Регіональна економіка - Качан Є.П. - 4.4. Структура економічного регіону

Складові економічного регіону: природа — господарство — населення

Основою економічного простору регіону є його господарство (сукупність усіх галузей виробничої і невиробничої діяльності), але воно формується у природному середовищі й існує завдяки і для населення. Природа у цій тріаді є первинною, історично вона виникла раніше і не підпорядковується законам існування суспільства. Розвиток господарства значною мірою залежить від природних умов і ресурсів. Усі найновіші технології, коли розглянути увесь ланцюжок зв'язків від кінцевої продукції до первинної сировини, також беруть свій початок у природному середовищі.

Господарська діяльність переважно негативно впливає на природу, яка у свою чергу шляхом зворотної дії погіршує функціонування господарства і життя населення. Людина як біологічний об'єкт залежить від природи, а як частина суспільства — від економічних і соціальних законів. Отже, тріада "природа — господарство — населення" є триєдиною, взаємозалежною, суперечливою, найскладнішою системою, суперечність існування якої повністю подолати неможливо. Внаслідок цього економічні регіони не можна розглядати лише як економічні об'єкти, ізольовано від їх суспільних і природних аспектів функціонування.

Кожен економічний регіон є неповторним, тому що на його території діє своя унікальна система "природа — господарство — населення". Регіон можна уявити у вигляді мережі (схеми) природних об'єктів, на яку накладається мережа (схема) розселення і мережа (схема) техногенних (господарських) об'єктів.

Природна мережа представлена різноманітними природними комплексами (ландшафтами) і географічними об'єктами. Частина з них залишається відносно "дикою" — малоосвоєною. Це — "вікна" біосфери [17, 147]. Інша територія зайнята антропогенними (зміненими діяльністю людини) ландшафтами, з яких одні трансформовані мало (рекреаційні, лісо- і сільськогосподарські території), інші — кардинально (від територій селищ до територій міст, агломерацій). Є і повністю знищені природні комплекси — "бедлепди" техногенного походження (кар'єри, відвали, засолені, еродовані території та ін).

Система розселення складається із селітебних територій (землі, що зайняті під житлові будинки, двори, вулиці, сквери, присадибні ділянки тощо) — від хутора до високоурбанізованої зони. Схема розміщення господарства переважно збігається зі схемою розселення і разом вони утворюють мережу згустків (центрів, ядер — різного рангу) населення, промисловості, інфраструктури, тобто формують техногенні зони. Між ними розташовані "коридори" (транспортні шляхи та інші комунікації). Перехідні (між техногенними зонами і біосферними вікнами) території також частково зберігають природну складову регіону.

Для більш ефективного функціонування системи "природа — господарство — населення" слід створити ще й "зелені коридори" між об'єктами дикої природи з метою її збереження. Вони мають проходити і через освоєні території. Така захисна система організації простору була досліджена і запропонована відомим російським географом Б.Б. Родоманом, який назвав її "поляризованим ландшафтом" [15].

Система "ядро — периферія "регіону поділяє території регіону за ступенем їх освоєння.

Економічний простір регіону — нерівномірний. В ньому виокремлюють "ядро" — територію, де сконцентровані промисловість, населення, інфраструктура регіону і до якої тяжіють всі інші промислові, транспортні, інфраструктура вузли, центри і пункти району. Як правило, ядром виступає або багатофункціональний адміністративний центр, або економічно високорозвинене місто, агломерація. Може існувати й декілька ядер регіону, між якими встановлюється відповідна ієрархія підпорядкованості, а також тісні транспортні та інші зв'язки, які об'єднують територію в спільний економічний простір. Такі регіони називають вузловими (центральними, поляризованими).

Слабо-освоєна територія регіону (це можуть бути й сільськогосподарські райони) становить його периферію, яку можна вважати резервом для подальшого розвитку. Між ядром і периферією розміщені зони з перехідним характером розвитку економіки (див. модель Дж. Фрідмана, пункт 1.1).