вона сходить до групи з 72 іудео-християнських сімей, що переселилися в 345 році до Індії з Месопотамії. Є історичні свідоцтва, підтверджуючі цей переказ. Нащадки переселенців, що не одружувалися поза своєю общиною, нині налічують близько 200 000 чоловік і утворюють дві етнічні єпархії в штаті Керала. Одна відноситься до Сиро-Малабарськой Католицької Церкви, інша - до Сірійського Православного патріархату.

Термін "Орієнтальні Православні Церкви" звичайно використовується для позначення шести древніх східних Церков. Хоча вони перебувають у спілкуванні одна з одною, кожна з них зовсім незалежна і має характерні тільки для неї традиції.

Загальним для всіх шести Церков є заперечення христологічного визначення Халкідонського Собору 451 року, відповідно до якого Христос є одна особистість у двох природах, нероздільних і несумісних. Для них сказати, що Христос "у двох природах", значить надмірно акцентувати в Христі подвійність на шкоду єдності особистості. Проте, вони заперечують класичне монофізицтво Євтихія, вважавшого, що людство в Христі було поглинено його єдиною Божественною природою, і віддають перевагу формулі Св. Кирила Олександрійського, що говорило про "одну природу Бога Слова втіленої " (mia phisis tou theou logou sesarkomeni).

Відразу після Халкідонського Собору кількість християн, що відкидали.його вчення у Візантійській імперії, було досить багато. Сьогодні їхнє число невелике.Деякі із шести Церков існували сторіччями в умовах, де більшість населенні не було християнами, а в недавній час окремі Церкви перетерпіли найжорстокіші гоніння при комуністичних, режимах..

Цих християн, оскільки вони відкидали Халкідонське визначення про дві природи у Христі, нерідко помилково називали "монофізитами", у перекладі із грецької - "одноприродниками". Цю групу Церков іноді називають "Малі Східні Церкви", "Древні Орієнтальні Церкви", "Не- Халкідонські Церкви" й "До- Халкідонські Церкви". Сьогодні багато богословів і церковних лідерів по обидва боки визнають, що христологічне розходження між Східними Православними й тими, хто прийняв Халкідон, були всього лише словесними, і що обидві сторони фактично сповідають одну віру в Христа, використовуючи різні формули.