Релігієзнавство - Лубський В.І. - §18. Бабіти

На початку п'ятидесятих років дев'ятнадцятого століття в Ірані виникає секта бабітів. Цей рух розпочався з того, що молодий ширазький торговець Сещ Алі Мухаммед проголосив себе Ба-бом, тобто "воротами", завдяки яким віруючий мусульманин може наблизитись до Аллаха і потрапити в його царство.

За кілька років до цієї події Сеїд мешкав в священному місті шиїтів Кербері, де мав знайомство з керівником сектанської громади шейхістів Сеїдом Каземом Решті. Шейхісти вважали, що їх керівник є тією людиною, після якої повинен з'явитись дванадцятий Імам. Коли Казем Решті помер, його послідовники розпочали пошуки нового вождя. Цей вождь повинен був готувати людей до приходу останнього імама. Один з діячів секти, Мула Хусейн, вирішив, що Баб відповідає всім тим вимогам, яким повинна відповідати людина, щоб бути продовжувачем Решті. З часом Баб збирає навколо себе чисельних послідовників. Це дало йому змогу для широкого розгортання свого руху.

Головним віросповідчим документом бабітського руху була книга "Беян", яка містила в собі містично-догматичні трактати. Але ця книга була не надто зрозумілою для більшості рядових членів цього руху. Одна з причин полягає мабуть у тому, що зміст її трактатів виявився занадто складним і незрозумілим. В бабітському переказі зберігся діалог про істину, який начебто відбувся між Бабом і його наближеним Камейль ібн Зіядом. На запитання Зіяда, що таке істина, Баб відповів, що істина — це прояв божественної величі без позначки. Подальша розмова привела до того, що на питання про істину керівник бабітського руху дав такі відповіді: "Істина — це усунення умовиводу і прояснення того, що пізнано", "залучення божественної єдності завдяки природі оволодіння цією єдністю". Зрозуміло, що такі визначення істини не могли бути зрозумілими для більшості рядових послідовників бабітського руху.

Більшу підтримку знаходили ті елементи вчення бабізму, які торкались конкретного життя людей. Закінчилась епоха феодального середньовіччя. Знімались заборони на відшкодування процентів в торгівельних операціях. Але ця свобода розповсюджувалась тільки на місцевих жителів. В такий спосіб іранське купецтво позбувалось іноземної конкуренції. Відмінялись всі ті заборони, які раніше було накладено ісламом на щовкову одежу та всілякі прикраси. Це, в свою чергу, також пожвавлювало торгівлю. Всі ці положення сприяли залученню до бабітського руху представників дрібної та середньої буржуазії.

Деяку роль в залученні народних мас в лави бабітського руху відігравало і спрощення релігійного культу, на якому наголошували бабіти. Вони відміняли молитвені зібрання, заперечували щоденний п'ятикратний намаз. Були також спроби реформування деяких норм побуту, становища жінки, сімейного права.

В 1847-му році Баба було заарештовано шахськими властями і перевезено до Тегерану. В цей час розгортається велике народне повстання, яке проходило під бабітськими гаслами. Намагаючись припинити повстання, влітку 1850-го року шахські власті стратили Баба. Але повстанський рух не припинився. Навпаки, він почав ще більше розповсюджуватись і переріс в громадянську війну. Після страти Баба мула Мухаммед Алі проголосив себе його продовжувачем. В боротьбі бабітського руху з шахськими військами він виявив набагато більше здібностей, ніж попередній керівник бабізму. Але все було марно. До 1852-го року всі бабітські повстання на території Ірану були придушені.

§19. Бехаїзм

Серед послідовників керівника бабітського руху була людина на ім'я Яхья, якому Баб, вже знаходячись за ґратами, передав свої рукописи і деякі особисті речі. Окрім цього, Баб начебто наказав Яхьї дописати останні вісім глав до священної книги бабітів "Беян".

Прихильники Яхьї, крім цього, цитують промову Баба, з якою він начебто звернувся до Яхьї: коли з'явиться на світ "той, кого виявляє Господь" в особі останнього пророка, то він, Яхья, повинен відмінити "Беян" і взяти під своє керівництво весь бабіт-ських рух. Сказане треба було розуміти так, що "виявленим" буде сам Яхья. Цього було достатньо, щоб він переіменував себе в Сух-е Езеля, що в перекладі означало "ранок вічності". З Тегерану, де йшло жорстоке переслідування учасників бабітського руху, Сух-е Езель переправляється до Багдаду. Знаходячись на території, яка вже не була підлегла Ірану, а знаходилась під зверхністю Турції, він знову розпочинає збирати бабітські громади.

В Сух-е Езеля був брат Хусейн Алі, який також приймав участь в бабітському русі. Після придушення повстання він потрапив за грати. Але в 1852-му році зумів втекти з в'язниці і також переправився до Багдаду. Хусейн Алі взяв собі ім'я Бехаулла, що в перекладі означає "сяяння Бога". Він також проголосив себе єдиним законним продовжувачем Баба.

З цього починається багатолітнє суперництво між братами, яке згодом перейшло в відкриту ворожнечу і намагання вбити одне одного. Турецький уряд вирішив переселити братів спочатку в Стамбул, а потім в Адріанопіль, вважаючи, що, знаходячись в оточенні сунітського населення, брати не зможуть розгорнути активну агітацію. Але тривала ворожнеча між братами, яка ще більше підсилилась, примусила турецький уряд розселити їх. Одного було відправлено на Кіпр, а другого в Палестину.

