Риторика - Олійник О.Б. - 1.1. Із історії риторики

"Знать, от Бога і голос той, і ті слова ідуть між люди... !" (Тарас Шевченко)

1.1. Із історії риторики.

1.2. Ораторське мистецтво як соціальне явище.

1.1. Із історії риторики

Риторика виникла близько в V ст. до н. е. як відповідь на практичну потребу суспільства.

Риторичне вчення Стародавньої Греції дійшло до нас у вигляді високих зразків промов відомих ораторів і громадських діячів: Демосфена, Лісія, Сократа, Пер ікла та теоретичних праць, книг про риторичну майстерність, що належали перу Горгія, Аристотеля, Платона.

Ораторська майстерність розвивалася на тлі старогрецької літератури VI—III ст. до н. е., а також філософії, пов'язаної з іменами Сократа (469-399), Платона (430/427-347), Аристотеля (384-322).

У стародавніх творах розповідається про божественне походження риторики: Юпітер викликав до себе Меркурія і наказав дати людям Риторику. Згідно з цим міфом, риторика є початком людської цивілізації. За 2500 років існування суть риторики трактувалася по-різному.

Стародавні греки трактували риторику як "мистецтво переконання ". Монологічне мовлення, на думку Платона, Ісократа, Аристотеля та інших філософів і риторів, покликане обернути у свою віру тих, хто слухають.

За часів римської цивілізації під риторикою стали розуміти "мистецтво говорити добре ". Це поняття найчіткіше сформульоване у працях Квінтіліана.

Мистецтво означало оптимізацію мови як з погляду результату комунікації, так і з погляду її естетичної характеристики.

В епоху Середньовіччя і початковий період Відродження риторика трактується як "мистецтво прикраси мови". Таким чином, пізнання (думка) ніби відділяється від виразу (мови), хоча від початку риторика покликана була укріплювати єдність мислення і мови. Крім того, з того часу у риториці наявні як усний, так і письмовий тексти.

Загалом риторика - це мистецтво впливу. В її основі лежать дві головні категорії: розуміння і воля. Впливаючи на людей, ритор намагається вплинути на їхні думки, відчуття, рішення, опанувати їх розумом, серцем і волею.

Оскільки кожна дія є діяльністю, риторика - це також діяльність. Мова в риториці розуміється в широкому сенсі як акт, направлена дія.

Як діяльність риторика у класичному розумінні припускає:

1) певну природу (єство, або природжена якість);

2) метод, або системний виклад правил і рекомендацій;

3) практику, або письмову вправу у поєднанні з вивченням та імітацією моделей.

Від самого початку риторика розвивалася і як мистецтво, і як наука. Створення книг з риторики в своїй основі мала освітню мету. В той час до риторичних шкіл (Сиракузи, Аттіка, Афіни) приймалися хлопчики семи років. Навчання тривало доки їм не виповнювався двадцять один рік. Вони вивчали філософію, логіку, літературу, мову, математику. Особлива увага приділялася риториці.

Першим серед тих, хто закінчив таку школу, називають Горгія (483-376 до н. е.) - філософа — софіста. До сьогодні збереглися лише окремі його праці, найбільше він відомий з діалогу Платона "Горгій", в якому викладені основні наукові позиції цього ритора. Горгій багато мандрував, викладаючи риторику та складаючи промови для олімпійських і дельфійськіх святкувань.

Стара, або канонічна, риторика поділялася на п'ять частин:.

1) інвенція - в перекладі українською мовою означає "винахід думок", або підготовка змісту промови;

2) диспозиція, або композиція, - розташування (зазвичай пов'язувалася з мовним жанром);

3) елокуція і орнамент - вираз і прикраса; остання - найоб'ємніша частина, якій згодом стала належати провідна роль (вибір засобів мови, стилі, культура мови, поетика);

4) меморіа - запам'ятовування підготовленого тексту, тренування пам'яті, її висока готовність;

5) акція, або виконання, - бездоганне володіння майстерністю усної виразності, уміння триматися, жестам тощо.

Згідно зі стародавніми традиціями можна прослідкувати наведені нижче зв'язки риторики з іншими науками.

З логікою її поєднують міркування, доказ, аргументація, закони тотожності, достатнього обґрунтування; з філософією — мораль, етичні проблеми: добро і зло, щастя і страждання, світоглядні проблеми; з політикою - проблеми влади та свободи, власності, суспільних відносин, війни та миру; з юриспруденцією - права людини, судова практика; з філологією — мова, її засоби, стилі, виразність мови, просодія, література, поетика, жанри, театр.