Регіональна економіка - Качан Є.П. - Поняття про регіональні (місцеві) бюджети, їх функції та завдання

Регіональні бюджети в державних фінансах — це складова бюджетної системи; інструмент реалізації загальнодержавних програм; джерело фінансування державних видатків; інструмент фінансового вирівнювання.

Регіональні бюджети в місцевих фінансах — це фінансова база місцевого самоврядування; фінансові плани територіальних формувань; джерело утримання і розвитку місцевого господарства; джерело фінансування локальних послуг.

В економічній системі держави регіональні бюджети використовуються як інструмент перерозподілу ВВП, державного регулювання на макрорівні, регіональної, фінансової, економічної політики. Регіональні бюджети впливають на соціально-економічний розвиток, фінансову безпеку і стабільність, розвиток демократії, добробут населення.

Характерною ознакою сучасної побудови бюджетної системи України є самостійність усіх бюджетів. Місцеві (регіональні) бюджети одного рівня не можуть бути включені до місцевих бюджетів іншого рівня.

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає, що самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та законодавчо закріпленими за ними на стабільній основі загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів. Втручання державних органів у процеси складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів недопустиме, за винятком випадків, передбачених законами.

Місцеві бюджети — це основний фінансовий документ, баланс фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування відповідного рівня (АР Крим, областей, адміністративних районів, міст та інших населених пунктів), який відображає систему фінансових відносин, що складаються в процесі формування і використання грошових коштів [4, 550].

У Законі "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, адміністративних районах і областях (АР Крим) самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні регіональні (обласні і місцеві) бюджети згідно з цим законом та Законом про бюджетну систему України.

Селищні, міські, районні та обласні ради (органи місцевого самоврядування) затверджують місцеві, районні та обласні бюджети в частині, яку формують із коштів державного бюджету, для їхнього відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів, та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів, для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Складанням і виконанням районних та обласних бюджетів займаються відповідні державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначають на підставі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя, які запроваджує Верховна Рада. Розмір частки місцевих бюджетів у загальному обсязі бюджету України залежить від обсягу функції управління, що передається на місцевий (регіональний) рівень, від політичної та економічної ситуації в країні в цілому, а також від прийнятої у державі системи управління господарською діяльністю [3,522],

Місцеві фінанси виконують розподільчу, контрольну та стимулюючу функції. Вони відіграють надзвичайно велику і багатопланову роль в економічній системі кожної держави, де визнається і діє ефективне у фінансовому плані місцеве самоврядування. Основні складові цієї ролі представлені на рис. 6.1.

Кошти, які надходять до місцевих бюджетів, використовуються на утримання установ соціально-культурної сфери, підприємств ЖКГ, спрямовуються на виплати допомоги із соціального захисту і соціального забезпечення. Таким чином, через місцеві фінанси, у тому числі місцеві бюджети, відбувається перерозподіл суспільного продукту між різними сферами діяльності і соціальними групами населення. Місцеві бюджети є складовою зведеного бюджету України.

Місцевим фінансам відводиться належне місце у втіленні загальних національних цілей, а саме: поліпшення життя народу; підвищення конкурентоспроможності України в глобальній системі.

Основним інструментом аналізу фінансових потоків у регіоні є зведений фінансовий баланс. Його дохідна частина складається:

1) з власних доходів регіону: прибутків (податків та інших платежів юридичних осіб); амортизаційних відрахувань; податків із доходів фізичних осіб; непрямих податків; ресурсних платежів; відрахувань у позабюджетні фонди; інших доходів;

Рис. 6.1. Домінанти соціально-економічного призначення місцевих фінансів [7, 39].

2) залучених засобів: субсидій; довготермінових кредитів банків; зовнішніх приватних та іноземних інвестицій.

Витратна частина регіонального фінансового балансу складається:

1) з витрат на територію: інвестиційні витрати; витрати на господарську діяльність регіону; витрати на соціально-культурні заходи; витрати на утримання органів влади і правопорядку;

2) відрахування у держбюджет країни: відрахування у державний (обласний) бюджет від надходжень місцевого бюджету; інші відрахування у фінансову систему країни.

Вирішальне значення для забезпечення матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування мають здебільшого доходи місцевих бюджетів. Це зумовлено тим, що об'єкти комунальної, а також спільної власності належать переважно до невиробничої сфери (школи, дитячі садки, лікарні, поліклініки, культурні та спортивні заклади). Вони є неприбутковими організаціями і, як правило, перебувають на повному або частковому утриманні за рахунок коштів місцевих бюджетів. Важливою є проблема формування дохідної бази місцевих бюджетів. Залежно від територіальної локалізації, у складі доходів місцевих бюджетів доцільно виокремити [10,196]:

1) доходи, одержані на території даного бюджету;

2) доходи, одержані на інших територіях, які за допомогою перерозподілу були спрямовані до певного місцевого бюджету (дотації, субвенції).

