Риторика - Колотілова Н.А. -
3.1. Вступ до промови

Диспозиція (від лат. "dispositio" - "розташування") - це розділ риторики, який вивчає структуру ораторської промови.

На цьому етапі оратор повинен організувати матеріал, винайдений у процесі інвенції, тобто розчленувати його та забезпечити певну послідовність у промові. Характерною рисою будь-якого мовлення є лінійність, тому оратору і потрібно так розташувати попередньо відібраний матеріал.

Якщо на етапі інвенції головним було визначення стратегії, то на наступних етапах, починаючи з диспозиції, головним є визначення тактики. Вона передбачає систему дій для ефективної реалізації стратегії. На етапі диспозиції тактика полягає в тому, щоб структурувати матеріал та забезпечити зв'язок між окремими положеннями ораторської промови. У результаті промова представлятиме собою єдине ціле.

Ще в класичній риториці існувало чимало поглядів щодо кількості необхідних частин ораторської промови. Деякі теоретики вказували на чотири обов'язкові частини (Наприклад: Арістотель, Ісократ), інші - на сім тощо.

На сьогоднішній день оптимальною вважається така структура промови:

1. Вступ.

2. Головна частина.

3. Завершення.

Окремі частини промови та положення в межах самих частин мають бути пов'язані між собою. Тобто промова повинна мати так звану блочну структуру, в якій між блоками існує певний взаємозв'язок, а не просте нагромадження матеріалу. Зв'язок досягається завдяки використанню спеціальних слів чи словосполучень, які й забезпечують перехід. Ці "слова-перехідники" можна поділити на такі групи:

o заперечувальні;

o підтверджувальні;

o нейтральні.

Заперечувальні перехідні конструкції - це вирази, що покликані послабити ті положення, які оратор хоче розкритикувати. Наприклад: "але..."; "однак..."; "на жаль..."; "здавалось, що..."; "і все ж варто визнати, що..."; "фактично ж..."; "ніхто не очікував, що."; "цілком несподівано ми дізнаємось, що." тощо.

Підтверджувальні перехідні конструкції - це вирази, покликані посилити ті положення, які оратор захищає. Наприклад: "до речі."; "окрім того."; "на користь цього свідчить й те, що."; "варто додати також і те, що."; "це можна підтвердити й тим, що."; "відомо також, що."; "а це означає, що." тощо.

Нейтральні перехідні конструкції - це вирази, які виконують суто технічну роль зв'язку. Як правило, це вставні слова або речення. Наприклад: "цікаво, що."; "виявляється, що."; "слід відзначити, що."; "слід підкреслити, що."; "не варто забувати, що."; "по-перше., по-друге., по-третє."; "а тепер дозвольте перейти до наступного питання" тощо.

Завдяки використанню різноманітних перехідних конструкцій промова оратора набуває цілісного вигляду, де кожний елемент слугує загальній меті - впливу на аудиторію.

Оратор може також застосовувати як перехідні конструкції вирази, що містять пряме звернення до слухачів. Наприклад: "а тепер давайте разом подумаємо над тим, що."; "давайте пригадаємо, що."; "спробуйте уявити собі, що."; "зверніть увагу на те, що."; "давайте замислимось над питанням про те, що."; "а щоб ви робили у випадку." тощо.

3.1. Вступ до промови

В ораторській промові вступ має найважливіше значення. Загальна мета вступу - це встановлення контакту з аудиторією. Якщо в перші хвилини оратору це не вдалося зробити, тоді навряд чи його виступ у цілому буде успішним.

Найбільш поширеними є три прийоми, які використовуються у вступі:

o привертання уваги аудиторії;

o "початок здалеку";

o "несподіваний вступ".

Перший прийом (привертання уваги аудиторії)

передбачає три випадки залежно від того, якому компоненту риторичного трикутника надається перевага:

1) Оратор підкреслює своє право говорити на певну тему. Маються на увазі ситуації, коли аудиторія в принципі готова

слухати, треба тільки стимулювати її інтерес до виступаючого. Риторика в подібних випадках рекомендує тактику, що зорієнтована не на презентацію особистості оратора, а на презентацію його ставлення до того, що відбувається. Наприклад:

Шановні слухачі! Ви вже прослухали цікаві й яскраві виступи моїх колег з проблем... Я сам з великим задоволенням прослухав їх і тепер продовжу цю тему. Хочу запропонувати вам своє бачення цих питань.

2) Оратор підкреслює важливість теми для аудиторії.

Маються на увазі ситуації, коли слухачі не готові до сприйняття промови. Риторика в подібних випадках рекомендує виходити з "нагальної необхідності", тобто звернутись до того аспекту події, який залишався досі поза увагою присутніх, однак співвідноситься з їх потребами та інтересами. Наприклад:

Шановні депутати! Я хотів би привернути вашу увагу до проблеми правового забезпечення економічних перетворень. Я вважаю, що це питання має стратегічне значення. Якщо не буде належного правового забезпечення реформи, то не буде й самої реформи.

