Релігієзнавство - Сидоренко О.П. - СЛОВНИК РЕЛІГІЄЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ

Абат — титул настоятеля монастиря у католицькій церкві.

Абатство — монастир у католицькій церкві.

Абсолют — в ідеалістичній філософії — єдина, безначальна і безкінечна духовна першооснова всього існуючого. У релігії — абсолютна основа, Бог.

Автокефалія — самоуправління, адміністративна незалежність православних церков.

Автономія церковна — у православ'ї — незалежність церкви з питань внутрішнього управління, що надається тією чи іншою автокефальною церквою, до складу якої ця церква входила раніше на правах екзархату чи єпархії.

Авторитаризм церковний — ієрархічна форма церковного управління, що затверджує відповідну субординацію, підпорядкування нижчого духовенства вищому, мирян — клірові. Одна з форм церковного панування.

Автохтонні культи — корінні, місцеві культи населення певної країни.

Адат — звичаєве мусульманське право, на відміну від офіційного права — шаріату.

Акафіст — особливі церковні служби, що складаються з панегіричних співів і молитов на честь Христа, богородиці та святих.

Алілуя — хвалебний приспів у християнському богослужінні, звернений до всіх іпостасей Трійці.

Аллах — ім'я Бога в мусульманській релігії.

Амвон — підвищення у християнському храмі напроти престолу (перед так званими царськими вратами), з якого читаються Євангелія, виголошуються проповіді.

Амінь — форма заклинання у християнстві, що використовується після закінчення молитви.

Аналой — спеціальний високий столик з похилою верхньою дошкою, на який у православній церкві кладуться богослужбові книги під час їх читання, а також ікони та хрест під час богослужіння.

Анафема — прокляття від імені Бога, відлучення від церкви, виключення з громади віруючих; вища церковна кара у християнстві.

Ангели — в іудаїзмі, християнстві, ісламі — небесні служителі Бога, надприродні безтілесні істоти.

Антимінс — чотирикутна лляна або шовкова хустка із зображенням покладеного у гроб Ісуса Христа (в центрі) і чотирьох євангелістів, у ріжок якої зашиті мощі. Перед таїнством причастя і освячення нових храмів покладається на престол.

Антихрист — супротивник Христа, посланець сатани.

Апокрифи — твори ранньої християнської літератури, що не визнані церквою канонічними.

Апологетика — розділ теології, присвячений захисту віровчення за допомогою доказів, звернених до розуму. Апологети — ідейні захисники релігії.

Апостоли — в ранньому християнстві — найближчі учні Ісуса Христа, мандрівні проповідники. За Новим Завітом — 12 учнів Ісуса Христа.

Архат — у буддизмі — епітет Будди; людина, яка шляхом перевтілень наблизилася до найвищого рівня духовного розвитку — нірвани. У хінаяні — чернець вищого (четвертого) ступеня чернецтва.

Археологія церковна — богословська дисципліна, що вивчає та описує предметні пам'ятки, пов'язані з історією християнської церкви.

Архієпископ — у християнстві — старший єпископ, який має право нагляду за іншими єпископами; духовний сан, один з найвищих щаблів церковної ієрархії.

Архієреї, архіпастирі — загальна назва вищих чинів чорного духовенства у православній церковній ієрархії: єпископи, архієпископи, митрополити, патріарх.

Архієрейський собор — зібрання, в якому беруть участь лише архієреї. Скликається для вирішення найважливіших питань церковного життя.

Архімандрит — у православ'ї — титул вищого духовенства — другий після єпископа чернечий чин, почесний титул ректорів духовних семінарій і глав духовних місій, а також титул настоятелів великих чоловічих православних монастирів, лавр.

Архонт — у Константинополі — духовна особа, функцією якої була охорона Євангелій. Також особа, якій було доручено загальне управління храмами.

Аскет — християнський подвижник, пустельник, який дотримується релігійного аскетизму.

Аскетизм релігійний — концепція і спосіб життя, що передбачають добровільну відмову від життєвих благ і задоволень.

Астральні культи — шанування небесних світил, природних явищ, а також пов'язані з ними релігійно-магічні дії.

Астрологія — необгрунтоване вчення про зв'язок земних подій, характерів і долі людей з розташуванням небесних світил, а також про можливість передбачень на підставі таких зв'язків. Астромантія — ворожіння на підставі розташування зірок. Атеїзм — система поглядів, світоглядна концепція, згідно з якою заперечується існування надприродного (бога, безсмертя душі, воскресіння мертвих тощо).