Діяльність Бехаулли виявилась більш успішною, ніж його молодшого брата. Тому новий релігійний рух отримав назву від Його імені — бехаїзм.

Перемога Бехаулли пояснюється тим, що релігійна ідеологія, яку він пропагував, більше відповідала вимогам часу. В той час як його брат залишився на позиціях бабізму з його демократичними тенденціями і войовничим духом, Бехаулла перейшов на дещо інші позиції. Ці позиції більше відповідали потребам і тим обставинам, які склались в тодішньому суспільстві.

Вчення Бехаулли знайшло своє відображення в новій священній книзі "Кітабі Акдес", що в перекладі означає "Священна Книга". Ця книга містила в собі як догматичні, так і соціально-політичні і етичні аспекти. Крім цього, своє вчення лідер бехаїзму викладав в спеціальних посланнях — "лаухах".

Треба сказати, якщо бабізм був специфічним іранським явищем, то бехаїзм швидко вийшов на міжнародну арену. Коли Бехауллі вдалось залишитись переможцем і його вчення пустило глибоке коріння на Іранському грунті, він проголосив не тільки своє розмежування з бабізмом, а й до деякої міри з ісламом взагалі. В останні десятиріччя свого життя (помер він у 1892-му році). Бехаулла проповідував своє вчення в різних країнах світу, в тому числі і серед християнських народів.

Однією з причин такого розповсюдження бехаїзму в світі була проголошена ним віротерпимість і спрямованість до синкретизму. Серед гасел, які були накреслені над входами в бехаїтські храми, був і такий: "Релігія потрібна як об'єднуючий початок. Якщо ж вона є приводом для непорозуміння, то краще взагалі не мати такої релігії". Бехаулла сформулював завдання створення нової світової релігії. На його думку, ця релігія повинна бути не схожою ні на одну з вже існуючих релігій, але об'єднувати їх усіх в своєрідному синтезі. Його син і продовжувач Аббасефенді, вибравши собі ім'я Абдулбеха, що в перекладі означає "раб сяйва божого", ще більше заглибив космополітичні тенденції в цій релігії.

Безумовно, така орієнтація відносно віровчення повинна була переглянути і обрядову сторону релігії. Бехаїзм підкреслював другорядне значення культу, молитов, побутових наказів і заборон в релігії. Загальні богослужіння в мечетях були відкинуті. Побутові приписи зводились до гігієнічних вимог. Всі заборони, які раніше було накладено ісламом на використання щовкових тканин, різноманітних прикрас та предметів розкоші, бехаїзм відкидав. Зняття бабізмом заборони на відшкодування процентів бехаїзм підкреслив ще чіткіше. Таким чином, було знято останню перешкоду для розвитку торговельно-промислової буржуазії.

Але ще більш важливе значення мала соціальна і політична програма бехаїзму. На противагу бабізму з Його войовничим духом і закликами до боротьби за істинну віру і соціальну справедливість, бехаїзм рішуче відкинув джихад і проголосив, що царство справедливості може бути побудоване лише мирним шляхом. Нове вчення робило спроби вирішувати питання, які хвилювали велику кількість людей. Серед бехаїстських гасел були і такі: "Всі люди є братами і рівні між собою", "У всіх людей єдині права". На такий спосіб бехаїсти демонстрували своє об'єднання з головною тезою буржуазного соціального вчення про те, що всі люди рівні. Новий лідер бехаїзму Абдулбех писав: "Ми бачимо серед нас, з одного боку, людей, які перевантажені всілякими багатствами, а з другого боку — жебраків, які помирають з голоду. Перші мають декілька розкішних будинків, другі не мають місця, де притулити свою голову. Таке становище людей — хибне, воно повинно бути виправлене, і засоби для цього повинні бути ретельно підібрані". За соціальною програмою бехаїзму бідність повинна зникнути, щоб кожна людина, наскільки це можливо, виходячи з свого становища і сану, мала свою долю комфорту і майна.

За уявленнями ідеологів бехаїзму, порядки, які існують в цьому світі, були закладені "самим небом". Ці порядки вимагають того, щоб у суспільстві, як наприклад в армії, були керівники та їх підлеглі. Без такого розшарування не може існувати ні армія, ні суспільство. І само собою зрозуміло, що керівників треба закликати до пожертвувань на користь бідних. Це була своєрідна спроба перебудови первісного ісламу, щоб якось зблизити його з вже пустившими коріння капіталістичними відносинами. Бе-хаїзм наголошував на реформах, які треба проводити тільки мирним шляхом. Бже в священній книзі бехаїзму "Кітабе Акдес" проголошується: "Нікому не можна противитись тим, хто керує рабами божими". Звертаючись до властей, Бехаулла писав: "Ми не шукаємо того, щоб розпоряджатись в ваших царствах, ми прийшли для того, щоб розпоряджатись серцями".

Прихильники бехаїзму не зазнавали з боку властей ніяких переслідувань, оскільки не являли для останніх якоїсь реальної небезпеки. Бехаїзм став достатньо розповсюдженим явищем в релігійному житті, з'єднавшись з іншими буржуазно-реформаторськими рухами і організаціями.