Регіональна економіка - Качан Є.П. - 2.3. Диференціація регіонів за рівнем економічного розвитку

Аналіз рівня економічного розвитку областей України, економічних районів свідчить про істотні відмінності між ними.

У першу чергу треба зазначити, що за величиною території області можуть відрізнятися у чотири рази (Одеська область має площу 33,3 тис. км2, а Чернівецька — 8,1 тис. км2), за чисельністю населення — в п'ять разів (Донецька — 4,5 млн осіб, а Чернівецька % 0,9 млн осіб). Впродовж XX століття економічний потенціал регіонів України формувався під впливом багатьох чинників, серед яких домінуючими була наявність і обсяги природних ресурсів. Зосередження в Донбасі та Придніпров'ї значних запасів руд і палива було основою формування металургійних центрів гірничодобувної промисловості. Власне індустрія Донецького і Придніпровського економічних районів є основою економічного потенціалу всієї України.

Визначення рівня економічного розвитку можна проводити за різними показниками. Однак найбільш суттєвим показником є обсяги ВВП на одну особу за областями.

До інших показників, що диференціюють області України за рівнем економічного розвитку, належить середня заробітна плата в регіоні, споживання продовольств, обсяг послуг на одну особу, протяжність транспортних комунікацій на 1000 км2 території, показники розвитку освіти і охорони здоров'я.

2.4. Основні закономірності розміщення продуктивних сил

Закономірність раціонального РПС випливає із загального економічного закону економії праці, за допомогою якого регулюються затрати на подолання просторової незбалансованості між районами видобутку, виробництва і споживання продукції. Транспортні витрати становлять значну частку в собівартості продукції, і їх зниження впливає на продуктивність праці. На практиці для зниження транспортних витрат керуються принципом максимального наближення підприємств до джерел сировини, палива, робочої сили і споживача.

З огляду на те, що ресурси сировини і палива е вичерпними, внаслідок їх видобутку погіршується стан навколишнього середовища. Все більш актуальним стає принцип комплексного використання природних ресурсів і ресурсозбереження.

Охорона навколишнього середовища, забезпечення здорових умов життя і праці, обмеження надмірної концентрації промисловості в містах сприятимуть більш рівномірному розосередженню виробництва в межах областей.

Для визначення ефективності (Е) раціонального розміщення виробництва застосовують формулу

де Ед — дохід, прибуток, національний дохід; В — приведені витрати.

Раціональність РПС оцінюється також за його соціальними і економічними наслідками.

Закономірність пропорційного розміщення продуктивних сил. Ця закономірність випливає з економічного закону концентрації виробництва. Реалізація її дає можливість більш рівномірно розмістити виробництво по областях, тобто вирівнюючи виробництво національного доходу (НД) шляхом надання певних пільг інвесторам капіталу, держава може економічно регулювати РПС.

Для аналізу наявних територіальних пропорцій визначають частку кожного регіону у виробництві валового внутрішнього продукту (ВВП), НД, капітальних витратах, продуктивності суспільної праці. Доцільним е порівняння отриманого в регіоні капіталу і затрат праці та засобів виробництва, що свідчитиме про ефективність господарського розвитку кожного регіону.

Закономірність раціонального територіального поділу праці випливає з закону суспільного поділу праці. Згідно з цією закономірністю, за кожним регіоном закріплені певні галузі матеріального виробництва. Вона є визначальною в процесі формування економічних районів, а її дія виявляється в спеціалізації господарства регіонів та виробництва найдешевшої продукції. Однак моноспеціалізація може і негативно впливати на соціальний розвиток регіонів, екологічну ситуацію в них.

Закономірність комплексного РПС також є просторовим виявом закону суспільного поділу праці. Реалізація цієї закономірності дасть змогу мінімізувати витрати в основному виробництві, здешевити витрати на перевезення сировини і готової продукції. Магістральним напрямом комплексного РПС є формування територіально-виробничих комплексів (TBK), які складаються з органічно пов'язаних між собою підприємств, що дає змогу зекономити до 20 % капіталовкладень, 20 % комунікацій, 10 % території.