Риторика - Колотілова Н.А. -
3.2. Головна частина

3.2.1. Способи подання матеріалу

Після вступу оратор пропонує аудиторії той матеріал (тези, аргументи), який було відібрано на етапі інвенції. Загальна мета головної частини - це обґрунтування тез оратора. Якщо говорити більш точно, то завданням тут виступає подання цих доказів слухачам (адже для себе людина вже обґрунтувала тези).

В головній частині інколи виділяють такий окремий компонент, як оповідання (від лат. "narattio" - "виклад"). Важливого значення ця частина набуває в судових промовах, коли подається загальна картина правопорушення. Щодо інших типів промов, то оповідання в чистому вигляді знайти буває дуже важко.

Залежно від характеру впорядкування підібраного на етапі інвенцї матеріалу, він може подаватися шляхом:

o природним;

o штучним.

Природний, або історичний, шлях подання матеріалу характеризується лінійністю та найменшим втручанням оратора у виклад.

Найбільш яскраво суть цього шляху виразив давньоримський оратор Катон Старший: Rem verba sequentur ("Слова підуть слідом за предметом").

Матеріал викладається в хронологічній послідовності крок за кроком від більш ранньої події до більш пізньої. Цей спосіб зображує події так, як вони відбувались у реальній дійсності. Роль оратора в таких випадках подібна до ролі літописця (головне - не забути, що за чим відбувалось). Перевагою історичного способу є прозорість такого подання матеріалу для аудиторії. Він легко сприймається, запам'ятовується, не викликає напружень думки.

Природний шлях викладу рекомендують використовувати у промовах, мета яких полягає в інформуванні аудиторії.

Штучний шлях викладу характеризується ієрархічністю, коли оратор сам впорядковував певний матеріал, при цьому він міг порушувати хронологію, ставити наслідки перед причинами тощо.

Подібне впорядкування матеріалу вимагає від оратора досить високого рівня майстерності, адже в таких випадках аудиторія є досить вимогливою. З іншого боку, слухачам теж доводиться докладати певних зусиль для того, аби вичленити людину з її промови, тобто розібратися, де самі факти, а де - робота оратора з фактами.

Штучний шлях реалізується трьома способами:

o дедуктивним;

o індуктивним;

o компаративістським.

Слід підкреслити, що ці назви є дещо умовними. Наприклад, дедуктивний спосіб викладу зовсім не означає, що в основу аргументації були покладені дедуктивні міркування. Оратор для себе вже обґрунтував певні положення, тепер він обирає порядок представлення аргументації слухачам.

Дедуктивний спосіб подання матеріалу характеризується рухом від формулювання тези до формулювання аргументів.

Індуктивний спосіб подання матеріалу характеризується рухом від формулювання аргументів у вигляді окремих положень до формулювання тези.

Компаративістський спосіб подання матеріалу характеризується зіставленням предметів і перенесенням властивостей з одного на інший. Цей спосіб може проявлятися у двох формах: спочатку подаються аргументи, які засвідчують подібність предметів у деяких ознаках, а потім положення про те, що предмет має ще одну ознаку (теза). Або навпаки: спочатку теза про властивість предмета, а потім - аргументи-зіставлення цього предмета з іншим.

Таким чином, структура головної частини може мати такий вигляд:

Штучні способи викладу матеріалу

Дедуктивний

Індуктивний

Компаративістський

І

ІІ

Теза

Аргументи

Аргументи-зіставлення

Теза

Аргументи

Теза

Теза

Аргументи-зіставлення

Розглянемо як приклад уривок з промови-відповіді П. А. Столипіна, як міністра внутрішніх справ, на запит Державної Думи:

"Я передбачаю заперечення, що існуючі закони настільки недосконалі, що будь-яке їх застосування може викликати тільки нарікання. Мені бачиться чарівне коло, з якого вихід, на мою думку, такий: застосовувати існуючі закони до створення нових, захищаючи всіма способами і по мірі сил права й інтереси окремих осіб. Не можна сказати вартовому: у тебе стара кремнієва рушниця; застосовуючи її, ти можеш поранити себе й оточуючих; викинь рушницю. На це чесний вартовий відповість: допоки я на варті, допоки мені не дали нової рушниці, я буду намагатися вміло діяти старою. На завершення повторюю, обов'язок уряду - святий обов'язок захищати спокій і законність, свободу не тільки праці, але й свободу життя, і всі заходи, що застосовуються в цьому напрямі, знаменують не реакцію, а порядок, необхідний для розвитку самих широких реформ"1.

У цьому фрагменті використано компаративістський спосіб викладу матеріалу. Спочатку формулюється теза про необхідність застосування старих недосконалих законів до створення нових. Потім наведено аргумент, який порівнює діяльність уряду з діяльністю вартового. Наприкінці фрагменту теза повторюється ще раз.

Незалежно від способу викладу матеріалу при штучному впорядкуванні промови в риториці пропонують певний порядок розташування аргументів. Він полягає в тому, що спочатку подаються сильні аргументи, потім - слабкі, а наприкінці - найсильніший аргумент. Більшість майстрів ораторського мистецтва застерігають від "висхідного" чи "нисхідного" порядку аргументів.

3.2.1. Способи подання матеріалу
3.2.2. Типові помилки в аргументації та критиці
3.3. Завершення промови
РОЗДІЛ 4. ЕЛОКУЦІЯ
4.1. Форми мовленнєвого впливу
4.2. Риторичні фігури
4.3. Тропи
РОЗДІЛ 5. МЕМОРІЯ Й АКЦІЯ
5.1. Способи запам'ятовування промови
5.2. Невербальні засоби оратора