Атман — у веданті — всепроникне суб'єктивне начало, "Я", душа.

Атхарваведа — одна з чотирьох збірок Вед — зібрання магічних заклинань проти демонів, ворогів, змій тощо.

Аугсбурзьке сповідання — найважливіший документ лютеранства, складений Ф. Меланхтоном на підставі вчення Лютера.

Ауспіції — ворожіння через спостереження за польотом і криком птахів, блискавками та іншими небесними явищами.

Аутодафе — церемонія оголошення і виконання вироку інквізиції, прилюдне покарання батогами, спалення на вогнищі єретиків, творів, визнаних єретичними; процесія, в якій брали участь члени інквізиційного трибуналу, ченці.

Ахімса — в індуїзмі, джайнізмі — принцип незаподіяння болю і зла живим істотам, пов'язаний з ученням про переселення душі.

Аят — окремий вірш Корану.

Аятола — найвищий титул шиїтського мусульманського діяча, який має високий авторитет як серед своїх послідовників, так і серед представників інших релігій.

Базиліка — християнський храм прямокутної форми, що має три або п'ять нефів, розділених колонами.

Баптизм — один з напрямів у протестантизмі, що виник на початку XVII ст. Єдиним джерелом віровчення визнає Біблію, особисте спасіння вважає справою віри у спокутну жертву Христа.

Беатифікація — зарахування до числа блаженних певних осіб, нижчий ступінь підготовки до канонізації. Право беатифікації належить Папі Римському.

Безрелігійне християнство — концепція християнства у протестантській теології XX ст. Один із її творців — німецький теолог Д. Бонхьоффер — проголосив необхідність нерелігійної інтерпретації християнства, оскільки релігія — явище історичне і має зникнути у XX ст. За Бонхьоффером, бути християнином означає не бути релігійним, а бути людиною.

Безсмертя — у сучасних релігіях — безкінечне існування бога, вічний характер його буття. Стосовно людини релігія, стверджуючи безсмертя ц душі у потойбічному світі, знімає проблему скінченного характеру земного життя індивіда.

Берегині — за східнослов'янськими віруваннями — добрі жіночі духи, охорону родин і осель, захисниці посівів, покровительки рибалок тощо.

Бернардинці — чернечий орден, названий за ім'ям Бернара Клервоського, який у XII ст. здійснив реорганізацію ордену цистерціанців; ченці-францисканці, які у 1453 р. оселилися при соборі святого Бернарда у Кракові.

Біблеїстика — науковий аналіз змісту та історії виникнення Біблії. Має два основні напрями — раціоналістичний та історичний. Перший вивчає зміст біблійних текстів, їх відповідність дійсності, другий — історичні умови виникнення Біблії.

Бібліологія — сума церковних знань про Біблію; сукупність біблієзнавчих предметів у релігійних навчальних закладах.

Біблія — звід книг, що утворюють Святе Письмо християнства. Складається з двох частин: Старого і Нового Завітів. Перша її частина (Старий Завіт) вважається священною також в іудаїзмі. В Біблії викладені основи іудейського і християнського світогляду та віровчення. Використовується у богослужбовій і богословській практиці християнства та іудаїзму. Справила великий вплив на розвиток релігійно-філософської думки, а також літератури, права і мистецтва.

Біси — у християнстві — духи зла, антагоністи Трійці й ангелів, невидимі вороги людини, слуги диявола; винуватці душевних хвороб1 носії абсолютного зла.

Благо — все те, що містить у собі позитивний зміст, цінність для індивіда і людства.

Благодать — у християнстві — дарована людині Божественна милість, необхідна умова для "спасіння".

Благословення — у християнстві — знак хрестом, образом, рукою, покладання обох рук священика на голову віруючого як акт передачі благодаті Святого Духа.

Благочестя — у християнстві — релігійність, побожність, покірливість, шанобливе ставлення до Бога.

Благочинний — адміністративно-судова посадова особа у православній церкві, помічник єпископа, який здійснює догляд за церквами і духовенством однієї з частин єпархії.

Блаженні — у православ'ї — люди, які заради Христа і спасіння душі добровільно поневіряються; у католицизмі — особи, беатифіковані Папою Римським.

Блаженство — щастя, стан безмежної радості, що їх відчуває віруючий за умови дотримання ним приписів віровчення і моральних настанов своєї релігії. Для християнина це насамперед настанови Нагірної проповіді.

