Регіональна економіка - Качан Є.П. - Лісові й біологічні ресурси

У структурі природно-ресурсного потенціалу площа лісів становить 10,8 млн га, з них вкриті лісом землі — 9,4 млн га із загальним запасом деревини 1,74 млрд м3, у тому числі 250 млн м3 стиглих і перестиглих. Окрім економічної цінності ліси відіграють надзвичайно важливу роль в репродукції кисню, а також для збереження довкілля і оздоровлення населення. Ліси України виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції. Водночас ліс є джерелом деревини, будівельних матеріалів, сировини для деревообробної, меблевої, целюлозно-паперової та інших галузей промисловості.

Лісом покрито в середньому 14 % території України, у тому числі на заході й півночі — 30—40 %, у Карпатах — понад 40, на Поліссі — 26,7, у Криму — 10, у Степу — 4 %. Високопродуктивний деревостан мають 75 % лісових площ. Річний приріст деревини становить 30 млн м3. Запаси хвойних порід — 54 % деревини, у т. ч. сосни — 35 % (Полісся). Запаси деревини твердолистяних порід — до 40 % (дуб — 22 %, бук — 13, граб — 2 % ). Серед листяних порід переважають береза, осика, вільха, липа, тополя. Велика роль лісу в заготівлі ягід, грибів, плодів, лікарських трав.

Рекреаційні ресурси

Майже в усіх областях України серед рекреаційних домінують санаторно-курортні ресурси. Всесвітньо відомий своїми санаторно-курортними умовами південь України (Одеська, Херсонська, Миколаївська, Донецька області й АР Крим). Унікальний за своїми можливостями Південний берег Криму. Крім кліматичних ресурсів, цей район багатий на ресурси грязей для організації лікувальних закладів.

Важливим за рекреаційними ресурсами є район Карпат з його сприятливими умовами для організації як літнього, так і зимового відпочинку. У Сваляві, Синяві, Усть-Чорній та інших місцевостях є мінеральні води. Особливо багата на них Львівська область (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любінь, Немирів). Лікувальні грязі є в с. Чорне Івано-Франківської та с. Конопківці Тернопільської областей. На межі Тернопільської та Хмельницької областей відкрито потужні запаси мінеральних вод типу "Нафтуся" (Сатанів, Гусятин).

Загальні проблеми охорони і раціонального використання природних ресурсів

Сформована еколого-економічна ситуація зумовлена тривалим нехтуванням об'єктивних законів взаємовідносин суспільства і природи та процесів відтворення природно-ресурсного потенціалу нашої країни. Структурна орієнтація економіки на потреби колишньої союзної економіки призвела до формування потужного сировинно-добувного комплексу, екологічно небезпечного і капіталомісткого. Зміна ландшафтів, кругообігу речовин у природі, дорогі рекультивація і ліквідація наслідків гірничодобувної діяльності — це неповний перелік залишених нами "шрамів" на поверхні землі.

Геологічні пошуки проводяться на всій території України. Масштаби розвитку промисловості потребують стабільного забезпечення її мінеральними ресурсами. Пошук нових родовищ палива й різних руд зумовлений зменшенням видобутку їх у давно-освоєних районах, а у багатьох випадках — і вичерпанням родовищ. Тому актуальною на сьогодні є реалізація концепції ресурсозбереження в розвитку господарства країни. Ресурсозбереження полягає в забезпеченні зростання корисних результатів виробництва при стабільності матеріальних витрат. Розв'язання регіональних екологічних проблем і забезпечення ефективного природокористування та ресурсозбереження потребують приведення обсягів видобутку і використання природних ресурсів України до оптимального стану, для якого потрібна трансформація структури виробництва засобів і предметів праці. Це, з одного боку, дасть змогу скоротити видобуток залізної руди, кам'яного вугілля, а з іншого — забезпечить відчутний соціальний ефект. Чи не найскладнішим нині є формування активної інвестиційної діяльності у сфері розробки та освоєння ресурсозберігаючих, мало - та безвідходних технологій використання сировини.

Ресурсозбереження в галузях економіки виявляється у здійсненні комплексу пріоритетних галузевих і міжгалузевих заходів. Вони мають забезпечувати зростання кінцевого результату, зменшення витрат природної сировини шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу, скорочення втрат сировини під час видобутку, зберігання, транспортування та використання. Треба максимально використовувати вторинні, супутні та побічні ресурси, залучати додаткові джерела сировини, передусім місцевої, а також замінники й нові види матеріалів.

Альтернативними джерелами забезпечення потреб господарства у природних ресурсах є комплексне їх використання, а також повсюдне впровадження ресурсо-зберігальних технологій.

Комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів дає змогу збільшити кількість промислової сировини. Масштаби видобутку й переробки сировини та палива досягають таких обсягів, що навіть порівняно незначний вміст у них тих чи інших компонентів має велике економічне значення. Наприклад, у кольоровій металургії поряд із міддю з мідної руди вилучають цінні компоненти і на їх основі виробляють додатково понад 20 видів продукції. Вартість міді при цьому набагато нижча, ніж компонентів, які вилучають з руди при її виплавленні.

У разі комплексного використання сировини в кольоровій металургії можна одержати майже 40 елементів у вигляді металів високої чистоти та організувати промислове виробництво багатьох необхідних видів продукції. Так, впровадження найдосконаліших технологій дало змогу в алюмінієвій промисловості розгорнути виробництво цементу й содових продуктів.

Актуальним є комплексне використання відходів електроенергетики, де використовується низькосортне вугілля. Так, електростанція потужністю 2—2,5 млн кВт, яка споживає вугілля зольністю 20 %, щороку видає майже 100 млн м3 золи, для складування якої потрібна площа 150 га. Економічно доцільним і технічно можливим є додавання золи і шлаків до розчинів при виготовленні асфальтобетону, а також для виробництва цегли, цементу, корисних наповнювачів.

Не менш важливим напрямом економії природних ресурсів є впровадження ресурсо-зберігальних техніки і технологій. Зниження матеріаломісткості й енергоємності виробництва рівнозначне зростанню виробництва промислової продукції за тієї самої кількості використаних сировини й палива.

Поряд з комплексним використанням природних ресурсів і впровадженням ресурсо-зберігальних технологій важливим напрямом ресурсозбереження є залучення у виробництво вторинних ресурсів, що дає змогу мінімізувати використання первинної природної сировини.

Вторинні ресурси поділяються на вторинні матеріальні та енергетичні. Під вторинними матеріальними ресурсами розуміють відходи виробництв і споживання (зокрема побутові), які використовують у господарстві за сучасного стану розвитку науки й техніки. Вторинне використання цінних господарських речовин або ресурсів, які внаслідок недосконалості технології йдуть у відходи, називається утилізацією. Тому до цієї категорії відносять лише ту частину відходів, яка може бути зібрана. Тільки після її формування, первинної переробки та оцінки за придатністю до використання вторинні ресурси перетворюються на вторинну сировину.

Вичерпання ряду високорентабельних родовищ металевих руд і проблема охорони навколишнього середовища привели до початку використання вторинних ресурсів, завдяки чому зменшуються не тільки витрати енергії на їх вилучення й переробку, а й промислові викиди в атмосферу та гідросферу. Відомо, що кожна тонна металу, виплавлена з лому, обходиться у 20 разів дешевше, ніж із залізної руди. При цьому викиди в атмосферу зменшуються на 86 %, у гідросферу — на 76, а кількість відходів — на 97 %. При виплавленні алюмінію з лому електроенергії витрачається у 23 рази, а палива — в 7,4 рази менше. Повна утилізація й переробка відходів чорної металургії можуть дати економію, рівнозначну вартості залізної руди, що видобувається в Україні.

Впровадження нових технологій і використання вторинної сировини в паперовій промисловості дасть змогу не тільки збільшити випуск та асортимент продукції, а й зберегти сотні тисяч гектарів лісів. Слід зазначити, що вихід паперу з 1 м3 деревини в Україні у 5—7 разів нижчий, ніж у високорозвинених країнах ринкової економіки.

До вторинних енергетичних ресурсів належать газоподібні, рідкі або тверді суміші — відходи технологічних процесів, температура яких вища за температуру навколишнього середовища (тепла вода від систем охолодження устаткування, пара, вентиляційне повітря). їх можна використовувати для теплоподачі в будинки, обігрівання теплиць тощо.

Загалом у країні щороку утворюється майже 2 млрд т різних відходів, 2/3 з яких — розкривні, шахтні та інші гірські породи. Тільки переробка сільськогосподарської сировини дає щороку 450 млн т відходів.

