Релігієзнавство - Лубський В.І. - §1. Християнське віровчення і культ

Основні положення християнського віровчення (догмати), що являють собою ідеї, які спотворюють і містифікують дійсність, складалися протягом ряду століть. Вони сформульовані у Біблії та у постановах християнських вселенських соборів. їхня суть викладена у 12 пунктах Символу віри, прийнятого на перших соборах у 325 та 381 рр.

Згідно з Символом віри християни повинні вірити в єдиного Бога, який виступає утрьох особах: Бога-отця, Бога-сина і Бога-духа святого ("свята трійця"). Бог-отець розглядається як творець світу видимого (природа та людина) і невидимого (ангели). Богом-сином вважається Ісус Христос з його євангельською "біографією". Бог-дух святий походить від Бога-отця, у католицизмі — і від Бога-сина. Християнська "трійця" несе на собі відверті сліди політеїзму, звільнитися від яких ця монотеїстична релігія так і не змогла.

Найважливішим положенням християнства вважається догмат боговтілення, згідно з яким Ісус Христос, залишившись Богом, начебто став людиною, народившись від діви Марії. Цей догмат покликаний надати всім євангельським повчанням, що приписуються Христу, авторитету "божественних істин", а саме: представити християнство як "боговстановлену релігію".

Велика роль відводиться догмату спокутування, згідно з яким своїми стражданнями і смертю на хресті Ісус Христос приніс себе у жертву Богу-отцю за гріхи людей — спокутував їх. Тим самим він начебто відкрив людству шлях до "спасіння від влади гріха".

Одне з центральних місць у християнському віровченні займає догмат воскресіння Ісуса Христа, яке проголошується запорукою майбутнього загального воскресіння людей з мертвих.

Догмат вознесіння зобов'язує християн вірити, що після свого воскресіння Ісус Христос тілесно вознісся на небо — до Бога-отця, підкресливши цим нікчемність земного буття порівняно з вічністю, котра ніби чекає на людину у потойбічному світі.

Такий же фантастичний характер, породжений релігійним спотворенням реальності, мають й інші християнські догми, багато з яких є інтерпретацією дохристиянських вірувань, запозичених від стародавніх східних релігій. До таких запозичень слід віднести, зокрема, віру у безсмертя душі, уявлення про потойбічне пекло та рай, ідею небесного вшанування за богоугодне життя на землі, тощо. Вимога визнати догмати абсолютними, непогрішними істинами, набутими від Бога, сприяє закріпленню у свідомості віруючих спотворених уявлень про світ.

Символ віри приписує вірувати в "єдину святу, соборну та апостольську церкву", визнавати необхідність хрещення, покладати надію на майбутнє воскресіння мертвих, настання після цього вічного блаженства для праведників та вічних мук для грішників. Практично жодна з цих ідей не є породженням самого християнства, а запозичена від дохристиянських вірувань з досить незначною переробкою стосовно культу Ісуса Христа.

Паралельно із становленням віровчення відбувався процес формування християнського культу, покликаного впливати на почуття віруючих з метою підтримування та поглиблення їхньої релігійності.

Найважливіші елементи християнської обрядності називаються таїнствами. До них належать: хрещення (залучення до християнства шляхом занурення у воду або окропления), миропомазання (передавання хрещеному "благодаті святого духа" шляхом змащування його ароматичною речовиною — миро), євхаристія, або причастя (з'їдання хліба та вина, які сприймаються як тіло та кров Христа), покаяння (сповідь віруючих в своїх гріхах священикові, щоб одержати через нього прощення від Бога), шлюб (здійснення у храмі одруження), священство (посвята у сан диякона, священика або єпископа) та маслосвяття або соборования (помазання хворого освяченою оливою — єлеєм). Своїми джерелами християнські таїнства сягають Первісних культових дій.

Головним християнським богослужінням є літургія (обідня, меса) — театралізоване дійство, яке супроводжується різними заклинаннями, молитвами, музикою або співом, читанням "священного писання", поклонами, запалюванням свічок та лампад, курінням ладану тощо. Мета богослужіння — постійно впливаючи на розум та почуття віруючих, стимулювати їхню релігійність, віру у надприродні сили.

Разом з ушануванням Бога, діви Марії (богородиці, богоматері, мадонни) склався культ "святих" — ушанування осіб, які "догодили богу" і відзначені ним "даром чудотворення". Серед цих святих чимало міфічних персонажів. Важливу роль відіграє у християнстві культ хреста, який сприймається не тільки як знаряддя Христа, а як засіб "спасіння".

Значне місце у християнському культі відводиться святам, покликаним сприяти емоційному впливу на віруючих і підтриманню їхньої релігійності. До головних християнських свят належать: свято "воскресіння" Христа, Трійця або п'ятидесятниця (на честь зішестя на апостолів святого духа, що ніби було на п'ятидесятий день після воскресіння Христа), Різдво Христове тошо.