Блуд — за народними віруваннями українців — злий дух, уособлення нечистої сили. Вважалося, що блуд вночі збиває з дороги перехожих, заманює їх у хащу, болото, тим самим примушуючи блукати до самого ранку. Надійним захистом від нього вважалися молитва і звернення до Бога.

Блюзнірство — глузування або зневажливе ставлення до сакральних місць і речей.

Бог — верховна надприродна істота, яка наділяється різними властивостями і є головним об'єктом шанування, поклоніння майже в усіх релігіях.

Бог-Дух Святий — у християнстві — третя особа (іпостась) Божественної трійці.

Бог-Отець — у християнстві — перша особа (іпостась) Божественної трійці.

Бог-Син — у християнстві — друга особа (іпостась) Божественної трійці, Ісус Христос, Спаситель.

Богоборство — протидія релігії в межах релігійного світогляду, яка виявляється у формі докорів Богові, упередженості щодо Божественних сил.

Богобудівництво — течія, що виникла у середовищі марксистських літераторів (A.B. Луначарський, В.А. Базаров, М. Горький). Мала на меті створення релігії без Бога, розглядала марксизм як релігійну систему, що спрямована на втілення в життя ідеї рівності, взаємодопомоги, братерства.

Боголюдина — Бог, який втілився у людський образ. У християнстві Ісус Христос — Бог-Син і одночасно людина.

Боголюдство — у християнстві — очікуване і неминуче становлення людства як єдиного містичного і реального тіла Бога під час створення досконалого суспільства і церкви.

Богородиця, Богоматір, Божа Матір, Цариця Небесна — земна жінка, жіноче божество у багатьох релігіях; богиня, яка народила бога чи богів. У християнстві — Діва Марія. Вона, за Переказом, народила Ісуса Христа.

Богослов'я, теологія — система обґрунтування, тлумачення і захисту релігійного віровчення та обрядності, а також сукупність церковних дисциплін. Є академічне, апофатичне, катафатичне, догматичне, моральне (практичне), пастирське, соціальне богослов'я.

Богослужбові книги — релігійні видання, що містять правила та опис порядку богослужінь, а також тексти до них.

Богослужіння — суворо регламентована сукупність специфічних дій, обрядів і церемоній, а саме: молитов, співів, проповідей, музики, запалювання свічок і лампад тощо.

Богохульство — словесна образа Бога, інших святих, неповага до святинь певної релігії, її догматів і предметів культу.

Богошукання — релігійно-філософська течія. Виникла в Росії на початку XX ст. її представники (М.О. Бердяев, СМ. Булгаков, Д. С. Мережковський, Д.В. Філософов та ін.) вважали за необхідне створення нової релігії — неохристиянства, шукали нового Бога (звідси назва течії), який би відповідав вимогам сучасності. Одним зі світоглядних джерел богошукання була філософія "всеєдності" В. Соловйова. На думку богошукачів, для створення нового суспільного ладу необхідно вивільнитися від політики і зосередитися на релігії.

Богоявлення — у християнстві — поява Бога перед людьми. Як свідчить євангельська оповідь, під час хрещення Ісуса Христа з'явився Бог-Дух Святий у вигляді голуба. Тому християнське свято Хрещення Господнє має також назву Богоявления.

Бодхі — одне з основних понять буддизму, особливо махаяни. Означає найвищий стан свідомості, тобто духовне просвітлення індивіда. За значенням це поняття дуже близьке до терміна "нірвана", проте відрізняється від нього більш вагомим акцентом на пізнавальній функції свідомості людини.

Бодхісатва — у буддизмі — людина чи будь-яка інша істота, яка впритул наблизилась до виходу з колеса сансари — кола нескінченних перероджень, але добровільно вирішила залишитися в ньому, щоб допомогти просвітленню інших, У пантеоні буддизму бодхісатви посідають проміжне місце поміж буддами й ар-хатами.

Божа кара — за релігійними уявленнями — кара, яку надсилає Бог на грішників. За народними віруваннями, проявом Божої кари перш за все була блискавка.

Божество — у політеїстичних релігіях — бог, якому підвладні певні сфери природи, людського життя, а також нижчі боги. Божок — те саме, що й ідол.

Братства — національно-релігійні та просвітницькі громадські організації XV—XVIII ст. при православних церквах України, що боролися за національно-культурну незалежність народу від польського католицтва, здійснювали релігійну та світську освіту населення.

Брахма — у брахманізмі й індуїзмі — душа Всесвіту, вічна і безкінечна субстанція; в індуїзмі — один з трьох богів (разом з Вішну і Шивою), які утворюють божественну трійцю (тримурті). Спочатку розглядався як творець і керманич світу, потім відступив на задній план, поступившись першістю двом іншим членам трійці.

