Риторика - Мацько Л. І. - Україно, день твій гряде!

Слово напередодні референдуму 1 грудня 1991-го

Боже, які ми були довірливі! Скільки разів упродовж історії дозволяли себе ошукати! А на братерську нашу довірливість нам відповідали потоптанням Переяславських угод, різаниною в Батурині, підступним зруйнуванням Січі, соловецькими та сибірськими розправами над славними, найбезстрашнішими синами нації... Сучасні реаніматори імперії, наскрізь прогнилої, наскрізь аморальної, невже вони н справді розраховують на те, що зранена Чорнобилем Україна вже не відчує болю, що з пам'яті народу геть вищезло все, чим позначена його страдницька історична дорога? Що забули ми і легендарні Крути, ці українські Фермопіли, і звірства муравйовських банд, і як у сліпій садистській ненависті розстрілювали вони наш золотоверхий Київ, будинок та унікальну бібліотеку Грушевського, першого Президента Української Народної Республіки, цілячись кронштадтськими снарядами в саму нашу історію, в саму душу України...

Невже й сьогодні недолугі збирачі приреченої, агонізуючої імперії вважають нас здатними забути геноциди, голодомори, терори, забути криваву науку Тбілісі й Вільнюса і сльози солдатських матерів, чиїх дітей ради великодержавних амбіцій було безповоротно кинуто в пекло Афганістану, цього найпотворнішого породження загребущого імперського тоталітаризму.

Ті, що вчора лицемірно прикидались нашими друзями, сьогодні обкидають Україну брудом дезінформації, розпалюють українофобію, нічим не гребують, щоб викривленим, спотвореним виставити перед світом образ нашого народу, безсоромними вигадками та шовіністичними брехнями принизити нашу незалежність.

Одначе ні погрозами, ні шантажем, ні фальшивими великодержавницькими лестощами вже не зломити нашої всенародної волі, нічим не затримати владну ходу нового часу: день референдуму, соборний твій день, Україно, гряде!

Це має бути не просто кількісна перемога, а перемога нашої солідарності, демократичної єдності, гуманізму, світла перемога вільних, безстрашних людей. Хай не буде серед нас байдужих, пасивних, ніяких! Адже нас почують і ті, що впали на дорозі. Що в колимських снігах загубились, і в тундрі лягли навічно, і в братських могилах. Ми чуємо їх, вони почують нас. Ми чуємо всіх, хто упродовж століть виборював нашу державність, нашу довгождану свободу.

До жодного з народів ми не почуваємо зловорожості. Радуємось тому, що росіяни, і люди багатьох інших національностей, для кого українська земля давно стала рідною, виявляють готовність проголосувати 1 грудня за незалежність України, де всі ми разом будемо не рабами системи, а повноправними господарями своєї долі.

Тож єднаймося!

Референдум глибше пізнає кожного з нас, він буде перевіркою нашої гідності, нашої честі, референдум визначить міру нашої здатності бути самими собою, стати нарешті вільними людьми.

Сама історія запитає кожного з нас у цей день: хто ти? Чи справді вичавив із себе тоталітарного раба, чи здатен відстояти себе як людину, відстояти завтрашній день своєї згорьованої, прекрасної України?

Віриться, що на цей віщий голос усі ми, брати і сестри, разом відгукнемося спільним, радісним і життєствердним: так!

24.ХІ.1991

Олесь Гончар

Слава Україні, незалежній, соборній!

Слово у Верховній Раді України 5 грудня 1991 року

Те, що сталося в році дев'яносто першому, назавжди ввійде в історію нашого народу. Бо ж сталася подія справді планетарної ваги. Незважаючи на піднятий шквал дезинформації, українофобії, незважаючи на шантаж та погрози високопосадових стратегів, залякування преси та телевізії, виявилось, що люди наші сьогодні вже не надто лякливі, що часи тотального страху більше над нами не владні. Інсинуації й вигадки Україна слухала терпляче, — такий уже наш національний характер, — проте, залишаючись зі своєю совістю сам на сам, народ України видобув із глибин душі заповітне, оте своє вирішальне, магічне "так!".

Сказали "так!" шахтар і хлібороб, люди військові і солдатські матері, художня й технічна інтелігенція — всі, кому дорога доля України, її прийдешнє.

Схід і Захід республіки в передвиборних бурях ще глибше поєднались. Чи не вперше не чути було полемік, хто більший, а хто менший патріот та чий Бог кращий. Виявилось, що Бог для всіх нас єдиний — Бог справедливості і свободи.

То хто ж переміг? Які партії, течії, які лідери, чиї команди? Перемогла всенаціональна відданість принципам демократії, перемогли ясний розум нашого народу, честь і гідність незалежно мислячих громадян республіки. Без пострілу, без кровопролиття здобуто найдорожче — свободу, хіба ж це не історичне звершення?

