Риторика - Колотілова Н.А. -
2.4. Топіка

Як же підступитися до змістовного розкриття теми промови? Потрібно знайти якісь опорні точки. Тут на допомогу оратору приходить топіка.

Топіка ( лат. "loci" - "місця") - це вчення про сукупність загальних місць, що виявляють аспекти розробки будь-якої теми.

В риториці за тривалий період її існування було накопичено чимало топосів. На сьогоднішній день топоси можна охарактеризувати як загальновідомі рамки, в які вписуються оригінальні думки. Справа в тому, що для успішного сприйняття аудиторією промови в ній повинна бути певна пропорційність між оригінальним/банальним. Якщо повідомлення є цілком оригінальною конструкцією, то слухачі навряд чи зможуть зрозуміти його. В сучасній науці в даному випадку використовуються поняття інваріанту та поняття варіанту. Поняття інваріанту відповідає топосу, а поняття варіанту - конкретній промові. Особливість інваріанту полягає в тому, що це певна абстракція по відношенню до реальних модифікацій. Тобто топоси - це не промови і ними не можна користуватись замість промови. Це певні орієнтири.

Користуватися топікою потрібно як технікою, суть якої полягає у вмінні ставити запитання. Тоді процес розробки теми становить собою рух від найбільш загальних запитань до більш конкретних, що уточнюють відповідні аспекти предмета промови. Кожне запитання відкриває царину подальших змістовних уточнень.

До наших часів дійшло декілька класичних топосів риторики. Одним з них є "схема опису події'". При використанні цього топо-су оратору потрібно було знайти відповіді на такі п'ять запитань: що це за подія, де відбулася подія, коли відбулася подія, як відбулася подія, чому відбулася подія. В такий спосіб оратор нічого не пропускав із суттєвих моментів.

Ще один приклад топосу можна знайти у Квінтіліана: Хто? Що? Де? Коли? Чому? Для чого? Як? На сьогоднішній день такий понятійний перелік є основою позиціонування (створення й підтримання зрозумілого для клієнта образу, іміджу).

Якщо взяти за основу ці загальні запитання, то можна сформулювати певну класифікацію топосів.

Перша група (хто? що?) - це топоси, пов'язані з сутністю предмета промови.

До них належать: ім'я, визначення, ціле й частина, рід і вид, ознаки, відношення, подібне й відмінне тощо.

Основні результати мислених операцій, пов'язаних з використанням першої групи топосів, докладно описані в такому розділі логіки, як "Поняття". Для оратора важливо знати й пам'ятати, принаймні, логічну структуру поняття, правила операцій поділу та визначення понять1.

Досить ефективними топосами з цієї групи є такі:

o "Це, а не те". Наприклад:

"Університет - це спілка вчених.

Це не дитячий садок, не клуб, не реформаторій;

це не політична партія і не агентство з пропаганди.

Університет - спілка вчених"

(з промови Р. М. Хетчінса "Що таке університет?").

o Розгляд різних тлумачень певного поняття. Наприклад:

"Що таке утопія? В науковому значенні це - якась така теорія впорядкування громадського життя, що не має ніяких шансів на здійснення і через те їй "нема місця" в реальному світі. В літературному значенні це - образ прийдешнього життя людського громадянства, змальований на тлі якогось позитивного, а часом і негативного ідеалу. Цей образ не конче мусить бути "утопічним" в науковому значенні, навпаки, коли така літературна утопія талановита або геніальна, то в ній завжди є хоч зерно чогось тривкого, здатного до життя, чогось такого, що доповнює наукову теорію, дає їй нову барву або хоч новий відтінок. Белетристична утопія єсть або принаймні повинна бути тим "барвистим деревом життя", що помагає нам оцінити психологічну вартість "сірої теорії" для часів прийдешніх" (Л. Українка. "Утопія в белетристиці").

Друга група (де? коли? як?) - це топоси, пов'язані з обставинами виникнення, розвитку та існування предмета.

До них належать: час, місце, засоби, походження, спосіб дії тощо. Досить ефективним топосом з цієї групи є топос "від цього до того". Наприклад:

"Я з полегшенням перейшов з нестійкого океану Передбачення і Теорії на міцну землю Результата і Факта" (У. Черчилль).

Третя група (чому? для чого?) - це топоси, пов'язані з причинами та наслідками існування предмета.

До них належать: цілі, наміри, причини, наслідки тощо. Досить ефективними в ораторських промовах є такі топоси з цієї групи:

o "Якщо це..., то...". Наприклад:

"Ніцше попереджав Європу: якщо ви добрі тому, що можете силою суспільних норм і культури бути добрими, то це дуже хитке підґрунтя - під цим підґрунтям виють фурії" (М. Мамардашвілі. "Відень на світанку XX століття").

o "Це не тому, що..., а тому...". Наприклад:

"Я вірю, що людина не тільки все подолає. Вона переможе. Вона безсмертна не тому, що серед живих істот тільки їй дане невичерпне слово, а тому, що їй дарована душа, здатна жертвувати, співчувати і терпіти" (У. Фолкнер).

o Розгляд альтернатив. При цьому останньою називають ту, яка викладається у промові. Наприклад:

"У нас є кілька альтернатив: а) продовжити теперішній курс приватної економіки з випадковими обмеженнями; б) звернутися до нічим не обмеженої економіки за принципом laisser faire; в) перейти до повного державного регулювання або г) встановити систематичне урядове регулювання приватної економіки".

В класичній риториці топіка виступала джерелом пошуку доведень, аргументів. На сьогоднішній день теорія аргументації виступає вже окремим напрямом наукових досліджень, що поєднує в собі здобутки логіки, риторики, еристики та інших дисциплін. Проте слід підкреслити взаємозв'язок топіки й аргументації. Традиційно топіка розглядалась як засіб, а аргументація - як результат використання цього засобу при розробці певної теми. З іншого боку, топіка застосовувалася не тільки для підготовки промов, загальною метою яких є переконання. Ті запитання, пошук відповіді на які призводить до винаходу матеріалу, можуть стати у пригоді й при створенні текстів, які більше спрямовані на інформування, а не на переконання. Для оратора ж пошук аргументів на підтримку своїх тез завжди складав невід'ємну частину його підготовки до промови.

2.5. Аргументація й критика
2.5.1. Структура та види аргументації
2.5.2. Поняття про критику та її види
2.5.3. Види аргументів
РОЗДІЛ 3. ДИСПОЗИЦІЯ
3.1. Вступ до промови
3.2. Головна частина
3.2.1. Способи подання матеріалу
3.2.2. Типові помилки в аргументації та критиці
3.3. Завершення промови