Брахман — представник вищої варни і касти в Індії, професійний жрець у брахманізмі й індуїзмі. В релігійно-філософському вченні веданти — абсолют, безлике божество, яке нібито є єдиною реальністю в ілюзорному світі. Воно — його творець і храни-тель, початок і кінець усього, що у ньому існує.

Брахманізм — релігія у Стародавній Індії, що прийшла на зміну ведизму. Вона була подальшим розвитком ведичної релігії у період становлення раннього рабовласництва.

Бреве — послання Папи Римського з питань другорядного значення, що відрізняються від булли меншою урочистістю.

Будда — у буддизмі — істота, яка досягла у процесі багатьох перероджень абсолютної досконалості і здатна вказати іншим шлях до релігійного спасіння. У більш вузькому значенні Будда — ім'я засновника буддизму Сіддхартхи Гаутами. Після "просвітлення" його назвали Шак'ямуні.

Буддизм — одна з трьох світових релігій. Виникла в Індії у середині І ст. до н. е., потім поширилася у Південно-Східній і Центральній Азії, а також на Далекому Сході.

Бузувірство релігійне — здійснення на підставі релігійного фанатизму дій, що завдають шкоди здоров'ю людини: молитовної безтямності, доведенні віруючих до екстазу, стресу, галюцинацій тощо. Забороняється законом.

Булла — 1) кругла металева печатка, за допомогою якої скріплювалися папські, королівські та імператорські документи; 2) найбільш важливий акт (звернення, постанова, розпорядження латинською мовою) Папи Римського.

Бхагаватгіта — частина Махабхарати — трактат, в якому викладені основи брахманізму та індуїзму.

Байшешика — одна із систем давньоіндійської філософії. Значне місце у ній відводиться обґрунтуванню атомістичних поглядів, згідно з якими світ складається з атомів — вічних, незмінних і неподільних матеріальних частинок. Рушійною силою світу є бог, який діє за законом карми.

Вакханалії — релігійні свята на честь бога Вакха (Діоніса), що мали характер оргій і користувалися особливою популярністю у Стародавньому Римі. Свята проводилися вночі на природі при запалених смолоскипах. Головну роль у них відігравали жінки.

Вампір — у міфах багатьох народів Європи — мрець, що вночі встає з могили, п'є кров з людей, які сплять, надсилає страхітливі сни, краде дощ, чинить всіляку шкоду.

Варна — соціальний стан у стародавньому індійському суспільстві, існування якого освячувалося релігією. Варна мала власні символи,

Варфоломіївська ніч — кривава розправа католиків над гугенотами (в ніч на 24 серпня 1572 р.) перед святом святого Варфоломія. Відбулася в Парижі, у провінціях тривала до 3 жовтня. Було знищено майже ЗО тис. осіб. Розправою керували королева-мати Катерина Медичі і католицький клан Гізів. Ця подія призвела до відновлення релігійних воєн.

Ватикан — 1) назва одного з 7 пагорбів, на яких розташований Рим; 2) комплекс будівель, до складу якого, зокрема, входять храм Святого Петра та апостолічний палац із Сікстинською капелою, де з XV ст. обираються римські папи; 3) офіційна резиденція пал з 1870 р., постійна резиденція — з 1377 р. 4) держава-місто площею 44 га.

Ваххабізм — релігійно-політична течія в ісламі, що виникла наприкінці ХУЛІ ст. в Аравії. Засновник — арабський богослов Мухаммед ібн Абд аль-Ваххаб. Прихильники ваххабізму виступали за справжнє єдинобожжя, не визнавали посередників між Богом і людьми (у тому числі самого пророка Мухаммеда), що виключало культ святих, паломництво до мазарів, розглядаючи це як прояв багатобожжя. Негативно ставилися до куріння, співів, танців, використання чоток, розкошів. Наполягали на необхідності джихаду. Визнавали тільки Коран, не припускаючи його тлумачення, і Суну часів "чотирьох праведних імамів". У Саудівській Аравії ваххабізм став офіційною ідеологією, втративши аскетичні й пуританські риси. Поширений також в Індії, Афганістані та інших країнах.

Веданта — давньоіндійська релігійно-філософська система, що знаменує собою завершення ведичного періоду, філософська основа індуїзму. Включає елементи санкх'ї, пурва-міманси, буддизму. За ведантою, вища реальність, яка творить світ, — брахман. Він — вічний. Первинне індивідуальне духовне начало — атман. Джерело істинного знання — Веди.