Наслідки екологічної кризи в Україні треба з'ясовувати передусім за причинами і факторами її виникнення. Спектр антропогенних впливів на навколишнє природне середовище широкий, а його аналіз дає змогу стверджувати, що головні причини загрозливого для проживання і життєдіяльності стану довкілля такі:

— вкрай застаріла технологія виробництва та фізична і моральна зношеність обладнання;

— висока енергоємність, матеріаломісткість, водомісткість і трудомісткість виробництва. За цими показниками українська промисловість і сільське господарство поступаються кращим світовим зразкам у 2—4 рази;

— нераціональна територіальна структура розміщення виробництва, недоліки якої полягають у надмірній концентрації промислових об'єктів у великих містах і промислово розвинених регіонах — Донбасі, Придніпров'ї, Прикарпатті, і недостатньому розвитку промисловості у центральних, північних та західних областях;

— екологічно недосконала структура промислового виробництва з надзвичайно високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв — підприємств паливно-енергетичного комплексу, чорної металургії, хімічної, гірничодобувної промисловості;

— низький агротехнічний рівень сільськогосподарського виробництва, надмірне використання хімічних засобів для обробки ґрунтів, підвищення родючості, боротьби зі шкідниками;

— науково не обґрунтована система гідромеліорації — осушувальна на Поліссі та зрошувальна у степовій зоні, що призвело у першому випадку до зміни водного режиму територій, деградації ґрунтового покриву й умов проживання, а в другому — до розвитку процесів площинного змивання ґрунтів і їх засолення;

— мало уваги приділялося будівництву й ефективній експлуатації природоохоронних систем, впровадженню загальних і локальних очисних споруд, систем оборотного, циклічного і послідовного водопостачання, мало- і безвідходних технологій, що відбувалося на фоні низького, з погляду екологічності, рівня експлуатації вже наявних природоохоронних об'єктів;

— нині відсутні дієві правові й економічні механізми екологічного регулювання природокористування, а ті, що Є, не стимулюють розвитку екологічно безпечних технологій, виробництва так званих "зелених" (екологобезпечних) видів продукції та природоохоронних систем;

— недосконалою є на сьогодні сама система управління природокористуванням, вона занадто громіздка, здійснюється переважно за галузевим, а не територіальним принципом і має характер контролю за дотриманням вимог екологічного законодавства.

Однією з найважливіших на сьогодні є проблема охорони повітряного басейну, основними забруднювачами якого є транспорт, енергетичні й хімічні підприємства. Почастішали випадки викидів у атмосферу оксиду вуглецю, вуглекислого газу, діоксиду сірки, пилу, різних оксидів та радіонуклідів. Особливо гостро стоїть питання охорони атмосфери в промислових районах, центрах металургійної й хімічної промисловості.

Винятково важливою є охорона водних ресурсів. Джерелами забруднення внутрішніх вод неочищеними стоками є передусім промислові та комунальні підприємства, сільське господарство. Особливо забруднюються водойми мінеральними добривами й пестицидами. Збільшення споживання води зумовлює її дефіцит, у зв'язку з чим проблема забезпечення населення чистою прісною водою є однією з найгостріших. До найважливіших природоохоронних об'єктів належать Дунай, Тиса, Дніпро, Дністер, Південний Буг, Чорне й Азовське моря.

Складовою проблеми охорони навколишнього середовища є охорона земельних ресурсів. Для розвитку сільськогосподарського виробництва виняткове значення мають раціональне використання землі, відновлення її родючості, максимальне зменшення вилучення сільськогосподарських угідь для промислового, житлового й транспортного будівництва. Особливу роль у стабілізації земельного фонду сільського господарства відіграє рекультивація відпрацьованих кар'єрів.

Першочерговою проблемою є охорона рослинного світу, особливо лісів. Значення лісу для життєдіяльності людини важко переоцінити, тому найважливішим завданням є регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів. З цією метою здійснюються заходи лісовідновлення. Для збереження видів унікальної природи створюються національні парки (Карпатський, Шацький та ін.).

Проблема охорони тваринного світу зумовлена зниженням запасів цінних видів риби, хутрового звіра, диких тварин, які не завдають шкоди людині. У зв'язку з цим на відповідні органи покладено обов'язки контролю і регулювання правил мисливства та рибальства. Ухвалено відповідні рішення законодавчих органів.

Зростання масштабів видобутку мінеральних ресурсів висуває проблему охорони надр. Слід передбачити раціональне використання надр і зменшення втрат корисних компонентів у процесі видобутку і переробки. Для цього потрібно впроваджувати комплексне використання мінеральної сировини, широко застосовувати сучасні ефективні технології видобутку і переробки бідних РУД* утилізацію відходів.

Загострення цих проблем породжує необхідність вирішення питання подальшого співіснування людини й природи на основі раціонального використання природних ресурсів. Під раціональним природокористуванням розуміють таку його форму, коли воно дає змогу передбачити наслідки функціонування системи "людина — природа". Його рівень визначається ефективністю використання природних ресурсів і станом навколишнього середовища. Раціональне природокористування потребує якнайміцнішого зв'язку між НТП і реалізацією заходів, спрямованих на мінімізацію негативного антропогенного впливу на навколишнє середовище і природоохоронної активізації виробничої діяльності.