У свою чергу, доходи, одержані на території місцевого бюджету, поділяються на власні та закріплені. Визначальними для місцевих бюджетів є власні доходи, які можна поділити:

— на податкові доходи (місцеві податки та збори);

— доходи від надання послуг органами місцевого самоврядування (прибирання території, вивезення сміття, паркування автотранспорту тощо);

— доходи від комунального майна (орендна плата, надання права на полювання, рибальство, плата за торгові місця на ринках, частина прибутку комунальних підприємств, кошти від приватизації комунального майна).

Центральним інститутом системи місцевих фінансів є місцеві бюджети, до складу яких належать бюджет АР Крим, міські бюджети міст Києва та Севастополя, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування (бюджети територіальних громад міст, селищ, сіл та їх об'єднань).

Місцеві бюджети мають вирішальне значення у фінансуванні державних видатків, головним чином тих, які безпосередньо пов'язані з вирішенням проблем економічного та соціального розвитку регіонів. Майже 3/4 усіх коштів місцевих бюджетів спрямовується на соціальні цілі, а саме: соціальний захист і соціальне забезпечення населення, утримання закладів і об'єктів, які належать до соціально-культурної сфери. Приблизно 1/4 коштів місцевих бюджетів використовується на розвиток економіки регіонів і сприяє забезпеченню нормального функціонування промисловості, сільського господарства, транспорту, дорожнього, житлового і комунального господарства.

Щороку зростають видатки місцевих бюджетів на утримання земельних ресурсів, водне, лісове і риболовецьке господарство, мисливство, благоустрій міст, сприяння науково-технічному прогресу.

У кожній країні регіональні (місцеві) бюджети є найбільш чисельною ланкою бюджетної системи. В Україні у 2009 р. нараховувалось більше 12 тисяч місцевих бюджетів (табл. 6.1).

Таблиця 6.1. Кількісний склад місцевих бюджетів у 2009 р.

В останні роки приблизно 65—75 % бюджетних ресурсів зосереджується саме у державному бюджеті України, відповідно у місцевих бюджетах акумулюється від 25 до 35 %. За нинішніх умов місцеві бюджети опинилися у повній залежності від центральної влади, яка визначає нормативи відрахувань від загальнодержавних податків і розміри дотацій та субвенцій з Державного бюджету України.

Фінансову самостійність місцевих органів самоврядування обмежує не лише майже повна їхня залежність від загальнодержавних доходів, а й нестабільність практики бюджетного регулювання. Щорічні зміни у складі доходів місцевих бюджетів, механізмі бюджетного регулювання унеможливили здійснення місцевою владою не лише перспективної фінансової політики, а й нормальні умови її функціонування протягом року.

Брак фінансових ресурсів на місцевому рівні призводить до того, що органи місцевого самоврядування намагаються поліпшити своє фінансове становище за рахунок невиконання або хоча б несвоєчасного виконання зобов'язань перед державою за податками, які надходять до Державного бюджету України, зборами до Пенсійного фонду України та інших цільових фондів.

Залежність місцевих бюджетів від державного бюджету можна зменшити за допомогою надання права органам місцевого самоврядування запроваджувати власні податки та самостійно встановлювати ставки оподаткування (при контролі загальнодержавних органів за загальним рівнем оподаткування). Це сприятиме встановленню справжньої фінансової самостійності місцевого самоврядування.

Система місцевих фінансів не може бути незалежною, якщо органи місцевого самоврядування не будуть мати податкової автономії, якщо з усієї сукупності об'єктів оподаткування не виокремлюватимуться деякі з них для цілей місцевого оподаткування.

Місцеві бюджети — головний інструмент реалізації регіональної економічної політики, основними завданнями якої є:

— децентралізація влади і делегування додаткових функцій з управління економічним розвитком органам місцевого самоврядування;

— ліквідація значних диспропорцій і підвищення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів;

— забезпечення державних соціальних стандартів та гарантій соціального захисту населення, незалежно від економічних можливостей територій та ін.

Сучасні зміни у сфері місцевих фінансів спрямовані на їх подальшу розбудову і вдосконалення з метою досягнення таких цілей:

— стабілізації економічної системи;

— адаптації суб'єктів господарювання, зокрема малих і середніх підприємств, до ринкових перетворень;

— формування інвестиційно-інноваційної моделі суспільного розвитку;

— забезпечення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування;

— формування самодостатніх територіальних утворень;

— реалізації завдань державної регіональної політики;

— стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційної активності;

— вирішення соціальних, демографічних, екологічних, національних та інших проблем регіонів.