Веди — найдавніша пам'ятка індійської релігійної літератури (кінець П — початок І тис. до н. е.). У її складі: Рігведа — збірка гімнів міфічного і космогонічного змісту; Самаведа — збірка гімнів, що повторюють Рігведу, а також ритуально-обрядові поради; Яджурведа — опис ритуалів, правил жертвопринесення; Атхарведа — збірка магічних заклинань. До Вед долучаються також упанішади (філософське тлумачення сутності світу) і Веданта-сутра (збірка афоризмів, що стосуються методу осягнення ведичного знання). Веди справили великий вплив на брахманізм, індуїзм, джайнізм, буддизм.

Великдень — у християнстві — головне свято на честь воскресіння Ісуса Христа. Інші назви: Пасха, Воскресіння Господнє.

Великий піст — багатоденний піст (7 тижнів) перед Великоднем. Складається з двох частин: Святої чотиридесятниці (40 днів) і Страсної седмиці (тижня) в пам'ять про страждання Христа.

Виправдання вірою — протестантське вчення про те, що спасіння досягається лише завдяки вірі у Христа, незалежно від дотримання тих чи інших формалізованих норм поведінки. Принцип, проголошений Лютером, був спрямований проти католицизму з його системою догм і правил.

Вівтар — у православ'ї — східна частина храму, відгороджена від решти приміщення іконостасом. Тут знаходиться престол для освячення дарів, тут же готують для причастя хліб і вино.

Відлучення — релігійно-церковне покарання, засіб дисциплінарного впливу на віруючих; полягає у виключенні їх зі складу певної церкви.

Відпущення гріхів — у православній і католицькій церквах — частина таїнства сповіді; акт, що ним священик пробачає гріхи тому, хто в них щиро розкаявся.

Відспівування — церковний обряд над померлим, що має сприяти полегшенню становища покійного у потойбічному світі.

Відьма — у дохристиянських релігіях — зла чарівниця, служителька диявола, "нечистої сили".

Вікарій — заступник духовної особи. У католицькій церкві вікарієм Ісуса Христа називають Папу Римського. У протестантизмі вікарієм називають помічника священика. У православній церкві — заступника архієрея, який керує певною єпархією.

Віра релігійна — особливе емоційно-ціннісне ставлення людини до тих чи інших ідей, теорій; визнання реального існування надприродних сил, властивостей і відносин у світі без жодних раціональних доказів.

Віровчення — система догматів і уявлень тієї чи іншої церкви, течії, секти; богословське тлумачення вчення про релігійні погляди на світ, людину, її мораль і поведінку, а також на церкву, її роль у життєдіяльності суспільства і людини.

Віросповідання — належність особи до будь-якої релігії, церкви, конфесії, релігійної організації. Окреме об'єднання, що має своє віровчення, культ й організацію.

Віротерпимість — визнання за людиною права сповідувати будь-яку релігію; терпиме, толерантне, шанобливе ставлення до представників інших віросповідань.

Віталізм — антинауковий напрям у біології, представники якого пояснюють сутність життя дією надприродних і непізнаванних чинників, що містяться в самому живому організмі.

Вішку — один з вищих богів у пантеоні індуїзму та вішнуїзму. Поряд з Брахмою і Шивою входить у божественну тріаду. Уособлення творчої космічної енергії, втілення вічно живої природи.

Волхви — у народів Стародавнього Сходу — мудреці, які передбачали майбутнє за зірками, лікували людей, розгадували сни, тлумачили священні письмена. У стародавніх слов'ян — чарівники, віщуни. За Біблією, волхви першими привітали народження Ісуса Христа.

Ворожіння, ворожба — магічні дії, спрямовані нате, щоб заподіяти шкоду або допомогти комусь. Здійснювали волхви, жерці, знахарі та ін. У домонотеїстичних релігіях — невід'ємний елемент релігійного культу.

Всеношна — богослужіння у православній церкві напередодні великих християнських свят. Розпочинається після заходу сонця і може тривати всю ніч.

Вульгата — переклад Біблії латинської мовою. Здійснений у 384—405 рр. Канонізований Тридентським собором (1546).

Газават — те саме, що й джихад.

Галаха — система норм в іудаїзмі, що регламентує релігійне, громадське і сімейне життя. Сукупність законів, що містяться в Торі, Талмуді, іншій рабинській літературі, а також кожен із цих законів.