3) Оратор підкреслює значимість самого предмета промови.

Маються на увазі ситуації сприятливого контакту між учасниками спілкування. Здебільшого такі ситуації є конвенційними, коли заздалегідь відомо, кому належатиме ініціатива в спілкуванні й аудиторія готова слухати. Риторика в подібних випадках рекомендує відразу презентувати тему. Як приклад розглянемо вступ до популярної лекції професора М. А. Мензбира "Історія Середземного моря, що розказана його берегами, хвилями та їхніми мешканцями":

"Уявіть себе подорожнім, який вперше підходить до Середземного моря, вперше бачить синь його хвиль, оповиті димкою далекі берегові скелі, пишні зелені рослини, і дозвольте дати вам стислу характеристику сучасного нам середземноморського узбережжя, розпочавши з його географічного нарису".

Другий прийом ("початок здалеку")

використовується переважно в конфліктній аудиторії. Завдання оратора за таких умов полягає в тому, щоб налаштувати аудиторію на позитивне сприйняття промови.

Риторика в подібних випадках рекомендує створити, по можливості, "нейтральний" фон для подальшого спілкування, відтягуючи момент "з'ясування стосунків". Для цього можна:

- вказати на багатомірність істини, неможливість однобічної оцінки певного явища й тим самим підштовхнути слухачів до готовності вислухати інші погляди на проблему;

- використати "обхідний маневр", тобто виразити думку аудиторії як власну й поступово завести її в "глухий кут" (показати, що наслідки з цього положення неслушні, неприйнятні, хибні).

Прикладом подібного початку публічного виступу може бути вступ до промови Б. Єльцина на Генеральній Асамблеї ООН у жовтні 1995 року:

"Шановний пане Голово! Шановний пане Державний Секретар! Пані і панове!

Півстоліття тому, створюючи ООН, наші попередники прагнули здійснити одвічну мрію людства про світ без війн та насильства;

про світ, в якому суперечливі питання вирішуються не силою зброї, а шляхом переговорів; про світ, гідний людини і людства.

Історія пішла іншим шляхом. Виграти світову війну виявилось легше, ніж виграти мир"2.

Третій прийом ("несподіваний вступ")

передбачає безпосереднє звертання оратора до основної проблеми. Як правило, подібний прийом використовується в тих ситуаціях, коли аудиторія вже жваво зацікавлена в розгляді певної теми, пристрасті слухачів у розпалі. Тоді оратору потрібно розпочати промову з сильної риторичної фігури. Здебільшого такою фігурою виступає риторичне запитання. Класичним прикладом подібного вступу є початок Цицероном своєї першої промови проти Катиліни:

"Доки ж ти, Катиліна, будеш зловживати нашим терпінням? Як довго ще ти, у своїй люті, будеш знущатися з нас? До яких меж ти будеш хизуватися своїм нахабством, що не знає шор? Невже тебе не збентежили ні нічні караули на Палати-ні, ні варта, що обходить місто, ні страх, що охопив народ, ні присутність всіх чесних людей, ні вибір цього так надійно захищеного місця для засідання сенату, ні обличчя і погляди присутніх? Невже ти не розумієш, що твої наміри розкрито? Не бачиш, що твоя змова вже відома всім присутнім і викрита? Хто з нас, на твою думку, не знає, що робив ти останньою, що попередньою ніччю, де ти був, кого скликав, яке рішення прийняв? О часи! О звичаї!".

Вибір оратором того чи іншого прийому вступу диктується особливостями конкретної мовленнєвої ситуації, насамперед характером аудиторії. Перші фрази мають бути досить ретельно підготовлені, адже саме вони мають важливе значення для встановлення контакту зі слухачами.

У риториці виділені також універсальні прийоми вступу, які можна використовувати в ораторських промовах на будь-яку тему в будь-якій аудиторії:

- цитата;

- яскравий приклад;

- комплімент;

- апеляція до загальновідомого джерела інформації;

- проблемне запитання;

- виклад мети й завдань виступу;

- демонстрація певного предмета та ін.

Окрім "позитивних" способів вступу, в риториці зафіксовані також і "негативні", невдалі прийоми початку промови. А саме: не варто розпочинати виступ з вибачень стосовно того, що ви не встигли підготуватись, що ви не заберете багато часу тощо. П. Сопер цитує з цього приводу гумориста Джорджа Еді:

"Це вже остання справа - оголошувати прилюдно про свою неспроможність. Біда в тому, що, може статися, це вдасться і довести".

Загальні характеристики першої частини промови можна окреслити таким чином: вступ має бути коротким та яскравим.

3.2. Головна частина
3.2.1. Способи подання матеріалу
3.2.2. Типові помилки в аргументації та критиці
3.3. Завершення промови
РОЗДІЛ 4. ЕЛОКУЦІЯ
4.1. Форми мовленнєвого впливу
4.2. Риторичні фігури
4.3. Тропи
РОЗДІЛ 5. МЕМОРІЯ Й АКЦІЯ
5.1. Способи запам'ятовування промови