Народження молодої української держави — це свято для всіх. Зокрема й для тих, кому президентська булава не дісталася, бо гадаю, що поразки ніхто з претендентів не зазнав, бо вони вели боротьбу по-лицарськи чесно, з чуттям відповідальності перед Україною, чим сприяли піднесенню самосвідомості народу, явивши навіть найдальшим регіонам взірець політичної культури й цивілізованості, — тож подякуймо їм за це.

І, звичайно ж, від душі вітаємо з обранням Президента республіки Леоніда Макаровича Кравчука, вітаємо з прийняттям присяги на вірність народові України — хай високе всенаціональне довір'я додає нашому Президентові снаги та державної далекоглядності в тих трудах і випробах, що, мабуть, чекають і його, Президента, і всіх нас.

Зі словом щирої вдячності звертаємось ми, українці, до мільйонів росіян, поляків, євреїв, угорців, греків, кримських татар, людей всіх національностей, для котрих українська земля стала рідною матір'ю: дякуємо вам, друзі, за те, що повірили нам, підтримали нас на крутому повороті історії. Голосуючи за вільну Україну, ви ж бо голосували й за власну свободу, і Україна цього не забуде, вона вміє цінувати дружбу, відповідати добром на добро. Ми усвідомлюємо, що демократія неподільна, демократія може бути тільки для всіх без винятку, бо той, хто пригнічує інших, неминуче й сам деградує, про це свідчить досвід зникаючої імперії.

Чи треба сьогодні ще раз нагадувати, як послідовно, етап за етапом руйнувалася колонізаторами наша державність, наша національна культура, як нещадно й жорстко вигублювалась мова, народна мораль і віра, прекрасні звичаї вікові, як фізично винищувались творчі сили нації, її мистецькі таланти, інтелект народу, його духовний і науковий потенціал... І, нарешті , Чорнобиль — ця українська Голгофа, цей похмурий свідок злочинності режиму, крайньої антигуманності тоталітарної системи, Чорнобиль — вершина відомчого сатанізму. Геноциди, голодомори, терори, — здавалось, ми давно уже мали б загинути, зникнути як нація, і, може, саме Провидіння рятувало і врятувало нас!

Стає реальністю мрія багатьох віків. Сини й дочки вашого народу покоління за поколінням жертовно виборювали нашу Незалежність. Від козацьких часів, від Шевченка й Франка, від Лесі Українки й Олени Пчілки, від Лисенка й Грушевського генетично передавалась естафета духовності, ідеали свободи ставали духовним прапором і для тих наймолодших наших генерацій, що, нескорені, замордовані, гинули у гулагах, за дротами незліченних режимницьких концтаборів. Вклонімося ж, Україно, пам'яті замучених, полеглих твоїх дітей, їхній жертовності, їхньому героїзму, бо всі вони — співтворці твоєї свободи.

Дозвольте сказати слово про український Парламент. Своїми затяжними суперечками, бурхливою емоційністю ви, шановні наші депутати, часом викликали нарікання виборців, але коли йшлося про головне, про суверенітет, про долю України, — в цьому ви досягали згоди, тож хвала вам за це.

Попереду праця і праця — творча, вільна, конструктивна, бо тільки вона зробить надійною здобуту незалежність. Народ натерпівся. Ждемо від Парламенту і від Президента мудрої й динамічної економічної політики в інтересах людини, в інтересах розбудови мирної, не мілітарної, без'ядерної України.

В ці дні на Вкраїну дивиться світ. Численні спостерігачі зі всіх континентів, прибувши до нас, побачили образ України в істинному світлі, в її відкритій відданості принципам демократії й гуманізму, побачили народ, гідний рівноправно брати участь у житті європейського і світового співтовариства.

Особливо глибока наша вдячність українській нашій діаспорі, яка так багато робила й робить для міжнародного визнання України, для піднесення її престижу, науки й культури, для допомоги потерпілим від чорнобильської катастрофи. Дорогі наші брати й сестри, розсіяні по світах! Вашу діяльність можемо назвати справді подвижницькою. Ми раді, що нарешті

впали мури відчуження, штучно зведені силами зла, і ми сьогодні знову разом—разом у своїх діях і вчинках, у своїй негаснучій любові до України, нашої отчої багатостраждальної землі.

Не розбрат, а тільки єдність може бути гарантом Незалежності, так нелегко здобутої спільними зусиллями волі, розуму, безпомильним вибором усіх громадян України.

Все Йде, все минає, писав колись безсмертний Тарас. Прийдуть нащадки і — віриться — побачать Україну оновлену, вільну від екологічного лиха, від успадкованої з тоталітарних часів аморальності й таких принизливих нестатків та злиднів, віриться, що на місці гнилих нуклідних морів золотітимуть хліба народного добробуту, квітуватимуть сади—сади Незалежності і Свободи.

Слава ж нашій Україні воскресаючій, незалежній, соборній, слава їй на вічні віки!