Гаруспіки — у Стародавньому Римі — жерці-віщуни, які ворожили на нутрощах жертовних тварин, витлумачували приховане значення різних знамень (блискавок, грому, епідемій, снів).

Гаутама — за індуїстською традицією — родове ім'я царевича Сіддхартхи з племені шак'я, який став мандрівним проповідником, а згодом Буддою, засновником релігійно-філософського вчення буддизму.

Геєна — синонім пекла, пов'язаний з назвою улоговини Гінном, що тягнеться від гори Сіон до Кедронської долини, де у стародавні часи ізраїльтяни приносили дітей у жертву Молоху.

Генерал — глава орденів єзуїтів і домініканців, обирається довічно. Беззастережне підкорення його волі є обов'язковим для кожного члена орденів.

Герма — чотиригранний стовп, за допомогою якого у давнину позначали місце поховань. Завершувався скульптурним зображенням голови (спочатку Гермеса). Шляховий знак, фетиш — охоронець шляхів, меж, воріт.

Глосолалія — згідно з уявленнями деяких конфесій — "говоріння іншими мовами" з Богом, що відбувається на зібраннях віруючих нібито при сходженні Святого Духа на віруючого. В результаті цього людина починає говорити незрозумілою мовою. Глосолалії були у п'ятидесятників, лютеран, менонітів, пресвітеріан, методистів та ін.

Гностицизм — течія пізньої античності (І—ІП ст.). Еклектично поєднувала ідеї античної філософії з уявленнями східних релігій. Визнавала існування досконалого бога і матеріального гріховного світу, між якими існують еони — проміжні істоти, до яких належить Ісус Христос. Закликала до аскетичного життя і містичного пізнання еонів. Відкидала раціональне пізнання. Негативно ставилася до елементів іудаїзму в християнстві, з цієї причини не сприймала Старий Завіт, розглядала їх як породження зла. Виступала проти вчення про спокутну місію Христа.

Говіння — обряд, за допомогою якого у православній церкві готують віруючих до таїнства причастя. Людина, яка говіє, зобов'язана відвідувати церковні служби, молитися вдома, постити, тобто не їсти м'ясо, тваринні жири, не пити молоко тощо.

Гомілетика — розділ богослов'я, в якому вивчаються питання теорії і практики проповідницької діяльності.

Гріх — вчинок людини, що виявляється у неприйнятті або порушенні релігійних догматів. Одне з понять релігійної свідомості.

Громада релігійна — об'єднання прихильників певної релігії. Релігійна організація.

Гугеноти — релігійно-політичне угруповання французьких кальвіністів, що існувало з 60-х років XVI ст. до 20-х років XVIII ст. Його представників масово знищували під час Варфоломіївської ночі.

Гурії — згідно з вченням ісламу — діви, які тішать праведників у Раю.

Гуру — 1) глава релігійної громади сикхів; 2) засновники неоорієнталістських течій, рухів і культів, що поширилися в Європі та Америці у другій половині XX ст.

Гяур — немусульманин або мусульманин, який впав у безвір'я. Іслам вважає припустимою священну війну (джихад) проти гяурів. Представники інших конфесій, за ісламом, не є гяурами, однак проти них може бути оголошений джихад, якщо вони викорінюють іслам або захоплюють територію мусульман. Інші назви гяура — кафір, кяфір, невірний.

Далай-лама — титул глави ламаїстської церкви в Тибеті, якого шанують як бодхісатву ("живого бога") в образі людини. Дацан — ламаїстський храм, монастир. Декалог — десять моральних повчань у Старому Завіті. Декан — помічник абата в католицькому монастирі; старший священик у католицькій та англіканській церквах, який наглядає за справами кількох парафій.

Деміург — творче начало. У міфології — божество, яке створює елементи світу, космічні і культурні об'єкти, людей або світ у цілому. В ідеалістичній філософії гностиків — начало, котре створює матерію, обтяжену гріхом і злом. У сучасній релігійно-філософській літературі — ідеалістичний першопочаток, який творить світ.

Демони — в іудаїстській, християнській, ісламській, арабській міфології — фантастичні істоти: чорти, біси, дияволи, джини — відьми, що уособлюють нечисту силу, шкодять людині, протистоять божим творінням, ділам і намірам.

Демонологія — релігійне вчення про демонів (дияволи, чорти та ін.), яких православ'я визнає істотами, що вийшли з підкорення Богу.

Десятина — відрахування десятої частини всіх прибутків віруючого на користь церкви.

Джайнізм — одна з релігій Індії, що виникла в VI ст. до н. е. Засновником джайнізму вважається сучасник Будди — Махавіра Вардхамана, якого за дотримання ним аскетичного способу життя назвали Джиною-переможцем. Джайнізм визнає переселення душ, закон карми, можливість звільнення душі від перевтілення шляхом самовдосконалення. Шлях до спасіння — це три "скарби": досконала віра (в Джину), досконале знання (вчення Джини), досконала поведінка (дотримання правил, встановлених Джиною).

Джихад — війна проти гяурів, яку мусульмани вважають священною. Той, хто загинув у цій війні, вважається мучеником (шахидом), якому вже на час його загибелі уготоване місце в Раю. Інша назва — газават.

Дзвін церковний — металевий ударний сигнальний інструмент, що використовується для заклику віруючих до богослужіння. Перші дзвони в християнстві з'явились у VIII ст. З XI ст. церковні дзвони поширились у Київській митрополії, а з ХШ ст. їх уже виготовляли в Києві. Для підсилення церковного дзвону споруджувалися дзвіниці.

Диякон — третій, нижчий сан священнослужителів, помічник єпископа або священика під час богослужінь у християнстві. Протодиякон — перший або старший диякон; перводиякон — диякон із ченців.

Догмат—положення віровчення, яке визнається незаперечною істиною, має силу непохитного авторитету і не підлягає критиці.

Домініканці — члени католицького чернечого ордену, заснованою на початку ХШ ст. ченцем Домініком де Гусманом для боротьби з єретиками. 31232 р. домініканці керували інквізицією і викладали в університетах.

Друге пришестя — у християнському віровченні — очікування другої появи Ісуса Христа на землі для посоромлення "нечестивців" і дарування "блаженства" істинно віруючим.

Духовенство — служителі культу, організовані за ієрархічним принципом. Вважають себе посередниками між богом та людьми і здійснюють культові дії, а також виконують роль проповідників віровчення певної релігії.

Душа — за релігійними уявленнями — духовна сутність людини, яка протистоїть тілесному та визначає життя і здібності особи. (У філософії — свідомість людини в усьому її обсягу і всіх формах прояву.)

Дячок — церковний служитель (причетник, паламар), який допомагає диякону і священику в церковних справах. У православній церкві його називають ще псаломником, тому що він найчастіше читає Псалтир.

Едем — за біблійною легендою — земний Рай, місце перебування перших людей до їх гріхопадіння.

Езотеричний — внутрішній, недоступний для пізнання "непосвяченим".

Екзарх — у сучасному православ'ї — глава екзархату, тобто церковного округу, який інколи об'єднує декілька єпархій і користується відносною самостійністю. До 1992 р. в Україні існував Український екзархат в юрисдикції Руської православної церкви.

Екзегетика — розділ богослов'я, що в ньому тлумачаться зміст і сенс Біблії.

Екзотеричний — призначений для пізнання "непосвяченими", на противагу езотеричному.

Екстремізм релігійний — схильність певних груп людей до крайніх протиправних дій на релігійному ґрунті з метою збудження віруючих, підбурювання їх до антигромадських протизаконних дій.

Екуменічний рух — рух за об'єднання християнських конфесій, який координує Всесвітня рада церков.

Енцикліка — послання Пали Римського до всіх католиків чи окремої країни, віруючих інших віросповідань, інколи — до невіруючих. Присвячується найважливішим суспільно-політичним, релігійним, моральним питанням.

Есхатологія — релігійне вчення про кінець світу та долю людини.

Ешибот — іудейська школа, що готує рабинів.

Євангелічні церкви — 1) інша назва лютеранських церков; 2) об'єднання різних протестантських церков, що провадять євангелізацію, тобто навернення людей до християнства.

Євхаристичні конгреси — міжнародні з'їзди католицьких богословів, що скликаються Ватиканом раз на 4 роки.

Євхаристія — те саме, що і причастя.

Єзуїти — члени католицького чернечого ордену "Товариство Ісуса", створеного у 1534 р. іспанцем Ігнатієм Лойолою для боротьби з народними рухами і передовою думкою, зміцнення авторитету католицької церкви.

Єктенія — вид молитви у православному богослужінні. Розрізняють "велику", "прохальну", "власну" і "малу" єктенію.

Єпархія — церковно-адміністративна одиниця у християнській церкві, що в основному збігається з територіально-адміністративним поділом країни.

Єпископ (архієрей) — вищий ступінь священства в християнських церквах.

Єпитимія — церковне покарання віруючих християн за порушення церковних канонів, наказів, розпоряджень духовенства, а саме: тривала молитва, посилений піст, земні поклони перед іконою та ін.

Єпитрахиль — у православній церкві — частина обов'язкового для богослужіння одягу священнослужителів. Має вигляд фартуха з хрестами, зшитого з двох широких стрічок, що одягається на шию і опускається до землі.

Єресь — релігійні вчення у християнстві, які відступають від офіційної церковної доктрини з питань догматики і культу.

Єретик — супротивник офіційної церковної доктрини, прибічник єресі.

Жертвопринесення — релігійний обряд принесення жертв на знак подяки духам померлих предків та богам. У християн — запалювання свічок і лампад, освячення хліба, плодів, поминання батьків на могилах, причастя.

Житія святих — життєписи мучеників, аскетів, князів та інших осіб, проголошених церквою святими (канонізованими).

Заборони релігійні — норми звичаєвого права, що закріплені традицією, але витлумачуються як релігійні (магічні) заборони, порушення яких карається богами, духами та іншою силою. Більшість з них статеві, харчові, виробничі та ін.

Закон Божий — у християнстві — навчальний предмет для початкових і середніх шкіл, який включає вивчення молитов, катехізису.

Заповіді — релігійно-моральні настанови в іудейській релігії, які нібито власноручно написані Богом Яхве на кам'яних плитах і вручені Мойсею на горі Синай. З виникненням християнства були доповнені заповідями блаженства, що нібито були проголошені Ісусом Христом у Нагірній проповіді і включені до християнського віросповідального канону.

Заратустра, Зороастр — пророк і реформатор давньоіранської релігії, що отримала назву зороастризму.

Звід законів Російської імперії — збірник законодавчих актів, які діяли на території України в 1832—1917 рр. і регламентували всі аспекти життя релігійних організацій: визначали структуру і функції офіційних віросповідань, їхню внутрішньоцерковну діяльність, культ і навіть віровчення, майнові пільги та особисті привілеї церковників і т. ін. Окремі правові акти Зводу текстуально відтворювали норми церковного права. На основі Зводу діяли духовні суди дозволених віросповідань.

Злочини релігійні — замах на устої релігії, майнові інтереси церкви, особистість і привілеї священнослужителів; відхилення від релігійних догматів та обрядів; різні порушення релігійних заборон та ін. Це також перешкоджання здійсненню релігійних обрядів і церемоній, образа релігії та служителів культу. За ці злочини в багатьох країнах встановлено кримінальну, адміністративну та іншу відповідальність.

Ігумен — сан настоятелів монастиря, інколи — храму. Іджма — в сунізмі — спільна думка богословів щодо релігійно-правових і побутових питань, про які не йдеться у Корані та Суні. Одна з підвалин мусульманського правознавства.

Ідол — матеріальний предмет або статуя (найчастіше з дерева або каменю), що символізує божество, якому поклонялися у глибоку давнину. В сучасних релігіях зберігається як пережиток тотемізму та фетишизму.

Ієрархія церковна — організаційна форма, порядок субординації священнослужителів, які у православ'ї поділяються на "чорне" (патріарх, митрополит, архієпископ, єпископ, архімандрит, ігумен, ієромонах, ієродиякон) і "біле" духовенство (протопресвітер, протоієрей, ієрей, диякон).

Ієрей — офіційна назва православного священика.

Ікона — живописне або рельєфне зображення богів, святих та інших сакральних істот, які є об'єктом релігійного поклоніння і шанування. Культ ікони у християнстві утвердився в VI ст., на українські землі прийшов разом із введенням християнства у Київській Русі.

Іконостас — стінка з розміщеними на ній іконами, що відокремлює в

Додатки
Додаток 1. ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВІДОМИХ ЛЮДЕЙ ПРО РЕЛІГІЮ
Додаток 2. ПРАВОВІ АКТИ ПРО СВОБОДУ ВІРОСПОВІДАННЯ В УКРАЇНІ
Додаток 2.1. ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ УКРАЇНИ
Додаток 2.2 КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ (Витяг) Стаття 35
Додаток 2.3 ЗАКОН УКРАЇНИ "ПРО СВОБОДУ СОВІСТІ ТА РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ"
Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Розділ II РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ
Розділ III. МАЙНОВИЙ СТАН РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
Розділ IV. ПРАВА РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ГРОМАДЯН, ПОВ'ЯЗАНІ ЗІ СВОБОДОЮ ВІРОСПОВІДАННЯ
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru